"12" травня 2014 р.Справа № 916/663/14
За позовом: Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
До відповідача: Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті
про стягнення 11378,15 грн.
Суддя Д'яченко Т.Г.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Іванова І.О., представник за довіреністю
Суть спору: Позивач - Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті 10611,91 грн. основної заборгованості та 1388,08грн. пені. Впродовж розгляду справи Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" було надано суду уточнення позовних вимог від 01.04.2014р., у яких Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" просить суд стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті 10611,91 грн. основної заборгованості та 766,24грн. пені, розрахованої з урахуванням п. 6 ст. 236 Господарського кодексу України, в частині шестимісячного строку нарахування пені з моменту виникнення зобов'язання.
У наданих суду письмових запереченнях на позовну заяву від 04.04.2014р. представником Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті було визнано факт наявності заборгованості перед позивачем, однак вказувалось на відсутність вини відповідача у виникненні боргу, оскільки несплата була пов'язана з тим, що положення договору не містили відповідної умови, яка б визначала вартість наданих послуг із розрахунку на 2013р., що не відповідає положенням бюджетного законодавства, з приводу чого відповідач неодноразово звертався до позивача. Крім того, у поданій суду письмовій заяві від 28.04.2014р. представником Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті вказувалось на необхідність застосування позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені та, у зв'язку з цим, часткової відмови в позові, оскільки, на думку представника відповідача, на момент пред'явлення позовних вимог встановлений ч. 2 ст.258 ЦК України однорічний строк для стягнення пені закінчився.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, суд встановив.
28 листопада 2006 року між Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (Порт) та Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (Споживач) укладено договір про надання комунальних послуг № 162-Р, згідно умов якого Порт прийняв на себе зобов'язання надавати послуги щодо опалення орендованого приміщення за договором від 01.06.2006р. № РОФ-568, розташованого за адресою:м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 (будівля ТЕК), користування водою і каналізацією, а Споживач зобов'язався прийняти ці послуги та оплатити їх вартість на умовах договору.
З урахуванням положень п. 3.1 Договору, в редакції додаткової угоди до договору № 7 від 28.12.2011р. Порт щомісячно оформлює рахунок за послуги щодо опалення та користування водою і каналізацією, а Споживач оплачує згідно з рахунком, до 20 числа місяця, наступного за звітним, який він повинен отримати до 10 числа в порту, на підставі приймально здавального акта.
Відповідно до п. 4.1 Договору, за несвоєчасну оплату рахунків Порту, Споживач зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.
За період з листопада 2012 року по червень 2013 року Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті було спожито послуг з опалення та водопостачання і водовідведення на суму 10611,91 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями приймально-здавальних актів, підписаних представниками споживача, даними рахунків на сплату вартості спожитих слуг № 66631464 від 30.11.2012р. на суму 1991,87 грн. (дата отримання 10.12.2012р.), № 73641464 від 31.12.2012р. на суму 1598,46 грн. (дата отримання 14.01.2013р.), № 04311464 від 31.01.2013р. на суму 21,35 грн. (дата отримання 11.02.2013р.), № 06041464 від 31.01.2013р. на суму 1972,62 грн. (дата отримання 11.02.2013р.), № 11341464 від 28.02.2013р. на суму 21,35 грн. (дата отримання 13.03.2013р.), № 12811464 від 28.02.2013р. на суму 1973,09 грн. (дата отримання 13.03.2013р.), № 17971464 від 31.03.2013р. на суму 21,35 грн. (дата отримання 09.04.2013р.), № 19031464 від 31.03.2013р. на суму 1973,95 грн. (дата отримання 09.04.2013р.), № 24071464 від 30.04.2013р. на суму 21,35 грн. (дата отримання 15.05.2013р.), № 24191464 від 30.04.2013р. на суму 986,65 грн. (дата отримання 15.05.2013р.), № 30291464 від 31.05.2013р. на суму 21,35 грн. (дата отримання 10.06.2013р.), № 33981464 від 12.06.2013р. на суму 8,52 грн. (дата отримання 14.06.2013р.),а також даними розрахунків позивача. Як вбачається з пояснень представника позивача, вартість спожитих послуг з опалення, водопостачання та водовідведення за період з листопада 2012 року по червень 2013 року відповідачем не сплачено, в результаті чого за відповідачем рахується несплачена заборгованість у сумі 10611,91 грн.
У зв'язку з простроченням сплати вартості спожитих послуг, позивачем здійснено розрахунок пені. Так, відповідно до даних такого розрахунку за відповідачем рахується пеня у сумі 766,24 грн., розрахована по кожному з періодичних платежів починаючи з 20 числа місяця, наступного за звітним та протягом періоду у шість місяців.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання комунальних послуг № 162-Р від 28 листопада 2006 року та направлено на стягнення з відповідача 10611,91 грн. основної заборгованості та 766,24 грн. пені.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 ГК України).
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті прийнятих на себе зобов'язань за умовами договору про надання комунальних послуг № 162-Р від 28 листопада 2006р.
Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" про стягнення основної заборгованості в розмірі 10611,91 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.
Відповідно до п. 4.1 Договору, за несвоєчасну оплату рахунків Порту, Споживач зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача щодо сплати Відповідачем пені в сумі 766,24 грн., що розрахована по кожному з періодичних платежів починаючи з 20 числа місяця, наступного за звітним та протягом періоду у шість місяців, вважає його вірним, однак вимоги про їх стягнення такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
З урахуванням ч. 2 ст. 257 Цивільного кодексу України позовна давність про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у один рік.
Згідно п.5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено судом, нарахуванням пені за надані послуги у листопаді 2012р. (згідно рахунку № 66631464 від 30.11.2012р. на суму 1991,87 грн.) проведено з 21.12.2012р. по 21.06.2013р., за надані послуги у грудні 2012р. (згідно рахунку № 73641464 від 31.12.2012р. на суму 1598,46 грн.) проведено з 21.01.2013р. по 21.07.2013р., за надані послуги у січні 2013р. (згідно рахунків № 04311464 від 31.01.2013р. на суму 21,35 грн. та № 06041464 від 31.01.2013р. на суму 1972,62 грн.) проведено з 21.02.2013р. по 21.08.2013р. Між тим, строк, протягом якого позивач міг звернутись до суду з вимогами про стягнення пені згідно перелічених рахунків закінчився 21.12.2013р. (по рахунку № 66631464 від 30.11.2012р.), 21.01.2014р. (по рахунку №73641464 від 31.12.2012р.) та 21.02.2014р. ( по рахункам №04311464 від 31.01.2013р. на суму 21,35 грн. та № 06041464 від 31.01.2013р.). Тобто, приймаючи до уваги подання позову до суду 24.02.2014р., нарахуванням пені на суму основного боргу (5584,43 грн.), зобов'язання по сплаті якого виникло до 24.02.2013р. є неправомірним, натомість, нарахування пені на суму основного боргу, яка виникла після 24.02.2013р. є правомірним. З цього слідує, що сума пені у розмірі 353,34 грн., нарахована позивачем на решту основного боргу у розмірі 5027,48 грн., нарахована в межах строку, протягом якого позивач міг звернутися до суду з відповідною позовною вимогою.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на вище приведені обставини, розглянувши заяву Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про необхідність застосування позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені, суд вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" підлягають задоволенню частково зі стягненням з відповідача основної заборгованості у розмірі 10611,91 грн. та пені в сумі 353,34 грн.
Також на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 1761,23 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (65063, м. Одеса, вул. Маршала Гороворова, буд. 7, код 00485993; р/р 35220002000056; р/р 352100010000565 в ГУДКСУ в Одеські області; МФО 828011) на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14; код 01125608; р/р 26007962501311 в ПАТ „ПУМБ" м. Донецьк, МФО 334851) 10611 (десять тисяч шістсот одинадцять) грн. 91 коп. основного боргу, 353 (триста п'ятдесят три) грн. 34 коп. пені та 1761 (тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено 14.05.2014 року.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Д'яченко Т.Г.