Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"02" квітня 2014 р. Справа № 911/431/14
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Щур О. Д.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: Слободянюк В. Д. (довіреність № 224 від 26.12.2013 р.);
від відповідача: Боклан А. А. (довіреність № 18-01/18 від 01.04.2014 р.);
розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Форміка", м. Київ
до Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта", м. Вишгород
про стягнення 8 643, 37 грн.
ПРАТ „Страхова компанія „Форміка" звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТДВ „Страхова компанія „Провіта" про стягнення в порядку регресу 8 173, 37 грн. виплаченого страхового відшкодування - збитків, 470, 00 грн. витрат на автотоварознавче дослідження - збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування позивачу у повному обсязі виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - збитків за страховим випадком, а саме дорожньо-транспортною пригодою, що відбулась 28.05.2012 р. о 11 годині 50 хвилин по вул. Інженерній на перехресті з вул. Набережна-Печерська в м. Києві за участю транспортного засобу - автомобіля „Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_3, майнові інтереси якого, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням вказаним транспортним засобом, були застраховані згідно договору № 3-36Ф від 03.08.2011 р. добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_3 та ПРАТ „Страхова компанія „Форміка", та транспортного засобу - автомобіля „ММЗ 554", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав фізичній особі ОСОБА_4 і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого як користувача вказаного транспортного засобу була застрахована згідно полісу № АА/7109816 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.11.2011 р., укладеного між фізичною особою ОСОБА_4 і ТДВ „Страхова компанія „Провіта", і який був визнаний судом винним у скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та у завданні майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_3
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.02.2014 р. порушено провадження у справі № 911/431/14 за позовом ПРАТ „Страхова компанія „Форміка" до ТДВ „Страхова компанія „Провіта" про стягнення 8 643, 37 грн. і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 05.03.2014 р.
05.03.2014 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від позивача надійшов лист № 36 від 04.03.2014 р. із доданими до нього документами на виконання вимог суду, що долучені судом до матеріалів справи.
05.03.2014 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшов лист № 136 від 04.03.2014 р. із доданими до нього документами на виконання вимог суду, що долучені судом до матеріалів справи.
05.03.2014 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 19.03.2014 р.
05.03.2014 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшов лист № 162 від 18.03.2014 р., у якому він визнає позов частково в частини виплати страхового відшкодування в порядку регресу - збитків на суму 7 173, 37 грн. та не визнає позов в частині стягнення в порядку регресу 470, 00 грн. витрат на автотоварознавче дослідження - збитків.
19.03.2014 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 02.04.2014 р.
02.04.2014 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову частково з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
28.05.2012 р. о 11 годині 50 хвилин по вул. Інженерній на перехресті з вул. Набережна-Печерська в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_3, та транспортного засобу - автомобіля „ММЗ 554", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав фізичній особі ОСОБА_4 і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_5
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності фізичної особи ОСОБА_3 на транспортний засіб - автомобіль „Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3.
Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп і наявність вини фізичної особи ОСОБА_5 у скоєнні вищевказаної дтп та у завданні майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_3 внаслідок скоєння дтп підтверджуються постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.06.2012 р. у справі № 2601/12519/12 та іншими матеріалами вказаної справи, наявними у матеріалах справи.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси фізичної особи ОСОБА_3, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем „Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, були застраховані згідно договору № 3-36Ф від 03.08.2011 р. добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_3 та ПРАТ „Страхова компанія „Форміка".
Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 28.05.2012 р. з вини водія фізичної особи ОСОБА_5, склала 10 644, 78 грн., що підтверджується звітом № 647 про оцінку колісного транспортного засобу, проведеним і складеним фізичною особою - підприємцем, оцінювачем ОСОБА_6, наявним у матеріалах справи.
Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви б/н від 12.06.2012 р. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту № 23/12 від 12.06.2012 р., 13.06.2012 р. позивачем було виплачено страхове відшкодування фізичній особі ОСОБА_3 у розмірі 8 173, 37 грн. (розмір франшизи згідно умов договору - 0, 5 %), що підтверджується платіжним дорученням № 782 від 13.06.2012 р. на суму 4 230, 81 грн., платіжним дорученням № 781 від 13.06.2012 р. на суму 3 942, 56 грн., наявними у матеріалах справи.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп цивільно-правова відповідальність фізичної особи ОСОБА_5 як користувача транспортного засобу - автомобіля „ММЗ 554", реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована згідно полісу № АА/7109816 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.11.2011 р., укладеного між фізичною особою ОСОБА_4 і ТДВ „Страхова компанія „Провіта". Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третім особам, становить 100 000, 00 грн., франшиза - 1 000, 00 грн. Строк дії даного договору становив з 26.11.2011 р. по 25.11.2012 р.
У липні 2013 р. позивач звернувся до відповідача із претензією № 151 від 22.07.2013 р., у якій він просив відповідача сплатити 8 173, 37 грн. страхового відшкодування в порядку регресу - збитків, 470, 00 грн. збитків.
Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування", Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.
Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування".
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1187 цього ж кодексу джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.
Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Положеннями Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.
З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду транспортному засобу - автомобілю „Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_3, було завдано з вини фізичної особи ОСОБА_5, суд дійшов висновку, що у зв'язку із виплатою фізичній особі ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 8 173, 37 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого фізичній особі ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 8 173, 37 грн. до фізичної особи ОСОБА_5, що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як транспортний засіб - автомобіль „ММЗ 554", реєстраційний номер НОМЕР_2, перебував у його користуванні і дтп сталася з його вини.
Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до п. 37.4. ст. 37 цього ж закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Отже, чинним законодавством України передбачено виникнення у страховика, який виплатив потерпілому страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, права регресу до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, винного у заподіянні шкоди. (Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2008 р. у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ „Страхова компанія „Країна" до АТ „Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 4 526, 80 грн.).
Таким чином, однією із осіб, відповідальною за завдану фізичній особі ОСОБА_3 шкоду у розмірі на суму 8 173, 37 грн., у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом № АА/7109816 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.11.2011 р., на суму 100 000, 00 грн. (франшиза - 1 000, 00 грн.).
Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування - збитків у розмірі 7 173, 37 грн. (8 173, 37 грн. - 1 000, 00 грн.).
Крім того, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути із відповідача в порядку регресу 470, 00 грн. витрат на автотоварознавче дослідження - збитків.
З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 28 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, виходячи із вищевказаних положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" витрати на автотоварознавче дослідження не входять до шкоди та інших витрат, що підлягають відшкодуванню страховиком в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у разі настання страхового випадку.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що положення ст. 34 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до спірних відносин не застосовуються.
Оскільки, витрати на автотоварознавче дослідження не входять до шкоди та інших витрат, що підлягають відшкодуванню страховиком в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у разі настання страхового випадку, то відповідно відповідач не є відповідальною особою по відшкодуванню витрат на автотоварознавче дослідження - збитків відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому позовна вимога позивача до відповідача про стягнення в порядку регресу 470, 00 грн. витрат на автотоварознавче дослідження - збитків, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта" (ідентифікаційний код 31704186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Форміка" (ідентифікаційний код 22917331) 7 173 (сім тисяч сто сімдесят три) грн. 37 (тридцять сім) коп. страхового відшкодування в порядку регресу та судові витрати 1 516 (одна тисяча п'ятсот шістнадцять) грн. 28 (двадцять вісім) коп. судового збору.
3. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.
Суддя В. М. Бацуца
Повний текст рішення підписаний
30 квітня 2014 р.