08 травня 2014 року Справа № 915/382/14
за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
(01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14)
в особі: Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс"
(54001, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 25, кв. 24)
про внесення змін до договору про встановлення сервітуту
Суддя Алексєєв А.П.
Представники сторін:
від позивача - Готфська А.В., дов. № 3511 від 27.12.2013 року.
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив спонукати відповідача внести зміни до договору про встановлення сервітуту шляхом підписання додаткової угоди № 3 в редакції запропонованої позивачем.
Із змісту позову вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про встановлення сервітуту. Згодом позивач вирішив підвищити плату за встановлення сервітуту та змінити порядок її нарахування. Письмові пропозиції про внесення змін до договору позивач направив на адресу відповідача разом із проектом додаткової угоди, але відповідач відмовився від внесення змін до договору, зазначивши про відсутність підстав для цього. Отримавши відмову від відповідача щодо внесення змін до договору, позивач вирішив звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до суду. Як на правову підставу своїх позовних вимог позивач послався на ст. ст. 651, 654 ЦК України, ст. 188 ГК України.
Ознайомившись із змістом позовної заяви відповідачем було надано відзив.
Із змісту відзиву вбачається, що відповідач заперечує проти позовної заяви, посилаючись на те, що позивачем було обрано спосіб захисту свого права, який не відповідає вимогам чинного цивільного та господарського законодавства, не доведено наявність підстав, з якими договір або закон пов'язують можливість зміни умов договору в односторонньому або судовому порядку.
25.03.2014 року судом було порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 10.04.2014 року.
10.04.2014 року судом було оголошено перерву у слуханні справи до 08.05.2014 року.
08.05.2014 року за результатами розгляду справи по суті судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
10.07.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №А7-А про встановлення сервітуту (далі -договір).
Відповідно до п. 1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Згідно п.п. 2.1. договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.
Згідно п. 3 договору відповідачеві надано право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з «Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури» (Додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору, наступною довжиною:
- причал №14 - 238,0 м.п., технологічна ширина 19,80 м.п.;
- залізничні колії №53, №54 - 519,59 м.п.;
- підкранові колії - 222,7 м.п. у дві нитки.
Пунктом 5.1. договору передбачено наступне: «Вартість плати за користування сервітутом причалом №14 та причальною інфраструктурою за місяць складає: 387740 грн. 88 коп. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється».
Пунктом 5.2. договору передбачено наступне: «Плата за користування сервітутом за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (п.5.1. даного Договору) поділена на кількість днів у неповному місяці і помножена на кількість днів фактичного користування в такому місяці».
Пунктом 5.3. договору передбачено наступне: «Оплата в розмірі, визначеному п. 5.1., п. 5.2. даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Володільця на підставі акту наданих послуг підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим».
Пунктом 5.7. договору передбачено: «Володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:
- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні;
- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні».
У п. 14.1. договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності.
У п. 14.2. договору зазначено, що сторони домовилися, що умови цього договору розповсюджуються на відносини між ними, які виникли з 13.06.2013 року.
У п. 15.2. договору сторони обумовили, що будь-які інші зміни і доповнення до даного договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому виді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.
08.08.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 04.07.2013 року за № А7-А.
Так, згідно п. 1 додаткового договору №1 п. 5.1. договору було вирішено викласти у наступній редакції: "Плата за сервітут за місяць складає:
- причал №14 - 387 740,88 грн. без ПДВ;
- залізничні колії №53, №54 - 3 170,07 грн. без ПДВ;
- підкранові колії грн. 94 коп.) - 1 929,94 грн. без ПДВ.
ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється. У разі, якщо протягом місяця фактичне користування об'єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об'єктом справляється у повному обсязі за місяць".
Пунктом 2 додаткової угоди №1 було викладено п. 5.2. договору в наступній редакції: "Плата за сервітут причалу за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут такого причалу (п.5.1. даного Договору) поділена на кількість днів у місяці і помножена на кількість днів фактичного користування таким причалом в такому місяці".
Крім того, зокрема п. 3 додаткової угоди №1 до договору було додано п. 7.1.10 щодо обов'язку відповідача вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом №14.
Згідно змісту запропонованої до підписання позивачем додаткової угоди № 3 від 08.01.2014 року пункт 5.1. договору запропоновано викласти у наступній редакції: "Плата за сервітут за місяць складає:
- причал №14 - 387 740, 88 грн. без ПДВ;
- залізничні колії №53, №54 - 3 195,69 грн. без ПДВ;
- підкранові колії - 1 952,87 грн. без ПДВ.
ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України".
Крім того, запропоновано викласти у зміненій редакції п. 5.2. договору, а саме "Плата за сервітут за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (п.5.1. даного Договору) поділена на кількість днів місяця, в якому був укладений (розірваний) Договір та помножена на кількість днів дії договору в такому місяці."
Також позивач запропонував виключити з договору п. 7.1.10.
Супровідним листом за №18/06-14 від 08.01.2014 року позивач направив на адресу відповідача проект додаткової угоди №3 про внесення змін до договору.
Своєю письмовою відповіддю за № 2901/01 від 29.01.2014 року відповідач відмовився від внесення змін до договору за згодою сторін. Відповідач послався на те, що не має законних підстав зміни договору.
Завдяки укладенню додаткової угоди №3, позивач бажає підвищити плату за сервітут, а також змінити порядок її обчислення, що в результаті погіршить становище відповідача по відношенню до існуючого стану.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 627 ЦК України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір сервітуту від 10.07.2013 року №А7-А із додатковою угодою №1 до нього було укладено сторонами з урахуванням ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України на підставі вільного волевиявлення та враховуючи право сторін узгоджувати за своїм переконанням будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
У договорі та додатковій угоді до нього його сторонами були узгоджені всі істотні умови, зокрема ціна договору та порядок оплати, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок та підстави розірвання договору, строк дії договору тощо.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Таким чином, під час укладення договору сервітуту від 10.07.2013 року №А7-А із додатковою угодою №1 сторонами було враховано взаємні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною ч. 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як зазначалося вище у п. 5.7. договору сторони передбачили, що володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:
- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні;
- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні.
При цьому, позивачем не було надано розрахунку, який би підтверджував необхідність підвищення розміру орендної плати, у зв'язку із підвищенням мінімальної заробітної плати, пенсійних внесків, збільшення інфляції тощо.
Крім того, позивач пропонує змінити порядок обрахунку орендної плати, що не як не пов'язано із підставами зміни тарифу зазначеними у п. 5.7. договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищезазначене позивач протягом судового розгляду справи не довів судові наявність підстав обумовлених ч. 2 ст. 651 ЦК України необхідних для зміни умов договору на підставі рішення суду.
За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Повний текст рішення складений та підписаний 13.05.2014 року.
Суддя А.П. Алексєєв