Справа № 375/596/13-ц
2/379/100/14
06.05.2014 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого: судді Потеряйко С.А.
при секретарі: Іванченко Т.Б.,
за участю адвоката: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири та скасування його державної реєстрації,-
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом та посилався на те, що 27.10.1990 року він одружився із ОСОБА_4. Згідно договору довічного утримання від 20.05.2004 року, його дружина 25.05.2005 року набула право власності на двохкімнатну квартиру в АДРЕСА_1. Позивач вказував, що вищевказана квартира є його з дружиною спільною сумісною власністю. Позивач також вказував, що у матері його дружини є сестра ОСОБА_3 ( відповідачка в справі), яка в 2006 році переїхала мешкати до смт. Рокитне Київської області з Росії. Оскільки житла у останньої не було, то вони домовилися, що відповідачка буде проживати в АДРЕСА_1, доглядатиме за квартирою, буде сплачувати комунальні послуги, оскільки у позивача з його дружиною є окреме житло, а вказана квартира пустувала. Відносини між дружиною позивача, її матір'ю та відповідачкою по справі були нормальні. Але з часом їхні стосунки почали погіршуватися, між ними почали виникати непорозуміння. На початку грудня 2012 року дружина позивача повідомила, що 17.04.2006 року між нею і відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Також дружина вказала позивачу, що 20.04.2006 року між нею та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання. Позивач вказував, що обидва договори було укладено формально. Позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 17.04.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію. Крім того, позивач просив суд визнати факт належності правовстановлюючого документу - договору купівлі продажу квартири від 17.04.2006 року покупцю ОСОБА_3, а не «ОСОБА_3».
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги та суду показав, що ОСОБА_4- це його дружина. Згідно договору довічного утримання від 20.05.2004 року остання набула право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 після померлого ОСОБА_7, її діда. Він особисто, за життя ОСОБА_7, доглядав останнього, оскільки його дружина працювала в м.Києві ( прав білизну, готував їжу, вивозив на природу, возив в лікарню). За кошти сім'ї вони робили ремонт в даній квартирі, провели опалення. За виконані роботи по проведенню опалення та води вони заплатили близько 2 тис.грн. Свою пенсію дід віддавав на утримання свого сина ОСОБА_8, оскільки останній був сліпий. Тобто, позивач стверджує, що договір довічного утримання від 20.05.2004 року, виконувався за рахунок спільного майна подружжя, отриманого від реалізації поголів'я свиней на ринку ТОВ «Полісся».
Позивач вказував на те, що на початку грудня 2012 року його дружина повідомила, що 17.04.2006 року між нею і відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_1 та 20.04.2006 року між нею та відповідачкою було укладено договір довічного утримання. Відповідачка проживала в Росії і він знав, що вона перебирається жити до смт. Рокитне Київської області, бо тут знаходиться вся її рідня. Він сам особисто перевозив їхні речі з м. Ліпецька (Росія) до смт. Рокитне. Але не знав про намір дружини продати квартиру. Він думав, що ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_5 будуть проживати в квартирі, сплачуючи лише за комунальні послуги. Крім того, він зазначає, що якби ОСОБА_3 не звернулася в грудні 2012 року до Рокитнянського районного суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, то даного спору не було б.
Тому, оскільки він не знав про укладення договорів купівлі -продажу квартири та довічного утримання, то на даний час порушено його права.
Представник позивача ОСОБА_9 в судовому засіданні позов підтримала та просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 17.04.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрації. Крім того, просила суд звернути увагу на неправомірність та непрофесіоналізм дій приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу, внаслідок чого і виник спір.
Відповідачка ОСОБА_3, будучи допитана у відповідності з вимоги ст.62 ЦПК України, позов не визнала та показала, що на початку 2006 року їй в м. Ліпецьк (Росія) зателефонувала її племінниця ОСОБА_4 та запропонувала переїхати до смт. Рокитне Київської області. Вона знала, що в племінниці є квартира, в якій жили квартиранти. ОСОБА_4 запропонувала їй продати свою квартиру. Вони узгодили суму - 5000 доларів США за купівлю квартири АДРЕСА_1. Відповідачка вказала, що разом із чоловіком продали свою квартиру в м. Ліпецьку (Росія) та приїхали до в смт. Рокитне. До нотаріуса вона приходила разом із своєю сестрою ОСОБА_10 Також у нотаріуса була і ОСОБА_4, її привіз до нотаріуса позивач по справі - ОСОБА_2, але останній до нотаріуса не заходив. Дійсно, 17.04.2006 року між нею і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та 20.04.2006 року було укладено договір довічного утримання. Перед укладанням договору купівлі-продажу вона передала ОСОБА_4 гроші за квартиру, відповідно до домовленостей. Відповідачка зазначає, що цього ніхто не бачив, бо передача грошей відбувалася на коридорі в нотаріальній конторі. В договорі купівлі-продажу квартири від 17.04.2006 року сума вказаної квартири вказана 9000 грн. для того, щоб менше платити за її оформлення. Відповідачка вважає, що дані договори укладалися не формально, бо були завірені нотаріально, а за купівлю квартири остання передала ОСОБА_4 кошти. Крім того, ОСОБА_2 не міг не знати про існування даних договорів, оскільки привозив свою дружину і тещу до нотаріуса, приймав участь у ремонті квартири, перевозив їхні речі з Росії. Спір виник в звязку з тим, що вона звернулася до ОСОБА_4 для того, щоб в договір довічного утримання був ще записаний її чоловік. Проте ОСОБА_4 відмовилася. Крім того, зазначає, що в нотаріуса від її чоловіка ОСОБА_5 брали заяву про те, що він знає про укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири. Нотаріус не взяла таку заяву від ОСОБА_4, тому що остання зазначила, що усе її особиста власність. Просила суд застосувати позовну давність по даній справі.
Адвокат ОСОБА_1 вважає, що дійно при посвідченні договору купівлі-продажу 17.04.2006 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу ОСОБА_6 було допущено помилку, яка полягає в тому, що від ОСОБА_2 не було відібрано відповідної заяви щодо надання згоди на відчудження квартири АДРЕСА_1. Проте, в судому засіданні позивачем не було доведено та не було надано належних та допустимих доказів того, що його сім'я утримувала згідно договору довічного утримання померлого ОСОБА_7 за рахунок спільного сумісного майна подружжя, не надано доказів фінансування сім'ї ОСОБА_2 з 2004 року, розміру їх доходів, банківських рахунків. Крім того, позивач не зареєстрований підприємцем, податків не сплачує, доходів не має. Крім того, померлий ОСОБА_7 отримував пенсію, яку використовувала його дочка ОСОБА_10 на його утримання. Просив суд застосувати позовну давність по даній справі відповідно до ч.3 ст. 267 ЦПК України.
Третя особа приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 позов не визнала. В суді вказувала, що вона товаришувала із ісм'єю ОСОБА_10. До неї звернувся померлий ОСОБА_7 з питанням переоформлення своєї квартири по АДРЕСА_1. Вона порадила оформити договір довічного утримання, проте при посвідченні даного договору 20.05.2004 року ОСОБА_7 зазначав, що утримувати його не потрібно, оскільки він, як бувший начальник Рокитнянського РВ, має великий розмір пенсії, в нього є кошти на харчування, ліки, похорон. Дану квартиру він хотів залишити лише ОСОБА_4, своїй онуці, а не її сім'ї. Вона вірно оформила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 17.04.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Зазначала, що при укладенні даного договору не потрібно було брати заяву від ОСОБА_2 так як останній не має відношення до спірної квартири, оскільки це власність ОСОБА_4, а не спільне майно подружжя, тому що вона отримала дану квартира за договором довічного утримання. Сума продажу квартири у розмірі 9000 грн була зазначена за згодою продавця та покупця, щоб сплатити менший податок. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Третя особа ОСОБА_4 позов підтримала та вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її дід - ОСОБА_7, після якого вона набула право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору довічного утримання. Даний договір укладався в інтересах сім'ї. Померлий ОСОБА_7 дійсно мав пенсію, але віддавав її на утримання та лікування свого сліпого сина ОСОБА_8, тому вона разом із воїм чоловіком утримували та доглядали діда. Її тітка - відповідачка по справі ОСОБА_3 хотіла переїхати в смт. Рокитне, бо тут вся її рідня. Остання приїхала до смт. Рокитне в квітні 2006 року. Вони домовилися укласти фіктивний договір купівлі-продажу квартири та договір довічного утримання. Дані договори укладалися в один день, ніяких коштів від відповідачки вона не отримувала. Чоловікові про укладення даних договорів не повідомляла, тільки зазначила, що тітка буде проживати в квартирі, сплачувати комунальні платежі. Потім тітка почала робити ремонт в квартирі. По закінченню ремонта, поїхала до м. Ліпецька (Росія), продала свою квартиру і разом із чоловіком та речами переїхала до смт. Рокитне. ОСОБА_2 не знав про укладення даних договорів, а дізнався лише в грудні 2012 року, коли стосунки між нею і ОСОБА_3 погіршилися і вона вимушена була розповісти все чоловікові.
Третя особа ОСОБА_5, будучи допитаний у відповідності з вимогами ст.62 ЦПК України, позов не визнав та вказав, що відповідачка по справі - його дружина. Вони продали квартиру в Росії, переїхали до смт. Рокитне, де купили квартиру АДРЕСА_1 у племінниці його дружини, тобто у ОСОБА_4 Знає, що до нотаріуса ходила його дружина, вказав, що присутній при укладенні договору купівлі-продажу квартири, у нотаріуса не був. Також вказав, що за купівлю вказаної квартири вони заплатили 5000 доларів США.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що працює помічником приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу ОСОБА_6 з травня 2005 року. Вона бачила, як до нотаріуса неодноразово зверталася ОСОБА_10 та ОСОБА_4 з консультаційними питаннями щодо порядку укладення договорів відчуження квартири.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні зазначав, що коли дід ОСОБА_4 ще був живий, він пропонував їм купити у них дідову двохкімнатну квартиру за 18 тис.дол. США
Свідок ОСОБА_14 суду показала, що вона є родичкою сторін. Їй відомо, що ОСОБА_7 заповів квартиру ОСОБА_4 За ним доглядали ОСОБА_2 та ОСОБА_4. ОСОБА_4 постійно працювала в м.Київ, тому ОСОБА_2 купував та завозив дідові продукти харчування, ліки, возив його до лікарні, на кладовище. Крім того, вона особисто за їх проханням доглядала за дідом, коли останні перебували в м.Києві.. Їй відомо, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 робили ремонт в квартирі діда, зробили опалення за власні кошти. Зі слів позивача їй відомо, що ОСОБА_4 самовільно уклала договір купівлі-продажу квартири.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що зі слів померлого ОСОБА_7 знала, що свою квартиру він залишив ОСОБА_4 до договору довічного утримання. Вона бачила як в квартирі, належній ОСОБА_7, ОСОБА_4 робили опалення. Проте, чиї кошти витрачалися на його проведення, суду пояснити не може.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що він допомагав ОСОБА_16 проводити опалення, воду в квартирі АДРЕСА_1, коли померлий ОСОБА_7 був ще живий. Всі матеріали купували на ринку, проте за чиї кошти зазначити не може. Крім того, за проведену роботу йому ніхто не платив.
Свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_4 суду пояснили, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_7 Після його смерті дана квартира стала власністю ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання. За життя ОСОБА_7, його доглядом займався ОСОБА_2, він прав йому білизну, возив до лікарні, купував ліки. Крім того, робив опалення в квартирі. Проте, чиї кошти витрачалися на утримання та догляд ОСОБА_7, пояснити не можуть. Зі слів позивача вони знають, що в грудні 2012 року йому стало відомо, що його дружина без його відому продала квартиру своїй тіткі ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що в 2004 році її померлий свекор ОСОБА_7 запропонував переписати його квартиру на неї, проте вона відмовилася. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погодилися на оформлення договору довічного утримання. Даний договір укладався в інтересах сім'ї. Із їх сімейного бюджету витрачалися кошти на лікування, харчування ОСОБА_7, на ремонт його квартири, проведення опалення. ОСОБА_7 надав їй доручення на отримання його пенсії в відділенні Ощадбанку. За його вказівкою вона знімала ці кошти та використовувала їх на лікування його сина, свого чоловіка ОСОБА_8, який був сліпим. Її дочка ОСОБА_4 запропонувала своїй тітці, її сестрі ОСОБА_3, яка проживала в Росії, переїхати на постійне місце проживання в смт.Рокитне, на що остання погодилася. Відповідачка по даній справі запропонувала оформити фіктивні договори купівлі-продажу квартири та договір довічного утримання, що вони і зробли в квітні 2006 року. Вони не говорили ОСОБА_2 про дані договори. Її сестра приїхала в смт.Рокитне на початку квітня 2006 року. Спочатку вони прийшли до нотаріуса для оформленння договору купівлі-продажу квартири, а потім приходили для укладення договору довічного утримання. ОСОБА_2 дізнався про існування даних договорів в грудні 2012 року.
Свідки ОСОБА_21, ОСОБА_22 суду показали, що ОСОБА_3 приїхала в смт.Рокитне із Ліпецька. Купила квартиру, яка належала померлому ОСОБА_7, в якій проживає разом із своїм чоловіком.
Свідок ОСОБА_23 суду показав, що за померлим ОСОБА_7 здійснювали догляд ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 На початку квітня 2006 року його найняла ОСОБА_3 для ремонту в квартирі АДРЕСА_1. Вона проводила з ним розрахунок за проведену роботу. ЇЇ чоловік разом із речами переїхав до смт.Рокитне в травні 2006 року. Його перевіз ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_25 суду показала, що вона робила ремонт в квартирі АДРЕСА_1, клеїла обої. Для проведення ремонтних робіт з нею домовлялася ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_26 суду показав, що на початку квітня 2006 року біля приміщення нотаріальної контори приватного нотаріуса ОСОБА_6 він бачав, як ОСОБА_3 передавала гроші ОСОБА_4 Потім зі слів ОСОБА_3 йому стало відомо, що остання придбала квартиру.
Заслухавши сторони по справі, їх представників, свідків, дослідивши отримані у справі письмові докази, оглянувши книги вчинення нотаріальних дій по відчуженню нерухомого майна приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за 2006 рік, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 27.10.1990 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. ( т.1 а.с.9)
Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про право власності № 103 від 28.12.1992 року. ( т.1 а.с.10)
20.05.2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання, що підтверджується копією даного договору, який посвідчений приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованого на номером 2034. Згідно даного договору ОСОБА_4 зобов'язувалася довічно повністю утримувати ОСОБА_7, забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в розмірі 140 грн. ( т.1 а.с.11)
Після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_4 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання. ( т.1 а.с.12)
17.04.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі продажу вище вказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрований на номером 1455 ( т.1 а.с.13)
20.04.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрований на номером 1504. Згідно даного договору ОСОБА_4 зобов'язувалася довічно повністю утримувати ОСОБА_3, забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, зберігши в її безоплатному довічному користуванні квартиру в цілому, також надати можливість проживання в цій квартирі чоловікові ОСОБА_5 до дня його смерті. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в розмірі 140 грн. ( т.1 а.с.14)
В судовому засіданні позивач та ОСОБА_4 стверджували, що дані договори були фіктивними, оскільки ОСОБА_4 не отримувала коштів за продаж квартири.
Стаття 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Як зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як вбачається із договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.04.2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 одна сторона продала, а інша купила вищевказану квартиру за 9000 грн. У судовому засіданні не було доведено тієї обставини, що договір є фіктивним чи формальним, у суду не має сумнівів щодо умов та наслідків його укладення. Крім того, не спростовано факту отримання ОСОБА_4 коштів за продаж квартири в сумі 5000 дол.США.
Крім того, дане спростовується тим, що після набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, нею, як власником, були укладені договори про надання комунальних послуг ( газо, електро, телекомунікаційного постачання). ( т.1 а.с.116-119)
Відповідно до роз'яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).
Відповідно до вимог статей 213, 215 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Відповідно до ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4, перебуваючи в шлюбі із позивачем, 25.05.2005 року набула право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, після померлого ОСОБА_7.
Згідно роз'яснень в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Як вбачається із копії матеріалів справи ( книги щодо відчуження нерухомого майна) № 2-03 від 17.04.2006 року за реєстром № 1455, від ОСОБА_5 приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 була взята заява про те, що останньому відомо намір його дружини ОСОБА_3 купити квартиру АДРЕСА_1. Але відповідної заяви не було взято від позивача ОСОБА_2 ( а.с.т.1. а.с.38-54)
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Проте, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що договір довічного утримання виконувався за рахунок спільного майна подружжя, не надано доказів джерел та розміру їх доходів з 2004 року. Суд не приймає до уваги довідку, видану ОСОБА_2 ТОВ «Полісся», оскільки вона не відповідає вимогам діловодства. Крім того, суд зазначає, що твердження позивача, що він сплачує податки за здійснення підприємницької діяльності нічим не підтверджені в судовому засіданні. Свідоцтво про реєстрацію фізичної особи підприємця має длише син ОСОБА_2. ( т.2 а.с 17, 18, 39-41).
Суд критично відноситься до показів свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_4, оскільки вони є родичами та друзями сім'ї ОСОБА_16, в судовому засіданні давали однотипні покази та не підтвердили факту використання спільних коштів цієї сім'ї на утримання ОСОБА_7
Згідно статей 256, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно ч. 2 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд не приймає до уваги твердження позивача та свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_4, ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права в грудні 2012 року, оскільки дане спростовується показами ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ін.., які в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_2 приймав участь у ремонті спірної квартири після смерті ОСОБА_7, організованого його дружиною ОСОБА_4 за кошти ОСОБА_3, допомагав у переїзді ОСОБА_3 з м.Ліпецька, звертався з цього приводу до приватного нотаріуса ОСОБА_6, державного нотаріуса Рокитнянського району, які йому пояснили, що він пропустив строки позовної давності. Крім того, позивач в судовому засіданні визнав той факт, що якби відповідачка ОСОБА_3 не зверталася до Рокитнянського районного суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, то даного спору б не було. Справа в Рокитнянському районному суді за позовом ОСОБА_3 не розглядалася і рішення не виносилося.
Отже, суд вважає, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності щодо захисту своїх прав.
Виходячи із вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 65 ЦПК України, ст.ст. 256, 260, 261, 368, 369, 748, 744 ЦК України, ст.ст.61, 63, 65 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позову до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири та скасування його державної реєстрації .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається на протязі 10 днів з дня його проголошення через Таращанський районний суд.
Головуючий: Потеряйко С. А.