22 квітня 2014 року Справа № 9104/116739/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Святецького В.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про нарахування недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни,-
30 листопада 2010 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання відмови відповідача щодо виплати підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" протиправною; зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 01 липня 2010 року по листопад 2010 року.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2011 року позов задоволено: визнано неправомірними дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 30 травня 2010 року; зобов'язано відповідача нарахувати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 30 травня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та виплатити їй невиплачену суму підвищення до пенсії, з урахуванням виплачених сум за вказаний період.
Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни.
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про часткове її задоволення, враховуючи наступне.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 70 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про державний бюджет на 2010 рік» Кабінету Міністрів України було надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом про соціальний захист дітей війни залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати.
Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії повинні були здійснюватися в розмірі, встановленому відповідно до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
При цьому суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.137 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції істотно вийшов за межі позовних вимог і зобов'язав нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 спірне підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 30 травня 2010 року, тоді як позивач, згідно із заявленими нею у позовній заяві вимогами, просила здійснити таку виплату за період з 01 липня 2010 року по листопад 2010 року, а зміна позовних вимог згідно із ч.1 ст. 137 КАС України можлива протягом усього часу судового розгляду шляхом подання письмової заяви, проте позивач наданим йому правом не скористалася, оскільки не подала заяву про збільшення позовних вимог, відтак правові підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.2 ст.11 КАС України - відсутні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції неправильно і неповно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні правові підстави для скасування постанови суду та задоволення позову ОСОБА_1 про нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 01 липня 2010 року по 30 листопада 2010 року.
Керуючись статтями 99, 195 ч.1, 197 ч. 1 п. 3, 198, 202 п. 4, 205 ч. 2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області задовольнити частково, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2011 року у справі № 2-а-3757/11 - скасувати та прийняти нову постанову.
Позов задовольнити.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01 липня 2010 року по 30 листопада 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова остаточна, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: В.В. Святецький
Н.М. Судова-Хомюк