83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
24.04.2014 Справа № 905/1726/14
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Чернової О.В., при секретарі судового засідання Лагодіні Д.С.,
За участю представників учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1 за договором
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Донецьк
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк
про визнання договору суборенди нежитлового приміщення №10 від 04.12.2013р. недійсним, -
В судовому засіданні 08.04.2014р. оголошено перерву до 22.04.2014р. 13 год. 30хв.
В судовому засіданні 22.04.2014р. оголошено перерву до 24.04.2014р. 13 год. 00хв.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м. Донецьк (далі-Позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк (далі-Відповідач) про визнання договору суборенди нежитлового приміщення №10 від 04.12.2013р. недійсним.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на відсутність в договорі оренди його істотних умов - об'єкту оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації), орендної плати з урахуванням її індексації, відновлення орендованого майна та порядок використання амортизаційних відрахувань.
Правовою підставою позову Позивач зазначив ст.ст. 202, 203, 215, 216, 626, 627, 638, 759 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 174, 179, 180, 181, 283, 284 Господарського кодексу України.
Ухвалою судді господарського суду Донецької області від 18.03.2014р. за вказаним позовом порушено провадження в даній справі.
07 квітня 2012 року через канцелярію суду Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що недотримання усіх істотних умов договору має наслідком факт неукладення договору, а не його недійсність, проте вважати договір неукладеним також відсутні підстави, у зв'язку з передачею об'єкту суборенди Позивачу за актом приймання-передачі та з оплатою Позивачем суборенди відповідно до умов договору, що свідчить про його виконання. Також, Відповідач просив стягнути з Позивача витрати пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 7680,00 грн.
Позивач 22.04.2014р. надав заяву про визнання договору суборенди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 неукладеним.
Проаналізувавши зміст наданої Позивачем заяви, суд дійшов висновку, що Позивачем фактично подано заяву про зміну предмету позову.
В силу ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач має право змінити предмет або підставу позову до початку розгляду справи по суті.
Виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.12 постанови №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.
Враховуючи, що заява про зміну предмета позову подана Позивачем після початку розгляду справи по суті, а саме 22.04.2014р., в той час як розгляд справи по суті розпочато 08.04.2014р., вона залишається судом без розгляду, а позовні вимоги розглядаються в первісній редакції.
У судовому засіданні 22.04.2014р. представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
04 грудня 2013р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (Суборендодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (Суборендар) укладено договір суборенди нежилого приміщення №10 (а.с.10), згідно умов п. 1. якого Суборендодавець передає, орендоване їм на підставі договору оренди №13 від 04.12.2013р., нежитлове приміщення площею 117,5 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а Суборендар приймає в строкове користування вказане приміщення для використання під цільове призначення - роздрібна торгівля промисловими товарами. Передача майна в оренду не тягне за собою передачі права власності на майно.
Відповідно до п.2 Договору, строк дії договору суборенди встановлюється з 04.12.2013р. по 04.12.2014р.
Згідно п.3 Договору, орендна плата за даним договором визначена в розмірі 30000,00 грн. (Тридцяти тисяч грн.) в місяць та на весь період дії договору зміні не підлягає. Суборендар вносить орендну плату передоплатою за один місяць до 4-го числа поточного місяця.
Пунктом 4 Договору передбачено, що Суборндодавець передає, а Суборендар приймає орендоване приміщення за актом приймання-передачі 04.12.2013р.
Актом приймання-передачі від 04.12.2013р. (а.с.11) Суборендодавець передав у користування Суборендарю майно, визначене Договором.
Посилаючись на відсутність в договорі істотних умов - об'єкту оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації), орендної плати з урахуванням її індексації, відновлення орендованого майна та порядок використання амортизаційних відрахувань, Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору суборенди нежитлового приміщення №10 від 04.12.2013р. недійсним.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.
Враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз.3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.
За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочинну не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам судочинства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочинну має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Позовні вимоги щодо визнання недійсним договору суборенди Позивач обґрунтував з посиланням на наступне: відсутність в договорі істотних умов - об'єкту оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації), орендної плати з урахуванням її індексації, відновлення орендованого майна та порядок використання амортизаційних відрахувань.
Втім, на думку суду, зазначені аргументи не вказують на наявність обставин, з якими законодавство пов'язує визнання угоди недійсною, з огляду на таке.
Як зазначено в абз. 4 п.п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013р. №11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За приписами статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 763 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Аналогічні положення встановлені і в ст. 180 ГК України.
Судом встановлено, що сторони погодили предмет договору - нежитлове приміщення площею 117,5 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1; плату за користування майном - в розмірі 30000,00 грн. в місяць та строк користування - з 04.12.2013р. по 04.12.2014р.
Крім того, згідно з п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна незалежно від форми власності об'єкта оренди господарські суди мають виходити з того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Проте, як встановлено судом, сторони фактично перейшли до виконання договору суборенди №10 від 04.12.2013р., що підтверджується актом приймання передачі від 04.12.2013р., за яким орендар прийняв у користування орендоване майно, наявними в матеріалах справи копіями прибуткових касових ордерів на оплату орендної плати , що підтверджують часткову сплату орендних платежів.
Ці факти свідчать про те, що Сторони дійшли згоди щодо усіх умов спірного договору суборенди №10 від 04.12.2013р.
Посилання Позивача на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності Відповідача та відсутності посилання на документи, які свідчать про право власності на предмет оренди є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки в п.1 спірного договору зазначено: «Суборендодавець передає, орендоване їм на підставі договору оренди №13 від 04.12.2013р., нежитлове приміщення площею 117,5 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а Суборендар приймає в строкове користування вказане приміщення», що підтверджується наданим Відповідачем договором оренди №13 від 04.12.2013р. відповідно до п.п. 6.1. якого Орендар (Відповідач) зобов'язаний використовувати орендоване приміщення площею 117,5 кв. м. для здавання в оренду приміщень.
Будь-яких інших підстав для визнання договору недійсним, а саме недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, Позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору суборенди нежилого приміщення №10 від 04.12.2013р.
Витрати Відповідача по оплаті послуг адвоката підлягають стягненню з Позивача на користь відповідача частково, з огляду на наступне:
Відповідно до п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р. витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
В якості доказів понесених витрат на послуги адвоката Відповідачем надані наступні документи:
- в підтвердження надання послуг адвоката Відповідачу свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю та Договір про надання правової допомоги №9-1 від 03.04.2014р., предметом якого є уповноваження ФОП ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_1 на представництво інтересів в суді в якості Відповідача за позовом ФОП ОСОБА_3
- з матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_1 був присутнім в судових засіданнях та виконував взяті на себе за вищевказаним договором зобов'язання;
- в підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 7680,00 грн. надані квитанція № 10 від 03.04.2014р. до прибуткового касового ордера.
Разом з цим, виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Приймаючи до уваги, що характер розглядуваного спору не представляє істотної складності та, враховуючи, невелику кількість судових засідань, в яких у Господарському суді Донецької області брав участь залучений Відповідачем адвокат, суд дійшов висновку, що належна до компенсації Позивачем частина судових витрат, пов'язаних зі сплатою послуг адвоката за участь у судових засіданнях у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру та адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, має становити 2000 грн.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Донецьк до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк про визнання договору суборенди нежитлового приміщення №10 від 04.12.2013р. недійсним - відмовити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Донецьк (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк (АДРЕСА_3, ІНН НОМЕР_2) витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 2000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Суддя О.В. Чернова
У судовому засіданні 24.04.2014р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2014р.