ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/3080/14 22.04.14
За позовомПершого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Придніпровська залізниця»
ДоПриватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи»
Провизнання правочину недійсним
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від прокуратури: не з'явився
Від позивача Трикоз Г.В. - за дов.
Від відповідача Всеволодський М.О. - за дов.
Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Придніпровська залізниця» звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору № ПР/ІОЦ-131314/НЮ від 24.09.2013р., укладеного між Відповідачем та Позивачем (ДП «Придніпроовська залізниця») в частині перерахування грошових коштів з податку на додану вартість на загальну суму 132 983, 30 грн. та про зобов'язання Відповідача перерахувати на рахунок Позивача грошові кошти в розмірі 132 983, 30 грн.
Державне підприємство «Придніпровська залізниця» (Позивач по справі) позов Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Придніпровська залізниця» не підтримав, про що вказав в своїх письмових поясненнях.
Відповідно до ст. 29 ГПК України відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.
Перший заступник прокурора Дніпропетровської області підтримав позов в інтересах держави в особі державного підприємства «Придніпровська залізниця» і вимагає вирішити спір по суті.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив повністю, про що обґрунтовано зазначив в своєму відзиві на позовну заяву від 14.03.2014р. за №5456.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.09.2013р. між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» та Приватним акціонерним товариством «Інформаційні комп'ютерні системи» було укладено Договір № ПР/ІОЦ-131314/НЮ про зобов'язання Відповідача поставити Позивачу товар: код ДК 016-2010-58.29.1 Програмне забезпечення системне на фізичних носіях відповідно до Специфікації, а Позивач зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату, відповідно до умов Договору.
Додатком 1 до вказаного Договору є Специфікація, згідно якої загальна сума договору складає 797 899, 80 грн. у тому числі ПДВ 20% у сумі 132 983, 30 грн. та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів.
01.10.2013р. Позивачем здійснено оплату у сумі 797 899, 80 грн. в тому числі ПДВ 132 983, 30 грн., що підтверджується актами прийому-передачі товару від 26.09.2013р., накладними СТс-230/1 від 26.09.2013р. та СТс-230 від 26.09.2013р., рахунком від 25.09.2013р., податковою накладною від 26.09.2013р. та випискою з банку від 01.10.2013р.
Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Придніпровська залізниця» звернувся до суду з позовом про повернення Позивачу грошових коштів зі сплати ПДВ в розмірі 132 983, 30 грн. на рахунок Позивача та про визнання Договору № ПР/ІОЦ-131314/НЮ від 24.09.2013р., укладеного між Позивачем та Відповідачем, недійсним в частині обкладання поставки товару за договором податком на додану вартість. Так, він посилається на невідповідність оспорюваного пункту договору вимогам статті 203 ЦК України, вважаючи, що така умова договору не відповідає актам законодавства та не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, зокрема на пункт 261 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, який визначає, що для операцій з постачання програмної продукції, тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, запроваджено пільговий режим оподаткування податком на додану вартість, згідно з яким звільняються від оподаткування цим податком операції з постачання програмної продукції. Крім того позивач посилається на Узагальнюючу податкову консультацію щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції, яка затверджена Наказом Міністерства доходів і зборів України № 536 від 07 жовтня 2013 року.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Податковий кодекс є законом публічно-правової направленості, який не містить цивільно-правових норм, які б встановлювали недійсність правочину у випадку нарахування ПДВ за операціями з постачання програмної продукції. Більше того, узагальнююча консультація, на яку посилається позивач, взагалі не є нормативно-правовим актом цивільно-правового характеру.
Отже, посилання позивача на нарахування ПДВ, як на підставу визнання правочину недійсним, є неправомірним, оскільки, по-перше, така підстава не визначена податковим кодексом, а, по-друге, норма, яка встановлює таку підставу, якби вона і мала місце, має бути за змістом цивільно-правовою нормою.
Згадана позиція підтримується і Вищим господарським судом України, який у своєму інформаційному листі від 07.04.2008 p. N 01-8/211, зокрема в пункті 16 вказаного листа, вказав, що норми про недійсність тих чи інших правочинів мають бути цивільно-правовими і тільки у такому випадку такі норми підлягають застосуванню господарським судом.
Крім цього, ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
При укладені спірного договору позивач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей сторонами не складався, оспорювана умова договору, а саме: ціна договору, відповідає вимогам закону, оскільки чітко передбачає настання відповідних правових наслідків, що обумовлені нею.
Спірний договір підписаний повноважними представниками сторін за вільним волевиявленням учасників договору у відповідності до ст. 627 ЦК України та істотні умови спірного договору узгоджені, шляхом підписання договору без зауважень.
Судом встановлено, що від Позивача не надходило жодних заперечень стосовно істотних умов договору, зокрема ціни, на день розгляду судової справи спірний договір є виконаним, а зобов'язання за ним припинені шляхом належного їх виконання.
Відповідно до пункту 261 Підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції.
Для цілей згаданого пункту до програмної продукції відносяться: результат комп'ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп'ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів; криптографічні засоби захисту інформації.
Згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні права» комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).
Відповідно до статті 420 Цивільного кодексу України комп'ютерна програма є об'єктом права інтелектуальної власності (авторського права).
Згідно зі статтею 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права Інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Як вбачається з вище наведеного, комп'ютерна програма - це об'єкт права інтелектуальної власності, який підлягає захисту з моменту його створення, але при цьому такий об'єкт має відповідати вимогам законодавства, зокрема вимогам Закону України «Про авторське право і суміжні права» та вимогам Цивільного кодексу України, для забезпечення йому такого захисту.
Норма п. 261 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України звільняє від оподаткування ПДВ операції з постачання результату комп'ютерного програмування у вигляді комп'ютерної програми, як об'єкта права інтелектуальної власності (авторського права), тобто законодавець визначає, що внаслідок здійснення операції між контрагентами має відбутись передача невиключних майнових прав інтелектуальної власності (по іншому отримати право на використання об'єктом права інтелектуальної власності неможливо). В інших випадках операція має оподатковуватись ПДВ.
До таких випадків, зокрема належить поставки примірників комп'ютерної програми, як об'єктів права власності (речового права).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» примірник комп'ютерної програми - копія комп'ютерної програми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із комп'ютерної програми і містить усі зафіксовані в комп'ютерній програмі рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Згідно з тією ж статтею Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» розповсюдження примірників комп'ютерних програм - введення в обіг комп'ютерних програм здійснюється шляхом їх продажу чи іншої передачі права власності.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права» якщо примірники комп'ютерних програм введені виробником чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника чи його правонаступника і без виплати йому винагороди.
Таким чином, примірник комп'ютерної програми - це об'єкт права власності, річ, відчуження якої не супроводжується передачею невиключних майнових прав інтелектуальної власності, тобто - це звичайний товар, який не є програмною продукцією у розумінні норми пункту 261 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу.
Судом встановлено, що примірники комп'ютерної програми, що були поставлені позивачу відповідачем за договором, є об'єктами права власності (речового права) і не є програмною продукцією, а саме: не є об'єктами права інтелектуальної власності, отже, операції з їх постачання є об'єктом ПДВ.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач надав позивачу податкову накладну № 1150 від 26 вересня 2013 року та відобразив у своєму податковому обліку відповідну суму податкових зобов'язань з ПДВ, тобто не здійснював ухилення від сплати податків.
Не приймається судом і позиція прокурора, що операції з постачання програмної
продукції не підлягають митному контролю та не оподатковуються ПДВ.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І Податкового кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власних, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Згідно зі статтею 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ визначено, зокрема, операції платників податків як з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, так і з ввезення товарів на митну територію України.
Підпунктом 206.2.1 пункту 206.2 статті 206 Податкового кодексу України визначено, що операції із ввезення на митну територію України товарів у митному режимі імпорту оподатковуються податком за ставкою, визначеною підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу, крім, зокрема, операцій із ввезення товарів, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197 та підрозділу 2 розділу XX Кодексу, а також відповідно до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України.
При цьому положеннями підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу передбачено пільги в обкладенні податком на додану вартість як операцій з постачання товарів на території України, так і операцій з ввезення товарів на митну територію України.
У той же час, згідно з п. 261 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України, тимчасово, з 01.01.2013р. до 01.01.2023р., звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання програмної продукції.
Враховуючи вищевикладене, звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання програмної продукції не поширюється на операції з ввезення програмної продукції на митну територію України у митному режимі імпорту. Оподаткування цієї категорії товарів ПДВ при ввезенні на митну територію України у митному режимі імпорту здійснюється на загальних підставах.
Зазначена позиція підтверджується і Листом Державної митної служби України від 06.02.2013р. №12/2-12.2/490.
Крім цього, ДП «Придніпровська залізниця» обґрунтовано в своїх поясненнях посилається на п. 56.21 Податкового Кодексу України, відповідно до якого зазначено, що у разі коли норма Податкового кодексу України чи іншого нормативно-правового акта, виданого на його підставі, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, ДП «Придніпровська залізниця» було укладено спірний Договір на загальних підставах без застосування пільгових режимів, керуючись виключно нормами Податкового кодексу України:
Підпунктом 1.1 п. 15 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, яким встановлено: «Тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, платник податків, який відповідає критеріям, встановленим у підпункті 1.4 цього пункту, має право застосувати особливості оподаткування, передбачені цим пунктом», а саме це суб'єкт господарювання, який протягом попередніх чотирьох послідовних звітних (податкових) кварталів сукупно одночасно відповідає таким критеріям:
1) питома вага доходів суб'єкта від здійснення видів економічної діяльності, визначених у підпункті 1.5 цього пункту, становить не менш як 70 відсотків доходів від усіх видів економічної діяльності з реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг;
2) первісна вартість основних засобів та/або нематеріальних активів суб'єкта перевищує 50 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;
3) у суб'єкта відсутній податковий борг;
4) щодо суб'єкта судом не прийнято постанови про визнання боржника банкрутом відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
У разі невідповідності діяльності суб'єкта критеріям, встановленим цим пунктом, такий платник податків має провести нарахування податків і виконати дії в порядку та за правилами, передбаченими підпунктом 1.7 цього пункту.
Підпунктом 1.7 п. 15 підрозділу 10 розділу XX Податковим кодексом України, яким передбачено, що у разі, якщо суб'єкт, який застосовує особливості оподаткування, не відповідає критеріям, встановленим у підпункті 1.4 п. 15 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, то на такого суб'єкта не поширюються особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, та він зобов'язаний визначити податкове зобов'язання з податків, визначених особливостями оподаткування, сплатити податок до бюджету в загальному порядку. Такий суб'єкт вважається платником відповідних податків на загальних підставах з першого числа звітного (податкового) кварталу, в якому допущена та невідповідність.
Підпунктом 1.5 п. 15 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, яким визначені види економічної діяльності з реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг в індустрії програмної продукції в цілях визначення наявності права суб'єкта індустрії програмної продукції на застосування особливостей оподаткування:
1) видання програмного забезпечення, включаючи видання і реалізацію (продаж, прокат та/або надання ліцензій) системних пакетів програм, службових та ігрових програм, публікацію готового (несистемного) програмного забезпечення, у тому числі переклад або адаптацію несистемного програмного забезпечення для певного ринку за власний рахунок: операційні системи, бізнес та інші додатки; випуск комп'ютерних ігор для всіх платформ.
Тобто суб'єкт індустрії програмної продукції має право застосовувати особливості оподаткування, якщо він відповідає певним критеріям, визначеним у п.1.4 п. 15 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, зареєстрований як суб'єкт, який застосовує особливості оподаткування. Підтвердженням необхідності бути зареєстрованим та мати свідоцтво про реєстрацію є вимоги п. 1.6 п. 15 підрозділу 10 розділу XX ПКУ: «Суб'єкт індустрії програмної продукції має право застосовувати особливості оподаткування з першого числа місяця календарного кварталу, що настає за місяцем, в якому такого суб'єкта було включено до реєстру суб'єктів, які застосовують особливості оподаткування діяльності в індустрії програмної продукції».
Крім того, аналізуючи норми підпункту 1.7 п. 15 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, право застосування особливостей оподаткування чітко пов'язане з наявністю свідоцтва про реєстрацію.
З метою забезпечення реалізації вимог Закону України від 05 липня 2012 року № 5091-VI «Про внесення змін до розділу XX «Перехідні положення» ПКУ щодо особливостей оподаткування суб'єктів індустрії програмної продукції» на сайті Державної податкової служби оприлюднений реєстр суб'єктів індустрії програмної продукції, який введено в дію згідно з наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку ведення реєстру, форм реєстраційної заяви, заяви про анулювання реєстрації та свідоцтва про реєстрацію суб'єктів індустрії програмної продукції, які застосовують особливості оподаткування» від 14.01.2013 № 12, зареєстрованим Міністерством юстиції України 31.01.2013 за № 199/22731.
За твердженням Позивача, Інформація про ПрАТ «Інформаційні комп'ютерні системи» у вищезазначеному реєстрі відсутня. Також зазначимо, що кількість фірм, що має право на розповсюдження Товару: код ДК 016-2010-58.29.1 Програмне забезпечення системне на фізичних носіях (носії інформації з записом програмного забезпечення Microsoft, Orion) на території України є обмеженою, та в цьому реєстрі не містилась інформація про інші фірми, які надали комерційні пропозиції, що передували укладанню спірного вищевказаного Договору, як такі, що мали право застосовувати особливості оподаткування.
Оскільки ПрАТ «Інформаційні комп'ютерні системи» на момент укладання Договорів не відповідало вищевказаним вимогам, не видавало самостійно програмного забезпечення, не було в змозі здійснити передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, тобто є платником податку на додану вартість на загальних підставах, суд вважає правомірним включення ПДВ в ціну Товару та придбання останнього без застосування пільгових режимів.
За нормами Податкового кодексу України, за операціями з поставки товарів, (робіт, послуг) у продавця виникають податкові зобов'язання в сумі податку на додану вартість, а у покупця право на податковий кредит з податку на додану вартість (сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду).
Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Так за результатами операції з поставки носіїв інформації з записом програмного забезпечення Microsoft, Orion, ПрАТ «Інформаційні комп'ютерні системи» до ДП «Придніпровська залізниця», ПрАТ «Інформаційні комп'ютерні системи» відображені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 132 983,30 грн., а у ДП «Придніпровська залізниця» виникло право на податковий кредит з ПДА в розмірі 132 983,30 грн. (тобто на дану суму зменшується сума ПДВ що підлягає перерахуванню до бюджету).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за операцією з поставки носіїв інформації з записом програмного забезпечення Microsoft, Orion, ПрАТ «Інформаційні комп'ютерні системи» до ДП «Придніпровська залізниця» за договором від 24.09.2013 № ПР/ЮЦ-131314/НЮ, втрати бюджету України та втрати ДП «Придніпровська залізниця» на суму податку на додану вартість у розмірі 132 983,30 грн., не вбачаються.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Законодавством встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Постановою пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року зазначено, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, у зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205- 210, 640 ЦК України, тощо).
Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що прокурор необґрунтовано стверджує про протиправність укладання спірного договору, оскільки за його змістом вбачається що він укладений на підставі вільного волевиявлення, не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювальні законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання, сторони досягли істотних його умов, а тому, в розумінні вимог ст. 638, 655 - 697 ЦК України, та вимог ст. ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним, а саме, подія та прагнення сторін на його укладення відбулося.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Придніпровська залізниця» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України " Про судовий збір " від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, та позовні вимоги прокурора не задоволені, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір не відшкодовується та не стягується в Державний бюджет України.
Керуючись ст. 49, п.6 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 30.04.2014р.
Суддя І.І.Борисенко