Справа № 755/3627/14-ц
"06" березня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Нестеровському Б.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати за нею право власності на нежитлову будівлю, площею 352 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до реєстраційного посвідчення № 025680 від 09 січня 2009 року, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна посвідчує, що група нежилих приміщень № 2 загальною площею - 12,5 кв.м., розташоване в АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_1 12 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про спільне будівництво та експлуатацію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Предметом даного договору було визначено та затверджено організація спільної діяльності в сфері господарської діяльності пов'язаної з реконструкцією, будівництвом об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, реєстрація права власності на нежитлову будівлю та організація діяльності торгівельного павільйону в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Згідно умов договору сторони зобов'язуються діяти шляхом об'єднання майна і зусиль. Відповідно до договору про спільне будівництво та експлуатацію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, від 12 березня 2012 року вона взяла на себе зобов'язання з моменту підписання договору за власні кошти здійснювати, проведення робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Тим самим відповідач взяв на себе зобов'язання з моменту підписання договору отримати відповідну дозвільну документацію на проведення реконструкції, будівництва нежитлової будівлі АДРЕСА_1, та після завершення нею робіт по реконструкції, будівництва зазначеного вище зареєструвати право власності на нежитлові приміщення, які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 на її ім'я.. Наприкінці лютого 2012 року нею була проведена повна реконструкція нежилої будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, після чого загальна площа об'єкту становить - 352 кв.м. Після проведення робіт відповідач на її звернення з приводу надання необхідних документів для реєстрації права власності, в визначний умовами договором від 12 березня 2012 року на нежитлову будівлю не реагує, від будь-яких пояснень ухиляється. Станом на день подання позову ситуація досі є невирішеною. Згідно схеми розташування земельної ділянки, помилково зазначена адреса: АДРЕСА_2, але фактичний та дійсний адрес нежилої будівлі, загальною площею -352 кв.м.: АДРЕСА_1.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Додатково зазначила, що на відповідача у відповідності з п. 4.1.2 договору покладається обов'язок по отриманню дозволів, а також обов'язок зареєструвати дану будівлю після реконструкції.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала, пояснила суду, що між позивачем та відповідачем були дружні стосунки, але згодом вони погіршилися, та відповідач умов договору, укладеного між нею та позивачем, не виконала.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с. 6).
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський культурний центр тюркомовних та східних народів» від 20 жовтня 2008 року, за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 визнано право приватної власності на групу нежилих приміщень № 2 площею 12,5 кв.м., які розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8-12).
Відповідно до реєстраційного посвідчення № 025680, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, група нежилих приміщень № 2 за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 12,5 кв.м. зареєстрована за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а.с. 7).
Як вбачається з матеріалів справи, 12 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про спільну діяльність.
Відповідно до п.п. 1 п. 1 договору, сторони домовились про організацію спільної діяльності в сфері господарської діяльності пов'язаною з реконструкцією, будівництвом об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою6 АДРЕСА_1, для досягнення наступних господарських і комерційних цілей:
- проведення робіт по реконструкції об'єкта нерухомості;
- проведення будівництва об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі;
- введення в експлуатацію і реєстрація права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1;
- організація діяльності торгових приміщень в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п.п. 1.2. п. 1 договору, сторони зобов'язуються діяти спільно шляхом об'єднання майна у зусиль.
Пунктом 3 та пунктом 4 договору про спільну діяльність передбачені зобов'язання сторін. Так, ОСОБА_1 за даним договором зобов'язується: з моменту підписання цього договору за власні кошти здійснювати, проведення робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1; здійснювати у разі потреби додаткові внески на спільну діяльність в розмірі встановленому шляхом попередніх переговорів та внесенням відповідних змін у договір. ОСОБА_2 за даним договором зобов'язується: з моменту підписання цього договору отримати відповідну дозвільну документацію на проведення реконструкції, будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1; після завершення ОСОБА_1 робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі зареєструвати право власності на нежитлову будівлю на ім'я ОСОБА_1
Відповідно до схеми користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2, вказана земельна ділянка має площу 340,8 кв.м.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, позивачем були виконані повністю умови договору в частині проведення реконструкції нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі. Натомість відповідачем були порушені умови договору в частині реєстрації права власності на нежитлову будівлю на ім'я ОСОБА_1
Відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю по вул. АДРЕСА_1 у м. Києві та експлікації внутрішніх площ до плану на нежитлову будівлю, нежитлова будівля АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1, після реконструкції, має загальну площу 352,0 кв.м.
Таким чином, після проведення реконструкції нежитлової будівлі по вул. АДРЕСА_1 в м. Києві, загальна площа даної будівлі була збільшена.
Згідно п.п. 8.4. п. 8 договору про спільну діяльність, дія цього договору може бути припинена за заявою однієї із сторін в разі невиконання другою стороною своїх зобов'язань. В даному випадку всі невигідні наслідки розірвання покладаються на винну сторону.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором чи законом. Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 376, 392 цього Кодексу.
Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
Вимоги про визнання права власності є необхідною умовою для досягнення позивачем й іншої мети позову, а саме - отримання правовстановлюючих документів на майно. І визнання цього права за особою судом є підставою (передумовою) для зобов'язання органів державної реєстрації прав на таке майно видати відповідні документи.
Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
Судом встановлено, що предметом спору є визнання права власності на нежитлову будівлю, площею 352 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, оскільки право власності на зазначений об'єкт оспорюється відповідачем ОСОБА_2, у зв'язку із невиконанням останньою умов договору про спільну діяльність від 12 березня 2012 року щодо реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за позивачкою після завершення нею робіт по реконструкції та будівництву цього об'єкту нерухомості.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущення
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення сторін, керуючись нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору, позивачка має достатні правові підстави на визнання за нею права власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю, загальною площею 352 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, оскільки позивачкою виконано умови договору про спільну діяльність від 12 березня 2012 року в частині реконструкції та будівництва спірного нерухомого майна, що підтверджено наявними у справі доказами та не заперечено сторонами під час судового розгляду справи, однак всупереч п. 4.1.2 п. 4 договору про спільну діяльність відповідачем не зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на ім'я позивачки, що свідчить про невизнання та/або оспорення відповідачем права власності позивачки на зазначений об'єкт будівництва, тому право власності позивачки підлягає захисту у судовому порядку, що відповідає принциповим положенням визначеним частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності підлягає до задоволення в повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1700 гривень, який було сплачено позивачем за подання позову до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 64, 88, 131, 174, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на нежитлову будівлю, площею 352 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, судовий збір в розмірі 1700 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: