01 квітня 2014 року 810/3396/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю: секретаря судового засідання Тятькова І.А., представників позивача Компанця М.Б., Олійника О.С., представника відповідача Мацюка М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Асат», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» (далі - позивач, ТОВ «Інтерфом», Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області Державної податкової служби (далі - Податковий орган) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2012 №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913, від 19.06.2012 №0008362301/1594.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» задоволені.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.06.2013 постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 у даній справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Усною ухвалою суду від 30.07.2013 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Асат».
Усною ухвалою суду від 01.04.2014 відповідача - Державну податкову інспекцію в Обухівському районі Київській області Державної податкової служби замінено на Державну податкову інспекцію в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області в порядку процесуального правонаступництва (далі - відповідач).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вважає неправомірними податкові повідомлення-рішення від 06.04.2012 №0000642301/911, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 346815,00 грн., №0000672301/912, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 581 800,00 грн., №0000662301/913, яким позивачу нараховано штрафні санкції внаслідок зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 34902,25 грн., та від 19.06.2012 №0008362301/1594, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 54706,00 грн.
Позивач вказує на відсутність порушень вимог податкового законодавства, оскільки податкові зобов'язання за податком на прибуток та податком на додану вартість за операціями купівлі-продажу готової продукції сформовано Товариством виходячи із розміру звичайних цін, що відповідають рівню договірних цін, а валові витрати, що виникають у зв'язку із визначенням балансової вартості іноземної валюти сформовано виходячи із врахуванням фактичних витрат на її придбання, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Представники позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримали, просили його задовольнити.
Представник третьої особи у письмових поясненнях адміністративний позов підтримав, просив його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень представник віповідача зазначив, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області ДПС було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства. Зазначив, що під час перевірки було встановлено ряд порушень податкового законодавства, на підставі яких відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 №107239 та Довідки з ЄДРПОУ серії АБ №248136 від 07.12.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом», код за ЄДРПОУ 24593200, зареєстроване як суб'єкт господарювання 16.01.1997 Обухівською районною державною адміністрацією Київської області.
Згідно з довідкою форми 4-ОПП №280/10/1329 від 18.12.2009 Товариство перебуває на обліку як платник податків у ДПІ в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області .
З 25.01.2012 по 21.02.2012 на підставі направлень від 25.01.2012 №21/000106, №24/000020, №22/000306, №23/000307, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, згідно з наказом ДПІ у Обухівському районі Київській області ДПС №11 від 11.01.2012 посадовими особами Податкового органу проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011.
За результати вказаної перевірки був складений акт від 15.03.2012 №418/2301/24593200 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011 року» (далі - Акт перевірки).
У висновках Акту перевірки зафіксовано наступні порушення з боку Товариства:
- пп. 5.2.9 п. 5.2, ст. 5, пп. 7.3.2, 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 14.1.36, пп. 14.1.202, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток періоді, що перевірявся, на загальну суму 346 815,00 грн., у тому числі 3 квартал 2011 року на суму 346 815,00 грн.;
- пп. 5.2.9 п. 5.2, пп. 7.3.2, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 14.1.36, пп. 14.1.202, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 581 800,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року - 1760725,00 грн., 2 квартал 2011 року - 821075,00 грн.;
- пп. 14.1.36, пп. 14.1.202, пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 54706,00 грн., у тому числі за вересень 2011 року на суму 54706,00 грн.;
- пп. 14.1.36, пп. 14.1.202, пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 480018,00 грн., в тому числі: березень 2011 року - 221664,00 грн., квітень 2011 року - 48611,00 грн., травень 2011 року - 40802,00 грн., червень 2011 року - 29316,00 грн., липень 2011 року - 94077,00 грн., серпень 2011 року - 35819,00 грн., вересень 2011 року - 9709,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними висновками Акту перевірки, позивач направив на адресу Податкового органу відповідні заперечення, за результатом розгляду яких листом Податкового органу №633/10/231 від 04.04.2012 висновки Акту перевірки були залишені без змін.
06.04.2012 на підставі Акту перевірки Податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- форми «Р» від 06.04.2012 №0000642301/911, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 346815,00 грн.;
- форми «П» від 06.04.2012 №0000672301/912, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2581800,00 грн.;
- форми «В1» від 06.04.2012 №0000662301/913, яким позивачу нараховано штрафні санкції внаслідок зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 34902,25 грн.;
- форми «В4» від 06.04.2012 №0000652301/914, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 54706,00 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 13676,00 грн.
Не погоджуючись зі вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
За результатом адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби у Київській області №1380/10/10-206/253-690 від 14.06.2012 податкові повідомлення-рішення від 06.04.2012 №0000642301/911, №0000672301/912 та №0000662301/913 залишені без змін, а податкове повідомлення-рішення від 06.04.2012 №0000652301/914 частково скасовано в частині застосованої штрафної санкції в розмірі 13676,00 грн.
На підставі вказаного рішення ДПС у Київській області Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 19.06.2012 №0008362301/1594, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 54706,00 грн.
На підтвердження викладених в адміністративному позові та заяв про доповнення останнього позивачем, серед іншого, були надані належним чином завірені копії: податкової звітності Товариства з податку на прибуток за 2011 рік; відомості щодо відвантаження продукції на користь ТОВ «Асат» у 2011 році; відомості щодо собівартості продукції Товариства за 2011 рік; балансу Товариства на 31.12.2011; звіту Товариства про фінансові результати за 2011 рік; дозвільної документації Товариства; реєстраційної документації ТОВ «Асат».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо дотримання вимог законодавства в частині звичайної ціни реалізації готової продукції - пінополіуретану, що виробляється позивачем, а саме у зв'язку з реалізацією Товариством готової продукції за ціною, на думку Податкового органу, нижчою, ніж її собівартість.
Правовідносини щодо визначення звичайної ціни регулюються ст. 39 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Податковий кодекс України), п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334).
Згідно з пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Підпунктом 135.4.1 п. 135.4. ст. 135 Податкового кодексу України встановлено, що дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі.
Виходячи із п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу.
Відповідно до положень розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 цього Кодексу, а саме стаття про методи визначення та порядок застосування звичайної ціни набирає чинності з 01.01.2013. Відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу XX "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України до вступу в дію ст. 39 цього Кодексу застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону №334.
Отже, за період проведеної перевірки, а саме з 01.01.2010 по 30.09.2011, рівень звичайної ціни з метою ведення податкового обліку мав визначатися позивачем із врахуванням вимог п. 1.20 ст. 1 Закону №334.
Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону №334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Згідно з пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону №334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи,послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Відповідно до пп. 1.20.5 і п. 1.20 ст. 1 Закону №334 якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.
Зі змісту Акту перевірки вбачається, що Податковий орган виходив із припущень про поставку позивачем товару його контрагентам із частковою оплатою. На думку відповідача, про часткову оплату товару свідчать дані бухгалтерського обліку позивача, а саме порівняння доходу із витратами, понесеними Товариством.
З матеріалів перевірки вбачається, що у період з 01.01.2010 по 30.09.2011 позивачем здійснювалася поставка товару (пінополіуретану) його контрагентам на підставі відповідних договорів за ціною, визначеною договорами. Основним покупцем готової продукції ТОВ «Інтерфом» є ТОВ «Асат». У період, що перевірявся, реалізація відбувалась відповідно до договору №05/08/2009 від 18.05.2009.
Судом встановлено, що договірну вартість товару, який поставлявся позивачем, Податковим органом під час проведення перевірки досліджено не було. Фактів безоплатного надання позивачем товарів (робіт, послуг) не встановлено, про що свідчать відомості Акту перевірки.
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом №334, покладається на контролюючий орган у порядку, визначеному Законом. При проведенні перевірки платника податків контролюючий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз. 1 пп. 1.20.1 Закону №334.
В матеріалах перевірки відсутнє обґрунтування звичайної ціни, яка встановлена Податковим органом. До позивача із відповідним запитом відповідач не звертався.
В судовому засіданні 01.04.2014 представник відповідача пояснити, на підставі чого Податковий орган встановив рівень звичайної ціни проданого Товариством товару, пояснити не зміг.
Крім того, в Акті перевірки (т. 1 а.с. 47) Податковий орган дійшов висновку, що ціни на реалізований Товариством товар були занижені, хоча матеріальні затрати збільшувалися, що призвело до збитків на підприємстві.
Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.56 приведеної вище норми встановлено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
З аналізу наданої позивачем податкової звітності Товариства з податку на прибуток за 2011 рік, а саме податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 1 квартал, 2 квартал, 2-3 квартали та за 2-4 квартали 2011 року, вбачається відображення: в рядку 11 Декларації за 1 квартал 2011 року - 2479669,00 грн., в рядку 07 декларації за 2 квартал 2011 року - 4722282,00 грн., в рядку 07 декларації за 2-3 квартали 2011 року - 1575078,00 грн., в рядку 07 декларації за 2-4 квартали 2011 року - 2156154,00 грн.
Таким чином, Товариством частково покриті збитки 1-го та 2-го кварталів 2011 року прибутком 3-го кварталу 2011 року, а за 2011 рік задекларовано прибуток в розмірі 2156154,00 грн.
Наведене також підтверджується письмовими поясненнями головного бухгалтера ТОВ «Інтерфом» ОСОБА_5 від 29.07.2013 (т. 29, а. с. 3-5), яка, серед іншого зазначила, що під час складання Акту перевірки Податковим органом враховано лише частину господарських операцій, без врахування загального економічного ефекту співпраці Товариства з ТОВ «Асат». Крім того, ОСОБА_5 звернула увагу на те, що ринок поліуретану має ознаки сезонності - наприкінці року об'єм реалізації готової продукції збільшується.
Відповідно до Довідки Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» у справах про визнання збиткових операцій такими, що є пов'язаними з господарською діяльністю, слід оцінювати, чи обумовлені збиткові операції розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Так, продаж раніше придбаного товару за ціною, нижчою від ціни її придбання, може бути спричинений намаганнями платника податку уникнути ще більших збитків, пов'язаних із зміною ринкової кон'юнктури, втратою товаром своїх корисних властивостей внаслідок тривалого зберігання, перевищенням витрат на зберігання над можливими втратами від уцінки товару, недостатнім професіоналізмом або змінами в кадровому складі персоналу платника податків (наприклад, звільнення спеціалістів з відповідних напрямків), обґрунтованою терміновою потребою в оборотних коштах, перепрофілюванням чи іншими істотними змінами в господарській діяльності платника податків тощо. Також не виключено здійснення протягом певного часу збиткових операцій з метою зміцнення конкурентного становища суб'єкта господарювання на ринку, розширення ринків збуту тощо.
На підставі викладеного суд вважає, що твердження Податкового органу про збитковість вказаної господарської діяльності є безпідставними.
Ухвалою суду від 30.07.2013 у справі було призначено судово-економічну експертизу. На вирішення експертів були поставлені наступні питання:
1) чи підтверджується нормативно та документально зазначене в акті перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 15.03.2012 № 418/2301/24593200 заниження валового доходу з податку на прибуток за перший, другий та третій квартали 2011 року на загальну суму 2 673623,00 грн. за операціями продажу готової продукції і донарахування до сплати податку на прибуток?
2) чи підтверджується нормативно та документально зазначене в акті перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 15.03.2012 № 418/2301/24593200 заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з січня по вересень 2011 року включно на загальну суму 534724,00 грн. і донарахування до сплати податку на додану вартість?
За результатом проведення вказаної експертизи експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) 20.12.2013 складено висновок №8736/8737/13-45 (т. 30, а. с. 63-71), відповідно до якого:
1) по першому питанню: зазначене в акті перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 15.03.2012 №418/2301/24593200 заниження валового доходу з податку на прибуток за перший, другий та третій квартали 2011 року на загальну суму 2' 673' 623,00 грн. за операціями продажу готової продукції і донарахування до сплати податку на прибуток, не підтверджується;
2) по другому питанню: так як зазначене в акті перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 15.03.2012 №418/2301/24593200 заниження валового доходу з податку на прибуток за перший, другий та третій квартали 2011 року на загальну суму 2' 673' 623,00 грн. за операціями продажу готової продукції і донарахування до сплати податку на прибуток, не підтверджується, то зазначене в акті перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 15.03.2012 №418/2301/24593200 заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з січня по вересень 2011 року включно на загальну суму 534724,00 і донарахування сплати податку на додану вартість також не підтверджується.
В судовому засіданні 13.03.2014 судовий експерт Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Пищолка Тетяна Василівна на запитання представників позивача щодо збитковості господарської діяльності між Товариством та ТОВ «АСАТ» у 2011 році пояснила, що за результатом дослідження податкової звітності Товариства з податку на прибуток за 2011 рік вказана господарська діяльність не є збитковою. На запитання представників позивача пояснила, що в Акті перевірки відсутні посилання на конкретні первинні чи інші документи, що підтверджують викладені в ньому обставини щодо: встановлення Податковим органом собівартості товарів; встановлення Податковим органом порушень з боку Товариства правил бухгалтерського обліку; обгрунтування Податковим органом наявності заниження Товариством ціни товару; наявності відомостей про продаж Товариством товару за ціною нижчою, ніж в договорі, укладеному з ТОВ «АСАТ»; обгрунтування завищення Товариством валового доходу.
В судовому засіданні 13.03.2014 судовий експерт Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Пирожнікова Тетяна Львівна пояснила, що господарська діяльність між Товариством та ТОВ «АСАТ» у 2011 році здійснювалася на підставі договору від 18.05.2009 №05/08-2009, водночас Податковий орган в Акті перевірки посилається на документи, складені в рамках господарської діяльності в рамках іншого договору. Також зазначила, що податкові накладні, виписані в рамках господарської діяльності ТОВ «Інтерфом» та ТОВ «АСАТ», визнаної протиправною Податковим органом, були відображені в реєстрі податкових накладних, а тому порушень з боку Товариства виявлено не було.
Розглядаючи питання щодо правомірності відображення у складі валових витрат Товариства витрат, що виникли при перерахуванні вартості товарів у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату отримання імпортованих товарів на час їх фактичної оплати у зв'язку із зміною валютного курсу, суд виходить з наступного.
Відповідно до абз. 2 п. 1 розділу XIX Перехідних положень Податкового кодексу України, розділ III цього Кодексу, а саме стаття щодо податку на прибуток підприємств набирає чинності з 01.04.2011.
Отже, до даних правовідносин, що мали місце у період з 01.01.2011 по 31.03.2011 в частині формування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств підлягають застосуванню положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
У періоді, що перевірявся Податковим органом, між позивачем та нерезидентами України укладалися зовнішньоекономічні контракти (договори).
Відповідно до умов цих контрактів нерезидент (продавець) зобов'язується на умовах, передбачених дійсними контрактами, передати товар позивачеві, а позивач зобов'язується його прийняти та оплатити. Як вбачається з контрактів, розрахунки з постачальниками за укладеними контрактами передбачено здійснювати в іноземній валюті (євро, долари, тощо).
Ввезення товару відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів оформлено позивачем вантажними митними деклараціями (далі - ВМД).
Оплату товарів, отриманих від іноземних постачальників, позивачем здійснено через банківські рахунки в іноземній валюті.
Вартість отриманих товарів позивачем віднесено до валових витрат за датою оформлення вантажної митної декларації. Відповідно до умов укладених зовнішньоекономічних контрактів оплату товарів передбачено проводити в іноземній валюті.
Позивачем оплата отриманих товарно-матеріальних цінностей здійснювалась за рахунок коштів, що надходили на банківський рахунок від експортних операцій та придбаної на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти.
Особливості визначення моменту виникнення валових витрат встановлені пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону №334, тобто для даного випадку для резидента датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Проведеною Податковим органом перевіркою було встановлено, що позивач відносив до валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей, розраховану із застосуванням курсу Національно банку України, що діяв на момент митного оформлення товару. Вказана обставина підтверджується даними показників Реєстрів податкового обліку за 2010-2011 років (оборотних відомостей розрахунків з постачальниками в іноземній валюті та відомостей розрахунків по банку).
Відповідно до пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону №334 витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Таким чином, за змістом наведеної норми валові витрати рівнозначні вартості іноземної валюти.
Перелічені у наведеній норми правила розрахунку балансової вартості іноземної валюти, передбачені підпунктами 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону №334, визначають різні випадки такого розрахунку.
Так, відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №334 доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.
Відповідно до пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону №334 у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.
У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.
Зі змісту наведених норм слідує, що дата, на яку розраховується балансова вартість валюти, може відрізнятися від дати перерахування такої валюти в оплату за імпортовані товари (роботи, послуги).
З огляду на викладене, якщо першою подією за Законом №334 є перерахування іноземної валюти у якості передоплати за імпортним контрактом, то підприємство визначає суму валових витрат яка дорівнює балансовій вартості перерахованої валюти, але при цьому підприємство не має права на включення цих витрат до валових до моменту оприбуткування товару. Якщо першою подією є оприбуткування товару, то право на валові витрати у підприємства існує, але розмір цих витрат визначається відповідно до балансової вартості іноземної валюти, якою згодом товар буде оплачено.
Таким чином, платник податків має можливість визначити фактичну суму грошових витрат лише після перерахування іноземної валюти, необхідної для оплати товару за зовнішньоекономічним контрактом, тобто після визначення фактичної балансової вартості валюти, як це передбачено правилами п. 7.3 ст. 7 Закону №334, адже балансову вартість валюти неможливо визначити до моменту перерахування валюти в оплату отриманого товару.
Отже, у даному випадку позивачем правомірно проведено коригування валових витрат після проведення оплати нерезиденту, тобто доведено валові витрати до рівня справжньої балансової вартості валюти.
Беручи до уваги, що для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалась позивачем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, то згідно з пп. 7.3.4 ст. 7 Закону №334 сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти.
При цьому законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг).
Таким чином, позивач правомірно, керуючись нормами пп. 7.3.2, пп. 7.3.4. ст. 7, пп. 11.2.3 ст. 11 Закону №334, збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював (коригував) суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми Закону №334.
На підставі викладеного суд вважає, що висновок Податкового органу про завищення валових витрат є неправомірний, а відтак, визначення податкових зобов'язань відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є протиправним.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
За приписами ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не було доведено правомірності прийнятих Податковим органом податкових повідомлень-рішень, тоді як судом оглянуто та надано оцінку усім наданим позивачем первинним та іншим документам, на підставі чого зроблено висновок, що вони містять достатню доказову базу, що підтверджує відсутність порушень з боку позивача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем правомірності оскаржуваних рішень, доведеність позивачем обґрунтованості та правомірності формування Товариством валового доходу, валових витрат і податкового кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 06 квітня 2012 року №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913, від 19 червня 2012 року №0008362301/1594.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» (код ЄДРПОУ 24593200) судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у розмірі 46 809 (сорок шість тисяч вісімсот дев'ять) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.