№ 201/3881/14-ц
провадження 2/201/1265/2014
29 квітня 2014 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі - Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат, -
ОСОБА_1 5 лютого 2014 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат. Позивач в своєму позові посилався на те, що 18 лютого 2013 року відповідач подав до суду до нього позов про стягнення заборгованості за кредитним договором та під час судового розгляду останнім були понесені судові витрати (витрати на проведення судової експертизи; витрати на правову допомогу), також з нього відповідачем були стягнуті 200 гривень в рахунок погашення заборгованості, згодом банк написав в суд заяву про залишення позову без розгляду і суд виніс про це ухвалу. Вважає, що йому (позивачу) завдана матеріальна і моральна шкода, він поніс витрати. Звернувся до відповідача з питанням про відшкодування завданої шкоди, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, а тому просив стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду та витрат, задовольнивши позов у повному обсязі.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх уповному обсязі.
Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. В судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, просив справу розглядати без участі їх представника.
З урахуванням зазначеного суд вважає можливим розглядати справу за відсутності сторін згідно ст. 169 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши обставини справи, а також надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» 18 лютого 2013 року звернулося до Підволочиського районного суду Тернопільської області до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № DNH4KP31600363 від 29 вересня 2006 року по вказаній справі було відкрито провадження, справа розглядалася судом по суті та сторонами були понесені судові витрати (судовий збір; витрати на правову допомогу; витрати на проведення судової експертизи та інше).
Також судом було встановлено, що ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 9 вересня 2013 року вище вказану позовну заяву було залишено без розгляду. Інших вимог сторонами (позивачем чи відповідачем) заявлено по справі не було та судом не вирішувалося. Після чого ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» та просить суд стягнути з нього матеріальну (судові витрати та грошові кошти) та завдану моральну шкоду, оскільки в добровільному порядку зазначений спір не вирішено.
Суд вважає позовні вимоги безпідставними, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 79 визначено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладача та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язанні з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклики відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України (розподіл витрат у разі відмови від позову і укладення мирової угоди) в інших випадках закриття провадження по справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Частиною першою статті 220 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав за яких суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
В супереч зазначеного ОСОБА_1, як було встановлено у судовому засіданні та не заперечувалося сторонами по справі, у встановленому законом порядку не скористався своїм правом та не заявляв вимог про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих на його думку дій позивача в рамках справи по якій останнім були понесені зазначені судові витрати, в з в'язку з чим судом не вирішувалося зазначене питання (розподіл судових витрат), а звернувся до суд з іншим позовом та просив суд стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду, а саме: понесені ним під час розгляду справи судові витрати: 1 689 гривень 12 коп - витрати на проведення судової експертизи; 1 200 гривень - витрати на правову допомогу, а також 200 гривень, які позивач вважає, що відповідачем були стягнуті з його заробітної плати в рахунок погашення кредиту, однак з урахуванням вище зазначеного питання про судові витрати не можуть вирішуватися іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі, оскільки ЦПК України встановлено інший порядок їх вирішення.
Також слід зазначити, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 200 гривень, що були списані з зарплатної карти № 6762466777740802, виходячи з наступного.
В судовому засіданні, з наданої відповідачем суду копії квитанції від 28 квітня 2014 року та виписки по рахунку 2909 щодо погашення заборгованості за кредитним договором №DNH4KP31600363 від 29 вересня 2006 року, яка відображає всі списання в рахунок його погашення, було встановлено, що списані кошти на час розгляду справи судом повернуті позивачу, а тому ці вимоги позовної заяви не підтвердженні, безпідставні та не ґрунтується на вимогах закону та підстави для їх задоволення у суду відсутні.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків або під час розгляду іншим судом справи позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.
Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.
Тобто, позивач ОСОБА_1 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов'язання стосовно позивача відносно кредиту, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження можливе позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги і наполягання позивач на своєму позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат (судовий збір сплачений позивачем) суд бере до уваги, що позивачеві в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, тому відповідно до ст. 88 ЦПК України передбачених законом підстав для його стягнення з відповідача немає.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1116, 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -