29 квітня 2014 року № 9104/117744/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
встановив:
19.04.2012 Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд із адміністративним позовом до УДСО при УМВС України в Івано-Франківській області в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 96931,77 грн та пеню 58,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», відповідач у 2011 році зобов'язаний був працевлаштувати 10 інвалідів, однак працевлаштував тільки шість, а тому ним не виконано встановлений норматив робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим він був зобов'язаний до 15 квітня наступного за звітним роком сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, а саме - 96931,77 грн. Однак, відповідачем вказану суму адміністративно-господарських санкції в добровільному порядку не сплачено, а тому такі підлягають стягненню з нарахуванням пені в сумі 58,16 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 у задоволенні позову відмовлено.
Із постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином того, що відповідач не надав належних доказів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Також, суд не врахував рекомендації ВАС України відповідно до яких, судам належить у кожній справі всебічно перевіряти усі обставини справи. Зокрема, слід враховувати, що працевлаштуванню інваліда передує створення робочого місця відповідно встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про їх створення для працевлаштування інвалідів.
Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів та відсутність клопотань від осіб, які беруть участь у справі про розгляд справи за їх участю, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив виходячи з того, що відповідачем ужито усі необхідні заходи спрямовані на забезпечення працевлаштування інвалідів згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а саме: створено 16 робочих місць, про що повідомлялось державну службу зайнятості у формі звітів 3-ПН, періодично розміщувалась інформація в редакції обласної газети «Галичина», згідно списку Івано-Франківського міського центру зайнятості, відповідачу у 2011 році направлялось 7 інвалідів для працевлаштування, з яких одного працевлаштовано 27.01.2012, а решта відмовились від працевлаштування.
Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.
Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 875-XII).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону N 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 19 Закону N 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно приписів частини 1 статті 20 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною 2 цієї статті визначено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення прав ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З наведених вище нормативно-правових приписів вбачається обов'язок підприємства створити робочі місця для інвалідів відповідно до визначеного Законом нормативу та щомісячно інформувати органи працевлаштування про кількість вакантних робочих місць в тому числі для інвалідів, а тому у разі невиконання чи неналежного виконання цих обов'язків підприємство зобов'язане сплатити адміністративно-господарські санкції.
Форма звітності про наявність вільних вакантних місць затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства соціальної політики N 316 від 31.05.2013. Згідно вказаного Наказу роботодавці повідомляють органи державної служби зайнятості про наявність вільних вакантних місць, у тому числі для осіб з обмеженими фізичними можливостями, шляхом подання щомісячних Звітів форми 3-ПН.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, Звіт форми 3-ПН про наявність вакантних посад охоронників для осіб з обмеженими фізичними можливостями, відповідачем до Івано-Франківського міського центру зайнятості подавався лише у вересні 2011 року. Проте, як зазначалося вище, інформування органів державної служби зайнятості про наявність вільних вакантних місць для інвалідів, має здійснюватись щомісячно. Доказів подання цих звітів за січень-серпень та жовтень-грудень 2011 року, відповідачем не надано. Таким чином, не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем належним чином виконано покладений на нього обов'язок, щодо щомісячного інформування державної служби зайнятості про наявність вільних вакантних місць для осіб, з обмеженими фізичними можливостями.
При цьому, слід звернути увагу, що згідно наявних у справі корінців направлень на працевлаштування (а.с. 39, 40, 41, 43), Івано-Франківський міський центр зайнятості почав здійснювати направлення відповідачу інвалідів для працевлаштування саме після подання вказаного звіту у вересні 2011 року. До цього орган державної служби зайнятості був позбавлений можливості це робити, оскільки не володів інформацією про наявність у відповідача вільних вакантних місць.
Щодо посилання відповідача, з чим погодився суд першої інстанції, на те, що інформація про наявність вільних робочих місць для інвалідів, ним періодично розміщувалась в редакції обласної газети «Галичини», то суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство такого обов'язку на відповідача не покладає. Поряд з цим, з наявних у матеріалах справи друкованих видань (а.с. 32-36), така інформація висвітлювалась тільки у вересні та жовтні 2011 року, а саме у номерах 142(4304) від 24.09.2011, 146 (4308) від 01.10.2011 та 150 (4312) від 08.10.2011.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, відповідачем не виконано покладений на нього законом обов'язок щодо належного щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а тому у відповідності до ст. 20 Закону 875-XII він зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній, зокрема, у постанові від 28.01.2014 № 21-476а13, у якій зазначено, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до звіту форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, який УДСО при УМВС України в Івано-Франківській області подано до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 252 особи, тому він повинен був працевлаштувати 10 інвалідів (252 х 0,04), а працевлаштував лише 6. З вказаного звіту також вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 24233 грн, а тому сума адміністративно-господарських санкцій становить 96932 грн (24233 х 4), яка і підлягає стягненню з відповідача.
Оскільки відповідач не надав доказів сплати цих санкцій у визначений строк, такі підлягають стягненню з нарахуванням пені в сумі 58,16 грн, яка визначена відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Наказом Мінпраці «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати» від 15.05.2007 № 223.
З огляду на те, що оскаржувана постанова прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року у справі № 2а-1102/12/0970 - скасувати.
Позов Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.
Стягнути з Управління державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області (ідент. № 08596908, вул. Млинарська, 2, м. Івано-Франківськ, 76010) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідент. № 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, 76007) адміністративно-господарські санкції в сумі 96931,77 грн (дев'яносто шість тисяч дев'ятсот тридцять одна гривня сімдесят сім копійок) та пеню в сумі 58,16 грн (п'ятдесят вісім гривень шістнадцять копійок).
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На постанову протягом двадцяти днів з після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
В.В. Ніколін