Номер провадження 2-а/754/221/14
Справа №754/3929/14-а
Іменем України
07.05.2014 року Деснянський районний суд м. Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
при секретарі Скребньовій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дії та зобов'язати вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідачів провести перерахунок та виплату одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідності до вимог ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 1996р. по 2013р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є особою, постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, має 2 групу інвалідності, у зв'язку з чим перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації. У відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» їй передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, яка повинна виплачуватися їй, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Крім того, просила визнати протиправною бездіяльність та зобов»язати відповідачів здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити їй одноразову компенсацію як інваліду 2 групи з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, та одноразову компенсацію за втрату годувальника у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. Оскільки такі виплати відповідачами не проводяться, тому позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2014року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, передбачені ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастроф» за період з 1996року по 03.09.2013рік - залишено без розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились. Від представника позивача ОСОБА_2 до суду надійшла заява в якій він просить розглядати справу без їх участі, враховуючи той факт, що стан здоров'я позивача є незадовільним, зайва біганина по інстанціях може призвести до небажаних, тяжких, навіть фатальних наслідків. Представник позивача ОСОБА_2 в своїй заяві також зазначає, що не має можливості бути присутнім на судовому засіданні, оскільки веде особистий, постійний прийом інвалідів по справам захисту їх прав та інтересів.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, до суду надіслали заперечення в яких зазначали, що Управління діяло у відповідності до норм чинного законодавства, а саме керувалося нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання, а Центр здійснює лише виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів від 12.07.2005 року № 562, тому підстави для визнання таких дій неправомірними - відсутні.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації і отримує щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 групи, І категорії, що підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Також розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, що передбачено ч. 7 ст. 48 вище вказаного Закону.
Слід зазначити, що такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення було встановлено ст. 48 Закону України з 06.06.1996 року, відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230\96-ВР до 01.01.2008 року з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік" від 28.12.2007 року.
Однак, дію абзацу 2, 4 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року.
З 01.01.2007 року дію зазначених абзаців також було зупинено у відповідності до п.30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006року в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 (у справі № 1-29\2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення дії абзаців 2, 4 ч. 4 ст. 48 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 року, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розяснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обовязковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма субєктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Частиною 1 ст. 67 Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, вищевказаним Законом не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений законом, а надано право розяснення порядку застосування цього Закону.
Суд не приймає до уваги твердження, що встановлення конкретних (зменшених) сум компенсацій і допомоги, допомоги на оздоровлення Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки вказані дії Кабінету Міністрів не реалізують встановлені Законом права та гарантії, а змінюють та коректують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки ст. 71 Закону встановлює, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Крім того, зазначене право надане Кабінету Міністрів України Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" віл 19.12.2006 року, "Про Державний бюджет України на 2006 рік" в 2006, 2007 роках не було реалізовано жодним належним чином, в порядку, встановленому законом. А поширювати раніше прийняті з цього питання нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є безпідставним та необґрунтованим з огляду на час надання законом відповідного права і час прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Таким чином, суд вважає, що здійснення виплат за 2013рік, згідно постанови Кабінету Міністрів України є неправомірним, тобто таким, що не відповідає вимогам законів України та Конституції України, як основного закону держави.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 91 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а стаття 75 Конституції України встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція України не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. А чинним є лише зупинення Верховною Радою України дії ст. 48 Закону України на 2006 рік, яке не було визнане неконституційним.
Також, суд при вирішенні справи керується ст. 8 КАС України, відповідно до вимог якої суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Судом також застосовується принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.
Слід зазначити, що Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року регулює відносини, що виникають у звязку з обовязком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинства та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числі заяв до Європейського Суду з прав людини проти України.
Так, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Тому, судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на те, що відсутні фінансові можливості бюджетних асигнувань з наступних підстав.
Верховний Суд України в своєму листі від липня 2006 року № 1-5\400 акцентує увагу на тому, що реалізація особою права, що повязане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Що стосується виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, то як було встановлено при розгляді справи, позивач отримала другу групу інвалідності з 05.07.1990року, а в Управлінні перебуває на обліку з 01.07.2000р., тому призначення та виплата одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю, Центром не здійснювалося, виплата повинна була бути проведена органами, які здійснювали виплату пенсії. Також, що стосується одноразової компенсації сім'ям, які втратили годувальника, судом було встановлено, що Управління не проводило призначення ОСОБА_1 одноразової компенсації сім'ям, які втратили годувальника і до Центру розпорядження про виплату не надходило.
Оскільки позивачем не порушувалось питання щодо нарахування та виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліду 2 групи, та одноразову компенсацію за втрату годувальника, то вимоги позову про їх нарахування та виплату задоволені бути не можуть.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, судом приймаються до уваги вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірність його бездіяльності.
Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання відповідачів перераховувати та виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в подальшому при зміні мінімальної заробітної плати, то у даному випадку у суду відсутні підстави для задоволення позову в цій частині, оскільки зазначені вимоги є вимогами на майбутнє.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Таким чином, вимоги позову підлягають частковому задоволенню в частині проведення перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2013рік саме до розміру, визначеного ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» п'яти мінімальних заробітних плат.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 18, 71, 93, 99, 100, 104, 161-163, 256 КАС України, Конституцією України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Рішеннями Європейського Суду з прав людини, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дії та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у 2013році в розмірах менших, ніж визначено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації провести перерахунок ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2013рік до розміру, визначеного ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - п'яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2013рік у розмірі, визначеному ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів, з дня її проголошення, апеляційної скарги.
Суддя Бабко В.В.