Справа №: 398/726/14-ц
Іменем України
"07" квітня 2014 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Тимченко Л.М
при секретарі Міщенко С.А
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Енерговугілля» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1(надалі позивач) 30 січня 2014 року звернувся до суду із позовом до ЗАТ «Енерговугілля» (надалі Відповідач) про стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 27 листопада 2007 року по 22 серпня 2008 року працював в Олександрійській філії ЗАТ «Енерговугілля» розріз Костянтинівський електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування для роботи в розрізі на розкривній дільниці, електрозварювальником ручного зварювання згідно записів в трудовій книжці. За період роботи заробітна плата виплачувалась не регулярно, внаслідок чого виникла заборгованість. Згодом, 22 серпня 2008 року згідно наказу № 134-к він був звільнений з підприємства за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Після звільнення розрахунок із ним не був проведений, що порушує його законні права. Просить суд стягнути з ЗАТ «Енерговугілля» на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення за період з 23 серпня 2008 року по дату ухвалення судового рішення включно, виходячи з розміру середнього заробітку в сумі 279 грн. 42 коп. на місяць, що складає 18 162 грн. 30 коп.
В судовому засіданні позивач на позовних вимогах наполягає, посилаючись на викладені обставини та просить суд задовольнити вимоги.
Представник ЗАТ «Енерговугілля» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи в суді.
Заслухавши пояснення позивача та дослідивши докази у сукупності з іншими матеріалами справи, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За змістом ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до вимог ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Правовідносини сторін врегулюванні ст. ст. 21, 24, 34 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 21, 115-117, 232-235, 239 КЗпП України, за змістом яких заробітна плата виплачується працівникам підприємства регулярно, але не рідше двох разів на місяць. У випадку порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яких строків.
ЦК України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні гарантується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Конституцією України, зокрема ст. 64 гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Cтаттею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені відповідно статтею 16 ЦК України.
За змістом ст. 116 КЗпП України у випадку звільнення працівника, виплата всіх сум, що належить йому від підприємства провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі не виплати з вини власника, або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку, по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що позивач з 27 листопада 2007 року по 22 серпня 2008 року працював в Олександрійській філії ЗАТ «Енерговугілля» розріз Костянтинівський електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування для роботи в розрізі на рокривній дільниці, електрозварювальником ручного зварювання згідно записів в трудовій книжці. За період роботи заробітна плата виплачувалась не регулярно, внаслідок чого виникла заборгованість. Згодом, 22 серпня 2008 року згідно наказу № 134-к він був звільнений з підприємства за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Після звільнення розрахунок із ним не був проведений, що підтверджується довідкою № 01-3 від 21 січня 2014 року, та порушує його законні права.
Суд приймає до уваги, що позивач виходить з розміру середнього заробітку в сумі 279 грн. 42 коп. на місяць, а розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, тобто з 23 серпня 2008 року по день фактичного розрахунку складає 18 162 грн. 30 коп. Позивач вказує, що він не звертався до ДВС із наказом про стягнення заборгованості по заробітній платі після звільнення з роботи, оскільки і не сподівався, що заборгованість буде виплачена.
Суд також приймає до уваги, що після звільнення з роботи позивач не звертався до суду із заявою про винесення судового наказу про стягнення заборгованості по заробітній платі. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 23 серпня 2008 року.
Суд дійшов висновку, що несвоєчасна виплата заробітної плати є порушенням трудового законодавства і є порушенням прав позивача, однак у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивачем було пропущено тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про розрахунок.
Суд приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року, який визначив, що при вирішенні трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатись про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталась затримка виплат всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Отже, заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 23 серпня 2008 року по дату ухвалення судового рішення включно, виходячи із розміру середнього заробітку в сумі 279 грн. 42 коп. на місяць, що на дату звернення до суду складає 18 162 грн. 30 коп. задоволенню не підлягають.
Оскільки позивача було звільнено від сплати державного мита, суд вважає необхідним судові витрати віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 48 Конституції України, ст. ст. 21, 24, 34 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 21, 38, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України та ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Енерговугілля» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 18 162 грн. 30 коп. - відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд протягом 10 днів з часу проголошення рішення.
Суддя: