Справа № 369/482/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/2904/14 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.
Категорія 51 05.05.2014
Іменем України
05 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Воробйової Н.С.
суддів: Верланова С.М., Касьяненко Л.І.
при секретарі Бобко О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення на роботі, відновлення дії трудового договору та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
Встановила :
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила поновити її на роботі та стягнути з відповідачки на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Посилалася на те, що 28.11.2012 року між нею та приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 було укладено безстроковий трудовий договір, на підставі якого позивачка була прийнята на посаду помічника нотаріуса з оплатою у розмірі 1500,00 гривень на місяць. На підставі вказаного договору приватним нотаріусом 28.11.2012 року видано наказ № 3. Трудовий договір зареєстровано у встановленому законом порядку у державній службі занятості.
Зазначала, що 25.12.2013 року наказом № 7 від 25.12.2013 року вона була звільнена з займаної посади відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України. ЇЇ звільнення відбулось у зв'язку з порушенням вимог ст. 13 Закону України «Про нотаріат», яке було виявленого внаслідок комплексної перевірки, яка проводилась 22.08. - 23.08.2013року за наказом Головного управління юстиції у Київській області від 16.08.2013 №451/1.
Своє звільнення позивачка вважала незаконним, а тому просила поновити її на роботі та стягнути з відповідачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3785,79 грн.
На обґрунтування позовних вимог вказувала, що відповідно до довідки « Про наслідки комплексної перевірки організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил ведення нотаріального діловодства приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_3 в період роботи з 08.12.2010 по 23.08.2013», складеної за результатами перевірки, зазначено що у приватного нотаріуса ОСОБА_3, в порушення вимог абзацу першого статті 13 Закону України «Про нотаріат», на підставі трудового договору від 28.11.2012 року, який зареєстровано в центрі зайнятості, працює помічник ОСОБА_4, яка не має трьох років стажу в сфері права». Проте, згадані вимоги до посади помічника нотаріуса виникли на підставі Закону України № 5208 - VI від 06.09.12 року, який набрав чинності 01.01.2013 року. Вона ж була прийнята на посаду до набрання чинності даним законом і на час її оформлення на посаду помічника нотаріуса вимога щодо трьохрічного стажу роботи в сфері права чинним законодавством не передбачалася. Тобто, звільнення її з роботи проведено відповідачкою на підставі закону, який не набрав чинності, що, на думку позивачки, є порушенням її трудових прав та вимог чинного законодавства. Крім того, при її звільненні не враховано, що за час роботи на займаній посаді вона неодноразово заохочувалась : наказом № 4 від 10.01.2013 року за якісну та своєчасну підготовку статистичного звіту за 2012 рік було оголошено подяку, наказом № 5 від 01.07.2013 року за систематичну та якісну підготовку проектів правочинів їй також було оголошено подяку.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав, проти задоволення позову не заперечував, підтвердив, що дійсно, на час оформлення позивачки на посаду помічника нотаріуса будь-які застереження щодо стажу роботи в галузі права чинним законодавством не обумовлювалися. Наказ про звільнення позивачки з роботи було видано на вимогу перевіряючих членів комісії.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 18.03.2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення вимог матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, поновити її на посаді та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за вимушений прогул в сумі 3785,79 грн.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.4 ст.2 ЦПК України Закон, який встановлює нові обов»язки, скасовує чи звужує їх використання, не має зворотної дії в часі.
В силу ст..21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов»язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов»язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці , необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ст.24-1 КЗпП України у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі занятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Як розяснено в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язував звільнення.
Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у надані допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов»язків вимагає доступу до державної таємниці.
Згідно ст..235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи.
Як розяснено в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язував звільнення.
Національним класифікатором України - Класифікатором професій України ДК : 003-2010 ( зі змінами від 01.09.2012 року) передбачено професійна назва професії - «помічник нотаріуса»), код професії - 3436.9.
По справі встановлено, що 28.11.2012 року між приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено безстроковий трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, на підставі якого остання була оформлена на посаду помічника нотаріуса з оплатою у розмірі 1 500,00 гривень на місяць. На підставі договору приватним нотаріусом видано наказ № 3 від 28.11.2012 року про прийняття ОСОБА_2 на посаду помічника нотаріуса з 28 листопада 2012 року з окладом 1500,00 грн. на місяць (а.с.5-7).
Зазначений трудовий договір зареєстровано 28.11.2012 року за №1001 Києво-Святошинським ТЦЗ (а.с.6).
Згідно довідки « Про наслідки комплексної перевірки організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил ведення нотаріального діловодства приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_3 в період роботи з 08.12.2010 по 23.08.2013», складеної за результатами перевірки, яка проводилась відповідно до наказу Головного управління юстиції у Київській області від 16.08.2013 № 451/1 у розділі « висновки та пропозиції» зазначено, що у приватного нотаріуса ОСОБА_3 в порушення вимог абзацу першого статті 13 Закону на підставі трудового договору від 28.11.2012, який зареєстровано в центрі зайнятості, працює помічник ОСОБА_4, яка не має 3 роки стажу в сфері права (а.с.8, 8 зв.).
25.12.2013 року приватним нотаріусом у зв»язку з порушенням вимог ст..13 Закону України «Про нотаріат», виявленого внаслідок комплексної планової перевірки, яка проводилася 22.08.2013-23.08.2013 року, згідно з наказом ГУЮ у Київській області від 16.08.2013 року, видано наказ №7, яким було розірвано трудовий договір від 28.11.2012 року з ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України (виявленої невідповідності працівника займаній посаді) (а.с.14)..
Відмовляючи позивачці у задоволенні позову про поновлення на роботі, суд виходив з положень ст..Закону України «Про нотаріат», в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» №5208-УІ від 06.09.2012 року, відповідно до яких, зокрема, ст..13 Закону, передбачено, що помічником нотаріуса може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як три роки, у зв»язку з чим, дійшов висновку, що при видачі наказу про звільнення відповідачем було дотримано норм п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Не відповідність позивачки вимогам, визначеним в статті 13 Закону України «Про нотаріат», а саме відсутність стажу роботи у сфері права не менш як три роки, надавала відповідачеві право на розірвання трудового договору у зв'язку з виявленої невідповідності працівника займаній посаді.
Проте, з таким висновком суду погодитися у повній мірі колегія не може.
Як вже зазначалося, на час укладання трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, а саме між приватним нотаріусом та помічником приватного нотаріуса від 28 листопада 2012 року Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» №5208-УІ від 06.09.2012 року не діяв, оскільки набрав чинності з 01 січня 2013 року. У зв»язку з чим, вимоги ст..13 вказаного Закону щодо посади помічника нотаріуса, який повинен мати стаж роботи у сфері права не менш як три роки, на осіб, які були зараховані на вказану посаду до набрання чинності цим Законом в силу ч.3 та ч.4 ст.2 ЦПК України, не поширюються і, як наслідок, на думку колегії, не можуть бути підставою для звільнення їх з роботи.
Висновок суду не відповідає обставинам справи та суперечить вимогам матеріального і процесуального права.
Не можна також погодитися з посиланням суду на ту обставину, що до набрання Законом № 5208-VI від 06.09.2012 року чинності правове положення помічника нотаріуса не було врегульоване, а регламентувалися вимоги щодо посади стажиста державної нотаріальної контори або стажиста приватного нотаріуса.
Як видно з матеріалів справи сторони уклали 28.11.2012 року трудовий договір, відповідно до якого працівника ОСОБА_2 прийнято на посаду помічника нотаріуса. На час укладання даного договору професійна назва професії «помічник нотаріуса» була передбачена класифікатором професій та внесена до Національного класифікатора професій України; трудовий договір сторони уклали у відповідності до вимог КЗпП України; договір був зареєстрований у Києво-Святошинському центрі зайнятості за №1001.
Суд першої інстанції належної оцінки вказаним обставинам не дав та безпідставно відхилив доводи позивачки про те, що підставою для її звільнення з роботи були положення Закону України, що не діяли на час оформлення трудового договору з відповідачем. Залишив суд також поза увагою і ту обставину, що відповідачем у повному обсязі були визнані позовні вимоги позивачки, з посиланням на те, що при прийнятті останньої на роботу будь-які обмеження щодо стажу роботи в сфері права чинним законодавством не передбачалися, позивачка мала фахову освіту, добросовісно виконувала покладені на неї обов»язки .
Відповідно до ч.1 ст..303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду не може бути залишеним без змін та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким, з урахуванням викладеного вище, слід визнати незаконним звільнення позивачки з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України - виявленої невідповідності працівника займаній посаді та поновити останню на роботі з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 3785,79 грн.
Керуючись ст..ст.307, 309 ЦПК України, колегія
Вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити. Поновити ОСОБА_2 на посаді помічника приватного нотаріуса Києво - Святошинського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 з 25 грудня 2013 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3785,79 грн. та на користь держави судові витрати в сумі 121,80 грн.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді :