Єдиний унікальний номер 242/376/14-ц Номер провадження 22-ц/775/3317/2014
Головуючий в 1 інстанції: Черков В.Г.
Категорія: 2 Доповідач: Космачевська Т.В.
5 травня 2014 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Курило В.П.,
суддів: Космачевської Т.В., Будулуци М.С.,
при секретарі: Баранчикові Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю, -
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю - задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні приватною власністю ОСОБА_2 - квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_1.
Виселена ОСОБА_1 з належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.
З вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду є необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин по справі, які мають значення для справи. Зазначає, що квартиру придбала ОСОБА_2 незаконно у її матері без її відома. Вона зареєстрована та проживає у цій квартирі з 1981 року, а у 1992 році - була приватизована квартира. Іншого житла апелянт не має, та вважає, що при купівлі квартири на її матір, яка єа хворою людиною, був тиск з боку покупців або інших осіб.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт вимоги апеляційної скарги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, просив її відхилити, та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено та це вбачається з матеріалів справи, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.08.1992 р. державним нотаріусом Селидівської державної нотаріальної контори Леоновою В.П. за номером у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій 2322, та зареєстрованого у Селидівському бюро технічної інвентаризації 18.08.1992 р., запис №3154 (а.с. 5).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Селидівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, індексний №14477688 від 12.12.2013 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 239847014138, номер запису про право власності 3810897, власником даної квартири є ОСОБА_2 (а.с. 5-6).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки вона є власником цієї квартири, відповідач не є членом сім'ї позивача, а тому не має законних підстав для проживання у квартирі.
Такі висновки суду відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам по справі.
Відповідно до положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2013 року
ОСОБА_2 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1, якою продовжує користуватися донька колишньої власниці - ОСОБА_1 Тому він правильно захистив право власності на це майно ОСОБА_2
Посилання апелянта на ті факти, що вона не має іншого житла, а мати-продавець спірної квартири є недієздатною, та такою, що хворіє на тяжку психічну хворобу, не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, тому що договір купівлі-продажу не визнаний з цих підстав недійсним.
Також, суд не приймає до уваги твердження апелянта щодо того, що при продажі квартири на її матір - продавця - був тиск з боку позивача ОСОБА_2 або інших осіб, оскільки договір купівлі-продажу не визнано незаконним та її твердження про ці факти є припущенням. Проте, відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції вирішив зняти з реєстрації відповідача. Такий його висновок нікого не зобов'язує та не порушує прав та обов'язків інших осіб, тому що виселення є підставою для зняття з реєстрації відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». І у апеляційного суду нема будь яких підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що наведені в скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Судове рішення є законним та обґрунтованим і ухваленим на підставі встановлених судом обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: