Єдиний унікальний номер 239/1050/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3865/2014
Головуючий в 1 інстанції: Пархоменко О.Ф.
Категорія: 26 Доповідач: Космачевська Т.В.
5 травня 2014 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Курило В.П.,
суддів: Космачевської Т.В., Будулуци М.С.,
при секретарі: Баранчикові Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України в м. Новогродівка Донецької області на рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 25 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України в м. Новогродівка Донецької області про відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 25 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України в м. Новогродівка Донецької області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Новогродівка Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 15000,00 гривень.
З рішенням суду не погодилось відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України в м. Новогродівка Донецької області та подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відділення Фонду повністю виконує свої обов'язки перед потерпілим на виробництві і підстав для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок Фонду немає. Також, з апеляційної скарги вбачається, що позивач за рахунок Фонду отримував одноразову допомогу, щомісячно отримує страхові виплати. Також, відповідно до ЗУ від 23.02.2007 №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набув чинності з 20.03.2007р., внесені відповідні зміни щодо виплати моральної (немайнової) шкоди потерпілому. Так, у ст. 21 цього Закону підпункт «е» пункту 1 частини 1, який передбачав виплату Фондом потерпілому грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди, виключений з 20.03.2007 року. Таким чином, немає правових підстав для відшкодування потерпілому моральної шкоди за рахунок Фонду. Також апелянт посилається на відсутність висновку МСЕК, яким би підтверджувався факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди з боку Фонду, що підтверджувався би доказами.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги
підтримав, просив її задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить отримання ним телефонограми.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим слухати справу за відсутністю позивача.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено та це вбачається з матеріалів справи, що позивач відповідно трудової книги дійсно працював на ШУ «Новогродівське», ЗАТ «Вуглевидобуток», шахта №2 «Новогродівська» ДП ДВАТ шахта «Україна», які всі є підприємствами ДП «Селидіввугілля» (а.с. 8-12).
Згідно акту розслідування професійного захворювання від 11 вересня 2003 року визнано пов'язаним з виробництвом професійне захворювання - хронічна вертеброгенна поперекова-хрестцова радикулопатія, стадія субремісії, з помірним больовим м'язево-тонічним синдромом (а.с. 14).
Висновком МСЕК від 27 жовтня 2003 року ОСОБА_1 було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 40% та надано 3 групу інвалідності ( а.с. 64).
Згідно висновку МСЕК від 27.10.2007 року ОСОБА_1 повторно, у зв'язку з професійним захворюванням, встановлена стійка втрата професійної працездатності в 40% та він був визнаний інвалідом 3 групи (а.с. 34).
Суд, задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн., виходив з того, що позивачу первинно було встановлено втрату працездатності 27.10.2003 року, тому право на відшкодування моральної шкоди виникло саме з цієї дати, і у відповідності до діючого на той час ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань моральної шкоди потерпілим внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають нормам закону.
Розглядаючи справу, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. №1105-XIV (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи вбачається, що страховий випадок з позивачем стався 27 жовтня 2003 року, і МСЕК йому вперше встановила втрату професійної працездатності за професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року №717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме на 27 жовтня 2003 року, положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли. Тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на медико-соціальні експертні комісії дійсно було покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням його здоров'я на виробництві та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку з отриманням професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, неможливість відновлення стану здоров'я і вірно визначив її розмір в сумі 15000,00 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у середньому віці (44 роки) отримав професійне захворювання, внаслідок якого визнаний інвалідом 3 групи безстроково, на 40% втратив професійну працездатність і відновлення стану його здоров'я є неможливим.
Доводи апеляційної скарги про недоведення моральних страждань позивачем є необґрунтованими.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівка Донецької області - відхилити.
Рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 25 березня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: