24 квітня 2014 року м. Київ К/9991/28794/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року у справі за позовом Херсонського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
Херсонський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 6565,94 грн.
Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед Херсонським міським центром зайнятості щодо повідомлення про факт реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця, що, у свою чергу, відповідно до положень статті 36 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", є підставою для стягнення сум виплаченого забезпечення.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2011 року скасовано; прийнято нову, якою позов задоволено: стягнуто за ОСОБА_2 6565,94 грн. незаконно отриманої допомоги по безробіттю.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.09.2007 ОСОБА_2 звернулась до Херсонського міського центру зайнятості із заявою про взяття її на облік, надання статусу безробітної та виплату допомоги по безробіттю.
14.08.2007 наказом №НТ070814 позивачеві призначено допомоги по безробіттю з 14.08.2007; знято з обліку - з 03.08.2009, у зв'язку з отриманням права на пенсію.
Згідно з актом від 29.09.2010 №223/П перевірки достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення встановлено факт реєстрації ОСОБА_2 з 14.04.2003 фізичною особою-підприємцем.
За період перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітної з відповідачеві нарахована та виплачена допомога по безробіттю в сумі 6565,94 гривень.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час перебування на обліку як фізична особа-підприємець не отримувала доходи від провадження нею підприємницької діяльності, у зв'язку з чим, сума виплаченого матеріального забезпечення не може бути стягнута як така, що отримана обманним шляхом.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з доведеності з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення. Так, судом апеляційної зазначено, що віднесення особи до зайнятого населення позбавляє її права на отримання статусу безробітного.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", чинного на момент виникнення спірних правовідносин зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така що як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
У відповідності до пункту "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про зайнятість населення" громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
Разом з тим, за приписами вимог частин 2 і 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Статтею 49 вказаного Закону визначено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
В матеріалах справи відсутні докази того, що на час набуття статусу безробітного відповідач була знята з обліку як фізична особа-підприємець.
Таким чином, оскільки відповідач під час перебування на обліку в центрі зайнятості в якості безробітної була зареєстрована як фізична особа-підприємець, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона не мала права на отримання допомоги по безробіттю є обґрунтованим, оскільки в розумінні пункту "б" частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" відповідач відносилась до категорії зайнятого населення.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо доведеності з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення, у зв'язку з чим вказує на обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом не допущено.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: