"17" квітня 2014 р. м. Київ К/800/4724/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Лиска Т.О., Юрченка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах недієздатної ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення недоплачених коштів, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року та постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2012 року, -
У березні 2012 року позивачі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в інтересах недієздатної ОСОБА_6 звернулися до суду першої інстанції з позовом в якому, просили визнати протиправними дії відповідача - УПФ України в Тальнівському районі Черкаської області та зобов'язати його відновити порушені права ОСОБА_6, зобов'язати відповідача в подальшому підвищувати розмір пенсії відповідно до встановленого мінімального розміру пенсії за віком, стягнути на користь ОСОБА_6 37000 грн. недоплаченої пенсії та 10000 грн. моральної шкоди.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправними дії відповідача та зобов'язано його здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_6 пенсію в розмірі 200 % мінімального розміру пенсії за віком відповідно до приписів пункту «г» статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 19.09.2011 року та з урахуванням проведених виплат; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідач здійснюючи виплату пенсії ОСОБА_6 у розмірі 100 % мінімального розміру пенсії за віком діяв всупереч вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що він діяв відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.
За даними довідки до акту огляду МСЕК № 177366 ОСОБА_6 є інвалідом першої групи з дитинства.
08.04.1996 року ОСОБА_6 призначено соціальну пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 30.07.2009 року ОСОБА_6 визнано недієздатною та призначено ОСОБА_4, ОСОБА_5 її опікунами.
У квітні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до відповідача із заявою в якій зазначав, що починаючи з 01.01.2007 року ОСОБА_6, в порушення ст. 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виплачується пенсія в розмірі 100 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, та необхідно перерахувати вказану пенсію.
Листом № 3060/03 від 05.04.2012 року відповідач повідомив заявника про те, що пенсія його підопічній виплачується у розмірах встановлених чинним законодавством.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до частини 1 ст. 93 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам при відсутності права на трудову пенсію, а саме: інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи.
Згідно пункту «г» частини 1 статті 94 цього Закону соціальні пенсії інвалідам I групи призначаються в у розмірі 200 процентів мінімального розміру пенсії за віком.
Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2012 рік» розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, яким визначається мінімальний розмір пенсії з 01.01.2012 року становить 822 грн.
В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» визнано такими, що втратили чинність у частині призначення соціальних пенсій пункт «б» статті 2, статті 5, 93 - 96 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» передбачено, що за бажанням особи виплата соціальної пенсії та надбавки до пенсії на догляд, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до закінчення строку, на який вони призначені.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 встановлено першу группу інвалідності з дитинства безстроково та призначено соціальну пенсію також безстроково, матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів звернення будь-яких осіб в інтересах ОСОБА_6 до відповідача із заявою про переведення її на інший вид пенсії чи відмову від призначеної пенсії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач здійснюючи виплату пенсії ОСОБА_6 у розмірі 100 % мінімального розміру пенсії за віком діяв всупереч вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з оскаржуваних судових рішень вбачається, що при їх ухвалені, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року та постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2012 року у справі № 2-а-6231/12 - без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді І.Я. Олендер
Т.О. Лиска
В.В. Юрченко