печерський районний суд міста києва
Справа № 757/2612/13-ц
06 травня 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі:головуючого судді - Вовк С.В.,при секретарі - Грицюк Н. А.,
вирішуючи у відкритому судовому засіданні питання про встановлення способу та порядку виконання заочного рішення суду від 15 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення, -
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2013 позов ОСОБА_1 задоволено, вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1.
Вказане рішення залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.08.2013 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2013.
За заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Власюк С.В. від 23.10.2013 ВП № 40380117.
Згідно акту державного виконавця від 15.04.2014 встановлено, що рішення суду не виконано, безперешкодного доступу до квартири боржник не надає.
25.04.2014 боржник ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про встановлення способу та порядку виконання заочного рішення суду від 15.04.2013.
У судовому засіданні боржник ОСОБА_2 заяву підтримала і просила її задовольнити.
Стягувач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви.
Старший державний виконавець ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Власюк С.В. надіслала листа з проханням розгляду питання без участі представника Відділу.
Суд, розглянувши доводи сторін по справі, приходить до наступних висновків з огляду на таке.
За змістом заяви боржника ОСОБА_2 вбачається, що виконання заочного рішення від 15.04.2014 про вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1, утруднюється, оскільки квартира має дві суміжні кімнати і порядок її користування співвласниками не визначений, квартира не поділена, сам стягувач не зміг пояснити, яким чином він може бути вселений у квартиру.
Згідно положення ч. 2 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження», примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
Згідно з ст. 373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання розглядається судом у встановлений законом строк. Відповідне рішення може бути оскаржене у встановленому законом порядку.
Аналіз положень ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» через призму застосування процедури зміни способу і порядку виконання рішення суду, вказує на те, що за наявності обумовлених обставин суд вправі змінити встановлені ним або законом спосіб і порядок виконання рішення на інші, передбачені законодавством та його дії щодо зміни чи встановлення способу і порядку виконання повинні бути спрямовані лише на забезпечення виконання резолютивної частини рішення, відповідати його меті, не спотворювати його змісту.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Під час розгляду справи та ухвалення рішення судом 15.04.2013 не вирішувалось питання встановлення порядку користування житловим приміщення або виділ частки майна в натурі.
У судовому засіданні з'ясовано, що рішень з приводу вказаних позовних вимог судами не ухвалювалось.
А відтак, учасникам судового процесу роз'яснюється право на звернення до суду із самостійними позовними вимогами про встановлення порядку користування житловим приміщення або виділ частки майна в натурі.
Наявність у квартирі двох суміжних кімнат і обставини того, що порядок користування квартирою співвласниками не визначений, квартира не поділена, не є винятковими обставинами у розумінні ст. 373 ЦПК України.
За таких обставин, заява про встановлення способу та порядку виконання заочного рішення від 15.04.2013 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 373 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_2 про встановлення способу та порядку виконання заочного рішення суду від 15 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя С.В.Вовк