ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/2967/14 23.04.14
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Фермерського господарства «Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія» про стягнення 1269,82 грн., за участю представників позивача - Подух Л.В., довіреність № б/н від 20.01.2014 року, відповідача - не з'явився,
У лютому 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 1 035,00 грн. основного боргу, 158,77 грн. пені та 76,05 грн. 3% річних за недопоставлений товар за договором №ПСГП12/08/11-01 від 12.08.2011 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 24.03.2014 року.
15.04.2014 року через канцелярію суду позивачем надано уточнення до позовної заяви, згідно яких позивач просив про стягнення з відповідача 1 035,00 грн. основного боргу, 158,77 грн. пені та 76,05 грн. 3% річних за недопоставлений товар за договором №ПСГП12/08/11-01 від 12.08.2011 року.
Представник відповідача в судове засідання 23.04.2014 року не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 64 ГПК України.
Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 серпня 2011 року між Фермерським господарством «Україна» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія» (постачальник) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № ПСГП12/08/11-01, за умовами якого покупець зобов'язується оплатити та прийняти сільськогосподарську продукцію, а постачальник зобов'язується поставити товар в кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі і додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1. договору).
В п.2 додаткової угоди №1 до договору сторони погодили, що загальна вартість товару складає 50 600,00 грн.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що покупець здійснює 100% передоплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в строк 2-х банківських днів із моменту виставлення та/або отримання рахунку-фактури.
Згідно п. 4 додаткової угоди №1 до договору визначено строки поставки: до 17 серпня 2011 року включно, але в будь-якому випадку не раніше ніж через 1 (один) робочий день з моменту оплати ціни товару на підставі виставленого рахунку-фактури та фактичного надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
В позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав умови договору, та недопоставив товару на загальну суму 1 035,00 грн. Крім того, позивач просив також про стягнення з відповідача пені в розмірі 158,77 грн. та 3% річних в розмірі 76,05 грн.
Судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний поставити покупцеві товар: зерновідходи пшениці 2011 р. у кількості 44 тонни (+/- 5%) за ціною 1 150,00 грн. за тонну, загальною вартістю 50 600,00 грн., в свою чергу позивач був зобов'язаний здійснити на користь відповідача попередню оплату 100% у розмірі 50 600,00 грн.
Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №77 від 16.08.2011 року на суму 50 600,00 грн.
Проте позивач частково здійснив предоплату за товар в розмірі 34 500,00 грн.
У відповідності до статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
За загальним правилом при зустрічному зобов'язанні сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно.
Практичне значення одночасного виконання обов'язків при зустрічному виконанні полягає в тому, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконати його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.
Зокрема, згідно частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлено, що позивачем було порушено умови договору, попередню оплату здійснено в меншому розмірі, ніж це передбачено договором.
Таким чином, неналежне виконання покупцем свого обов'язку щодо перерахування попередньої оплати в розмірі 100 % вартості товару надало право відповідачу в розумінні статті 538 Цивільного кодексу України зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ від 30.09.2008 року № 37/574).
Тому, у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 1 035,00 грн. основного боргу за недопоставлений товар слід відмовити.
У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст.ст. 220, 221 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
Оскільки покупець (кредитор) прострочив виконання зобов'язання, в свою чергу відповідач в розумінні статті 538 Цивільного кодексу України та статті 220 Господарського кодексу України не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Судом встановлено, що в діяннях відповідача відсутній склад правопорушення у сфері господарювання, а тому відповідача не може бути притягнено до господарсько-правової відповідальності у вигляді сплати пені та 3% річних.
Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та не додано їх до матеріалів справи, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 28.04.2014р.
Суддя С.О. Чебикіна