Справа №2-53/14
(№760/8911/13-ц)
28 квітня 2014 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Бобровника О.В.
при секретарі Волковій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа: Київське міське управління юстиції, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 - про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Київське міське управління юстиції, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 - про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позивач при зверненні до суду мотивувала свої вимоги тим, що вона є донькою ОСОБА_4
ОСОБА_5 була рідною тіткою ОСОБА_4, яка також була рідною сестрою ОСОБА_6 - дідуся позивача ОСОБА_4
25 вересня 1997 року ОСОБА_5 склала заповіт на користь позивача, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, яким заповіла їй житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 року,після смерті ОСОБА_5, позивач ОСОБА_1 дізналася про наявність іншого заповіту, складеного у 2012 році на користь відповідача ОСОБА_2, у зв'язку з чим звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом про визнання його недійсним.
На момент звернення до суду позивачу не було відомо про існування договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л. І. і зареєстрованого в реєстрі за № 2-2783, відповідно до якого 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було продано ОСОБА_7 24 листопада 2004 року.
Про існування договору купівлі-продажу позивач дізналася 13. 04. 2013 року під час слухання іншої цивільної справи про визнання заповіту недійсним, тому вона вважає поважними причини пропуску строків позовної давності, встановлених законом для звернення до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним.
Позивач в позові вказує на те, що вказаний договір є фіктивним, оскільки він укладений між чоловіком та дружиною і не спрямований на настання правових наслідків, обґрунтовуючи це тим, що 1/3 частина будинку, яка була продана ОСОБА_7, не була виділена в натурі і ставить під сумнів справжність підпису ОСОБА_5, на договорі купівлі-продажу посилаючись на те, що підпис на договорі купівлі-продажу відрізняється від підпису на заповіті, складеному нею 25 вересня 1997 року на користь позивача, а також від підпису на довіреності від 10 вересня 2004 року, складеній на батька позивача ОСОБА_4
Позивач вказує в позові також на те, що на момент її звернення з позовом до суду, сторони договору купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями вже померли, правонаступником після смерті ОСОБА_7 є його донька ОСОБА_2
В зв'язку із зазначеним позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 від 24. 11. 2004 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_7 та посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л. І.
ОСОБА_1 в судовому засіданні позовну заяву підтримала в повному обсязі та просила суд про задоволення позову.
Представник позивача в судовому засідання позов підтримала та просила суд про задоволення вимог позивача.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, направивши до суду замість себе представників, які в удовому засіданні позовні вимоги не визнали і пояснили, що позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями, укладений 24 листопада 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які померли у ІНФОРМАЦІЯ_2 році, оскільки вважає себе правонаступником після смерті ОСОБА_5, не підтверджуючи це будь-якими доказами. Позивачка не надала достатньо доказів, що підтверджували б родинні відносини між нею та спадкодавицею ОСОБА_5, а також той факт, що вона є її спадкоємицею за законом. Заповіт складений не на її користь, а на користь відповідача, провадження у справі про визнання недійсним заповіту зупинено і позивач за таких обставин не є спадкоємицею за заповітом і взагалі не є належним позивачем по даній справі. Оспорюючи договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями, позивач не просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, цільовим призначенням якої є обслуговування вказаного будинку, укладений в той самий день між тими самими сторонами і посвідчений тим самим державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори. ОСОБА_5 багато років страждала на хворобу Паркінсона, яка проявлялася порушенням рухів, ходи, тремтінням. Це впливає на особливості її почерку і підпису, тим більше, що одна особа може мати декілька варіантів підписів і тільки фахівець, маючий право робити експертну оцінку, може надавати висновки з цього приводу. В зв'язку із зазначеним представники відповідача заперечуючи проти вимог позивача просили суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Третя особа Київське міське управління юстиції в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки в судове засідання представника третьої особи суду не повідомили.
Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8. в судове засідання не з'явилась, свого представника до суду не направила, надавши до суду заяву про розгляд справи у ї відсутність.
Суд, вислухавши пояснення сторін присутніх в судовому засіданні, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла спадкодавець ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, видане на підставі актового запису № 10114 від 04 червня 2012 року, зробленого відділом реєстрації смерті у м. Києві (а.с. 7).
25 вересня 2012 року ОСОБА_5 склала заповіт посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 1-2440, яким заповіла позивачу ОСОБА_1 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Вбачається, що позивачка ОСОБА_1 після відкриття спадщини звернулася до нотаріальної контори із заявою про її прийняття з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом і дізналася про наявність іншого заповіту складеного на користь іншої особи.
06. 03. 2013 року позивач звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_5 на її користь 23 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 1241.
07. 03. 2013 року суддею Солом'янського районного суду м. Києва Оксютою Т. Г.
було винесено ухвалу про відкриття провадження по вказаній справі.
В процесі розгляду вказаної справи позивачу стало відомо про укладення договору купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 від 24 листопада 2004 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори Лазарєвою Л. І. і зареєстрований в реєстрі за № 2-2783.
24. 04. 2013 року позивач, вважаючи себе спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями.
Факт родинних відносин з спадкодавицею ОСОБА_5 позивач підтверджує, наданою копію свідоцтва про своє народження від 27. 11. 1984 року, виданого Московським відділом РАЦС м. Києва, актовий запис № 3346, в якому в графі «батько» вказаний ОСОБА_4, а також копію свідоцтва про народження свого батька від 15. 07. 1948 року, виданого Козинським бюро РАЦС Обухівського району Київської області, актовий запис № 4, в графі «батько» якого вказаний ОСОБА_6
На підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивачем під час розгляду справи доказів надано не було, тому суд не може вважати її спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_5
Оскільки заповіт, складений ОСОБА_5 23. 03. 2012 року на користь відповідача ОСОБА_2, на момент судового розгляду справи не визнаний рішенням суду недійсним, позивача ОСОБА_1 не можна вважати спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_5
Ухвалою суду від 10. 09. 201 3року, за клопотанням позивача по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експертів було поставлене наступне питання: чи виконано підпис на договорі купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 24 листопада 2004 року та посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л. І. і зареєстрований у реєстрі за № 2-2783 саме ОСОБА_5, чи іншою особою.
Матеріали цивільної справи було повернено до суду з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 03. 10. 2013 року з повідомленням про те, що згідно ст. 15 Закону України «Про судову експертизу», а також ст. 86 ЦПК України, судові експертизи у цивільних справах провадяться за рахунок сторони у справі.
Відповідно до ухвали суду оплату за експертизу покладено на ОСОБА_1, у зв'язку з чим їй було направлено рахунок на сплату 3312,00 грн.
Однак, позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів, підтверджуючих сплату рахунку за проведення судово-почеркознавчої експертизи і виконання нею ухвали суду від 10. 09. 2013 року в цій частині.
Згідно абз.2 п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30. 05. 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання.
У разі незгоди сторони оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Одночасно до суду було направлене клопотання судових експертів про необхідність надання додаткових матеріалів для проведення судово-почеркознавчої експертизи, а саме оригіналу досліджуваного документу, а також вільних зразків почерку ОСОБА_5 за 2004 рік.
У зв'язку з ненаданням позивачем зразків почерку ОСОБА_5 за 2004 рік в кількості, необхідній для проведення експертного дослідження і отримання висновку стосовно відповіді на поставлене на вирішення експертизи питання, експертизу проведено не було.
Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 та ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє засідання не проводилося - до початку розгляду справи по суті.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим, або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.
У зв'язку з тим, що на момент винесення ухвали про призначення судом судово-почеркознавчої експертизи під час розгляду справи по суті позивачем не було надано доказів в кількості, достатній для її проведення, а також не заявлялося клопотань з приводу їх витребування судом, справа була повернулася до суду.
Клопотання про витребування доказів було заявлено позивачем 20. 12. 2013 року.
На запит суду про витребування з Першої Київської державної нотаріальної контори всіх документів стосовно договору купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями, було надіслано заяву ОСОБА_5, виконану нею власноручно стосовно того, що її чоловік ОСОБА_7 придбав у неї 1/3 частину житлового будинку за власні кошти.
В позовній заяві про визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач посилається на підстави, передбачені ст. 234 ЦК України, тобто на те, що оспорюваний нею договір купівлі-продажу не був спрямований на настання певних правових наслідків і вважає його фіктивним, як укладеним між чоловіком і дружиною.
Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06. 11. 2009 року
«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 204 ЦК України презюмується, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з приписами ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Главою 16 ЦК України регламентовані підстави, з яких договір може бути визнаний недійсним, а також наслідки визнання його таким.
Так, згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивачем під час розгляду справи не було надано будь-яких доказів, підтверджуючих наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями.
Оцінюючи зібрані по справі докази, аналізуючи всі вищезазначені приписі матеріального та процесуального права, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 16, 203, 204, 215, 216, 626, 628, 655 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 30. 05. 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», постановою Пленуму Верховного Суду №9 від 06. 11. 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: