23.04.2014
Справа № 497/882/14-ц
Провадження № 2/497/409/14
23.04.2014 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бачур А.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
прокурора прокуратури Болградського району Одеської області - Турлака М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної Казначейської служби України, Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, прокуратури Болградського району Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Позивачка звернулася до суду з вищеназваним позовом (а.с.1-6) та просить постановити рішення яким стягнути на її користь з відповідача Державної казначейської Служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 гривен за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку на її позивачки користь з єдиного рахунку Державної Казначейської служби України.
Свої вимоги мотивує тим, що 04 липня 2002 року слідчим Болградського РВ УМВС України в Одеській області було порушено кримінальну справу за фактом викрадення зерна з Болградського КХП, в рамках якої 22 липня 2002 року було затримано її сина, ОСОБА_4, пред'явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, де він знаходився до 10.02.2005 року, допоки не був звільнений з під варти з зали суду ухвалою апеляційного суду Одеської області, якою йому було змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд. За наслідками проведеного розслідування, 04 квітня 2011 року слідчим Слідчого управління ГУМВС України в Одеській області було винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині пред'явленого обвинувачення її сину ОСОБА_4 у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочинів.
Позивачка вважає, що оскільки в наслідок незаконних рішень і дій органів досудового слідства, прокуратури Болградського району, її син ОСОБА_4 незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності і незаконного кримінального переслідування протягом 8-ми років 6-ти місяців і 21-го дня, з яких незаконно утримувався під вартою 2-а роки 6-ть місяців і 19-ть днів, в зв'язку з чим їй, як матері було завдано моральної шкоди, яка відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», згідно положень Конституції України, норм Цивільного Кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має бути йому відшкодована Державною казначейською службою України за рахунок Державного бюджету України.
Позивачка в судове засідання не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлялася згідно вимог чинного законодавства (а.с.17). Подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні (а.с.20).
Представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1, діючий за довіреністю від 26.03.2014 року, зареєстрованою в реєстрі № 1801 (а.с.14) підтримав позовні вимоги, наполягав на задоволенні у повному обсязі. Пояснив, що в позовній заяві викладені усі доводи, які підтверджують порушення прав позивачки. ЇЇ син, ОСОБА_4, постійно проживав разом зі своєю матір'ю, в її домоволодінні. Незаконні рішення і дії органу прокуратури і слідства виражалися в постійних допитах, необґрунтованих неодноразових обшуках її домоволодіння, під час яких проявлялось грубе відношення і неповага до позивачки і її рідних, зневажливе відношення до її майна, в зв'язку з чим було порушено її право на повагу до приватного сімейного життя. За весь період незаконного кримінального переслідування сина позивачки, її, як члена його сім'ї постійно тероризували органи прокуратури і слідства, в зв'язку з чим вона, як мати переносила моральні страждання, психологічні стреси, нервові потрясіння. Після звільнення сина, внаслідок його тривалої відсутності значно погіршилися відносини між ним та його дружиною, що привело до їх розлучення, що також негативно вплинуло на здоров'я позивачки.
Моральної шкоди позивачка зазнавала і в подальшому після звільнення сина, оскільки його характер, поведінка дуже змінилися і не в кращу сторону, він став нетовариський, замкнений, тривалий час не міг прийти в себе, між позивачкою та сином погіршилися відносини, що вона, як мати дуже важко перенесла, зазнавши душевних, психологічних страждань. Тому незаконними рішеннями та діями органів прокуратури та слідства відносно сина позивачки, їй як матері було спричинено непоправну моральну шкоду, розмір якої позивачка оцінила в 3 000 000 гривен.
Відповідач Державна Казначейська служба України повідомлений належним чином (а.с.18), в судове засідання представник не прибув. Будь-яких заяв, пояснень, заперечень до суду не надав.
Відповідач Болградський РВ ГУМВС України в Одеській області в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином (а.с.17).
Відповідач Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином (а.с.17).
Надіслав до суду письмові заперечення, згідно яких позов не визнав, просив відмовити. Заперечення обґрунтовував тим, що позивачка просить відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, нібито спричинену їй неправомірними діями органів слідства та суду. Вказані правовідносини врегульовані спеціальним Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Виходячи зі змісту названого закону, неправомірні дії органів досудового слідства та прокуратури мали б вчинятися відносно особи, яка претендує на отримання такого відшкодування. Між тим, згідно позовної заяви слідує, що сама позивачка ОСОБА_3 не притягувалася до кримінальної відповідальності, не була затримана, на її майно не накладався арешт. Будь-яких юридичних підстав вимагати відшкодування якоїсь шкоди у неї не має за цим Законом. У зв'язку з чим, положення названого Закону не розповсюджується на спірні правовідносини. Всі вимоги позивачки щодо стягнення моральної шкоди ґрунтуються на тому, що співробітниками слідства та прокуратури порушено її право на повагу до приватного життя. Між тим, будь-яких об'єктивних обставин втручання в її приватне життя, яке б виявило неповагу до нього, позивачка не зазначила. Усі доводи позивачки є голослівними, і не підтверджені жодними доказами (а.с.21-24).
Прокурор прокуратури Болградського району Одеської області позов не визнав. Пояснив, що відсутні будь-які обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог. Позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спричиненої їй моральної шкоди.
Розглянувши подані позивачкою документи та матеріали в межах заявлених вимог, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх учасників в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі за наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінює докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України.
Судовим розглядом справи встановлено, що позивачка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7, 8).
Постановою слідчого Слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, старшим лейтенантом міліції Уштван В.С. від 04 квітня 2011 року кримінальну справу № 17200200060 в частині пред'явлення обвинувачення … ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.358, ч.3 ст.358, ст.ст.15, 26, 27, ч.5 ст.191, ст.ст.26, 27, ч.5 ст.191, ст.ст.26, 27, ч.5 ст.191 КК України - закрито за недоведеністю участі обвинувачених в скоєнні злочинів (а.с.9-10).
Відповідно до листа СУ ГУМВС України в Одеській області від 02.09.2012 року № 4/9939, відомості про скасування постанови про закриття кримінальної справи в частині пред'явлення обвинувачення …. ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.358, ч.3 ст.358, ст.ст.15, 26, 27, ч.5 ст.191, ст.ст.26, 27, ч.5 ст.191, ст.ст.26, 27, ч.5 ст.191 КК КК України, винесену слідчим СУ ГУМВС України в Одеській області Уштваном В.С. від 28.03.2011 року по кримінальній справі № 17200200060 - відсутні (а.с.13).
Таким чином, ОСОБА_4 незаконно затримувався та утримувався під вартою, стосовно нього незаконно застосовувались запобіжні заходи.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 24.03.2014 року (справа № 497/774/13-ц) позов ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, прокуратури Болградського району Одеської області, Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області, ГУМВС України в Одеській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства та прокуратури - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_4, суму грошової компенсації матеріальної шкоди у розмірі 37 758 гривен та моральної шкоди у розмірі 500 000 гривен, а всього у розмірі 537 758.00 гривен (а.с.12).
Дане рішення не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку.
З огляду на дане рішення вбачається, що ОСОБА_4 - син позивачки, самостійно звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.
Відповідно до ч.1 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно ч.2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом, а відповідно до ч.7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом.
Таким спеціальним Законом, який визначає підстави виникнення права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, та порядок відшкодування цієї шкоди, є Закон України N 266/94-ВР від 01.12.1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (надалі Закон). Статтею 5 якого передбачено, що у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди, в тому числі і моральної, у випадках, передбачених цим Законом, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.
В інших випадках право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має громадянин, якому ця шкода завдана.
Вважаю за необхідне зазначити, що у разі суперечності правових норм у підзаконних нормативно-правових актах однакової юридичної сили слід керуватися правовим принципом, відомим з часів римського права: «Lex specialis derogat generali» («спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон»). Суть цього принципу зводиться до того, що у випадку конкуренції норм загального (generalis) і спеціального (specialis) характеру перевага при тлумаченні і застосуванні повинна надаватися спеціальним нормам. При цьому під загальними зазвичай маються на увазі норми, які регулюють певний вид суспільних відносин, а під спеціальними - які регулюють вид цього роду. Принцип «Lex specialis derogat generali» в доктрині розглядається як пріоритетний по відношенню до принципу переваги наступного закону перед попереднім («Lex posterior derogat lex prior»): презюмується, що наступний загальний закон не відміняє більш раннього спеціального закону аналогічної юридичної сили (lex posterior generalis non derogat priori speciali), якщо про це немає особливого застереження у самому законі.
Крім того, згідно з Положенням Про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. N 6/5/3/41 (далі - Положення), право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений, виникає у випадку повної його реабілітації. Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені ч. 1 ст. 1 Закону, були здійснені після набуття ним чинності, тобто після 16.01.1995 року.
Відповідно до п.6 Положення, громадянинові, а в разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений в п. 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5 ст. 4 Закону, ч. 2 ст. 23 ЦК України відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральні втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до частини 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також згідно прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема рішень Європейського Суду від 8 червня 1976 року у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» та рішенню «Боцано проти Франції» від 2 грудня 1986 року, які в силу ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.
З огляду на викладене, шкода, завдана незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду відшкодовуються громадянину, який був незаконно засуджений і лише після повної його реабілітації, тобто був потерпілим від неправомірних дій.
Однак, а ні Закон, а ні Положення не передбачають підстав для відшкодування шкоди близьким родичам (батькам) громадянина, який був незаконно засуджений.
Разом з тим статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 13 ч.ч. 1, 2, 3 ЦК України також зазначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу - ч. 3 ст. 16 ЦК України.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статті 58 та 59 ЦПК України встановлюють, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом і обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).
Так, як вбачається з позову та підтверджено представником позивачки в судовому засіданні, підставою звернення позивачки до суду стало те, що вона вважала, що її права порушені, внаслідок незаконних дій органів досудового слідства і прокуратури відносно її сина ОСОБА_4
Звертаючись до суду, позивачка за власним розсудом обрала спосіб захисту.
Суд вважає, що обравши зазначений спосіб захисту, позивачка ОСОБА_3 в силу ст. 10 ЦПК України, не довела, а ні правову, а ні фактичну підставу вимог.
До правовідносин сторін положення ст. 1167, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» не застосовуються, а ст. 23 ЦК України, на яку посилалася позивачка як на одну з підстав позову, є загальною нормою, яка встановлює право особи на відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення його прав та визначає, у чому моральна шкода може полягати.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що обставини, на які посилається позивачка, повністю не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, позивачка не скористалася своїм правом, передбаченим ст. 15 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивачки є недоведеними та необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-59, 60, 131, 208-209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Державної Казначейської служби України, Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, прокуратури Болградського району Одеської області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Кодінцева С.В.