23 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоМакарчука М.А.,суддів: Леванчука А.О.,
Мазур Л.М.,Маляренка А.В.,
Нагорняка В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - комунальне підприємство «житлово-експлуатаційна організація №31» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2013 року,
У лютому 2013 року позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив суд визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: кімнатою АДРЕСА_1.
Вимоги обґрунтовував тим, що 10 вересня 2003 року між ним та ЗАТ «Вовнопрядильна фабрика» було укладено договір про поселення до гуртожитку товариства, відповідно до умов якого, позивачу та членам його сім'ї в користування була надана кімната АДРЕСА_1.
На даний час вказаний гуртожиток перебуває на балансі управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради. Вказане житлове приміщення не приватизоване.
Разом з позивачем у вказаному житловому приміщенні зареєстровані та проживали колишня дружина позивача - ОСОБА_5 та його син - ОСОБА_6
Зазначав, що 24 грудня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано. Починаючи з 20 листопада 2011 року відповідач не проживає у вказаному житловому приміщенні, не приймає участі в оплаті комунальних послуг не цікавиться його станом.
Вказував, що жодних перешкод у користуванні вказаним житловим приміщенням позивач відповідачу не чинить.
З огляду на те, що у позивача виникають труднощі щодо утримання вказаного житлового приміщення, оплаті комунальних послуг, а відповідач у добровільному порядку не знялася з реєстрації, він вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржувані по справі судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 10 вересня 2003 року між позивачем та ЗАТ «Вовнопрядильна фабрика» укладено договір про поселення до відомчого гуртожитку, відповідно до умов якого, позивачу та членам його сім'ї в складі 3-ьох осіб в користування була надана кімната АДРЕСА_1.
Встановлено, що станом на 11 лютого 2013 року у вказаному житловому приміщенні зареєстровані позивач, відповідач та їх неповнолітній син - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач звертаючись з вказаним позовом до суду обґрунтовував його тим, що відповідач, починаючи з 20 листопада 2011 року не проживає у вказаному житловому приміщенні, та на підтвердження вказаної обставини надав акт, що був складений працівниками гуртожитку від 07 лютого 2013 року, відтак відповідач на підставі .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження правових підстав для його звернення до суду з вказаним позовом, оскільки строк дії договору, який був підставою для вселення в гуртожиток закінчився ще 10 вересня 2004 року, а сама по собі наявність у позивача реєстрації в кімнаті гуртожитку не може вказувати на правомірність користування вказаною кімнатою, а відтак до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ст. ст. 71, 72, 131 ЖК України.
Проте, вказані висновки судів колегія судів вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 127-129 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
Жила площа у спеціальних гуртожитках для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, надається в порядку, що визначається відповідними органами місцевого самоврядування.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Разом з тим, вирішуючи спори щодо користування житловими приміщеннями в гуртожитках необхідно з'ясовувати правову підставу вселення до гуртожитку та проживання у ньому для вирішення питання щодо поширення на спірні правовідносини положень ЖК України та Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» чи ЦК України.
Оскільки для правильного вирішення спорів цієї категорії необхідно розмежовувати підстави виникнення права у особи на користування житловим приміщенням у гуртожитку, оскільки це право може виникнути із житлових правовідносин, тобто з підстав передбачених ЖК України, а саме, ст. 128 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки, так і з цивільно-правових угод, зокрема, укладенням договору оренди житлового приміщення.
Виходячи з викладеного, у випадку, якщо правовою підставою для вселення та проживання в гуртожитку особи слугував договір оренди житлового приміщення, то до спірних правовідносин слід застосовувати правові норми, що регулюють договірні відносини, зокрема, укладення, виконання та припинення цивільно-правових угод.
Разом з тим, вказані обставини та вимоги закону залишилися поза увагою судів.
З огляду на викладене, враховуючи, що суди, вирішуючи вказаний спір не визначилися з характером спірних правовідносин, не застосували до них норму права, що підлягала до застосування, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2013 року скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ.А. МакарчукСудді:
А.О. ЛеванчукЛ.М. МазурА.В. Маляренко В.А. Нагорняк
5
Справа №6-44036св13 Доповідач: Маляренко А.В.