Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_4.,
суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6,
за участю прокурора ОСОБА_7.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2,
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 10 квітня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 з доповненнями до неї на вирок Бородянського районного суду Київської області від 26 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2013 року щодо нього.
Вироком Бородянського районного суду Київської області від 26 березня 2013 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України,
такого, що не має судимості,
засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Вирішено питання обчислення строків відбування покарання та долю речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2013 року вищевказаний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляцію засудженого - без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 14 квітня 2012 року приблизно о 01 год., перебуваючи у орендованій квартирі розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в процесі розпивання спиртних напоїв із ОСОБА_3, під час сварки, що переросла в бійку, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізуючи раптово виниклий умисел на вбивство, наніс потерпілому ОСОБА_3 удари кухонним ножем в область живота та м'яких тканин правої сідничної ділянки, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення живота і заочеревного простору, що супроводжувались гострою крововтратою, внаслідок чого потерпілий помер на місці.
У касаційній скарзі з урахуванням доповнень до неї засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень щодо нього та направлення справи на нове розслідування. Вважає, що судом під час розгляду справи істотно порушено вимоги кримінально-процесуального закону та його необґрунтовано засуджено внаслідок, на його думку, неправильної оцінки доказів та їх фальсифікації. Зазначає, що в основу вироку безпідставно покладено показання, надані ним на досудовому слідстві внаслідок застосування до нього фізичного та психічного насильства працівниками міліції, а докази зібрані з порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Посилається також на порушення у ході досудового слідства його права на захист. Крім того указує про неналежне фіксування судового процесу. Вважає, що суд безпідставно врахував ту обставину, що він звертався із заявами до правоохоронних органів щодо дій ОСОБА_3
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на підтримання касаційної скарги із доповненнями до неї, думку прокурора, який частково підтримав подану касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та зазначав про порушення судом апеляційної інстанції права засудженого на захист, оскільки справа була розглянута судом апеляційної інстанції без участі захисника, та з порушенням вимог ст. 377 КПК України 1960 року, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скарзі з доповненнями, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставою для скасування вироку, ухвали чи постанови, є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, тобто такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване судове рішення. Судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки порушено право засудженого на захист.
Як убачається із матеріалів справи, не погоджуючись із постановленим вироком, засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію. Справа щодо ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції розглянута без участі захисника засудженого.
При цьому, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Як визначив Європейський суд з прав людини, зокрема, у справі «Мефта та інші проти Франції» (п. 40 рішення від 26 липня 2002 року), у справі «Фам Хоанг проти Франції» (п. 39 рішення від 25 вересня 1992 року) та у справі «Максименко проти України» (п. 32 рішення від 20 грудня 2011 року), гарантії забезпечення права на захист не припиняють своєї дії після закінчення провадження у суді першої інстанції. Забезпечення обвинуваченому у вчиненні злочину юридичної допомоги є однією з гарантій, що здійснюється й у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 КПК України 1960 року участь захисника є обов'язковою, зокрема, з моменту встановлення у тому числі психічних вад, через які особи не можуть самостійно реалізувати право на захист.
Судом установлено, що підтверджено висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 16 травня 2012 року ОСОБА_1 страждає на розлад особистості істероїдного типу, хронічний алкоголізм, проте ступінь виразності психопатичних рис у ОСОБА_1 не перешкоджав при здійсненні інкримінованих діянь та на час експертизи усвідомлювати свої дії та керувати ними. Незважаючи на наявність таких даних у матеріалах справи, апеляційний суд розглянув справу за відсутності захисника, не звернувши увагу на обставини, що ставлять під сумнів можливість ОСОБА_1 ефективно здійснювати свій захист, а отже порушив його право на захист.
Одночасно ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року. Зокрема, ст. 377 КПК України 1960 року передбачено, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставлені з наявними у справі доказами всі доводи апеляції і на них має бути дана вичерпна відповідь, а у разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
З матеріалів справи убачається, що доводи апеляції засудженого ОСОБА_1 щодо незаконності постановленого вироку щодо нього були аналогічні доводам касаційної скарги, зокрема, з мотивів істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляції засудженого ОСОБА_1 у повному обсязі, не обґрунтував прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на всі доводи апеляції, не сформулював належним чином висновки, зокрема щодо відсутності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі щодо застосування заходів психічного та фізичного насильства, порушення його права на захист, відмови у задоволенні клопотань про допит свідків тощо, а також щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
При новому розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку суд повинен виконати вимоги ст. 358 КПК України 1960 року, за необхідності провести судове слідство, перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, ретельно перевірити доводи апеляції засудженого та з урахуванням усіх обставин справи прийняти законне та обґрунтоване рішення, виклавши його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та пунктом 15 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6