Провадження № 22-ц/774/3273/14 Справа № 205/1314/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Остапенко Н. Г. Доповідач - Романюк М.М.
Категорія 5 23 квітня 2014 року
23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Романюк М. М.
суддів Тамакулової В.О., Болтунової Л.М.
при секретарі Солод О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю, -
Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом 18 лютого 2013 року. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року, належало домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій воно розташовано. Оскільки позивач з 1999 року проживав разом з ОСОБА_3 у вказаному домоволодінні та продовжує проживати там же до сьогодні, відкрито, безперервно ним користується та володіє, у зв'язку з чим просив суд визнати за ним право власності, за набувальною давністю на домоволодіння АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2014 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених вимог.
З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 квітня 1999 року, належало домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка на якій воно розташовано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер.
23 грудня 1999 року син ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер.
З довідки Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори вбачається, що після смерті ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини або відмову від спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину нотконторою не видавалось.
Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Як роз'яснено у п.9 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.
Посилання апелянта на те, що після смерті ОСОБА_4 його син відмовився від прийняття спадщини, а тому це є підставою для визнання за позивачем права власності на домоволодіння не може бути прийнято до уваги, оскільки цивільним законодавством визначений порядок набуття права власності в порядку спадкування за законом у разі відсутності спадкоємців.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: