15 квітня 2014 р. Справа № 820/5744/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бондара В.О.
Суддів: Калитки О. М. , Кононенко З.О.
за участю секретаря судового засідання Запара Е.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2013р. по справі № 820/5744/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні ресурси-08"
до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні ресурси - 08» (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної ДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.02.2013 р. № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; від 13.05.2013 р. № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн.; від 13.05.2013 р. №0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн.; від 22.02.2013 р. № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 р. позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; від 13.05.2013 р. № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн.; від 13.05.2013 р. №0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн.; від 22.02.2013 р. № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн.
Відповідач, не погодившись з цією постановою, подав апеляційну скаргу, вказує, що судом першої інстанції не надана належна правова оцінка обставинам справи та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду 01.10.2013 р. по справі № 820/5744/13-а та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Будівельні ресурси - 08» у повному обсязі.
Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, вважає її законною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, проте в судовому засіданні наполягав на тому, що постанову суду першої інстанції прийнято з дотриманням всіх матеріальних та процесуальних норм та при з'ясуванні всіх обставин справи, а тому просив залишити її без змін, в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, відповідачем у період з 26.10.2012 р. по 15.11.2012 р. проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт № 4083/221/36034500 від 22.11.2012 р., яким встановлено порушення вимог п.п.4.1 ст.4, п.5.3.9 п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.135.5.11 ст.135, п.138.12.1 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України; п.п.7.3.1 п.7.3., п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість", п.187.1 ст.187, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України; п.6.1.1 п.6.1, п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та п.п.169.1.1, п.169.1, п.п.169.2.2 п.169.2 ст.169 ПК України; п.п.2.6 п.2, пп.3.1,3.3 п.3 постанови правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення ведення касових операцій у національній валюті в Україні"
Порушення, встановлені зазначеним актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 22.02.2013 р. № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452 грн., в т.ч. основний платіж 490968 грн., штрафні санкції 93484,25 грн.; № 0000520221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 568362 грн., в т.ч. основний платіж 465162, 00 грн., штрафі санкції 103200 грн.; № 0000370172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7111, 00 грн., в т.ч. основний платіж 5281,53 грн., штрафні санкції 1830,38 грн.; № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн.
Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, відповідно до приписів ст.56 ПК України, за результати якого скарга задоволена частково та прийняті нові податкові повідомлення рішення від 13.05.2013 р. № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852, 52 грн., в т.ч. основний платіж 409711 грн., штрафні санкції 92141,25 грн. та № 0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн., з них основний платіж - 5281,53 грн., штрафні санкції 1445,44 грн.
Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн.; про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн. та про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції частково, а саме: скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, про застосування штрафних санкцій, вважає законним та обґрунтованим, а висновок щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - безпідставним, враховуючи наступне.
Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.
Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що 25.02.2010 р. між позивачем та ТОВ "ТВО "Східбуд" укладено договір про надання транспортних послуг відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити наданий йому товар, зазначений у супровідних документах та видати його уповноваженій на приймання особі, а замовник оплатити надані послуги (а.с. 22-35, т.9).
На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах означеного вище договору, позивачу ТОВ "ТВО "Східбуд" виписані податкові накладні від 30.04.2010 р., від 30.06.2010 р. № 45, від 30.12.2010 р. № 151, від 31.01.2011 р., від 29.04.2011 р. № 156, від 31.05.2011 р. № 199, від 30.06.2011 р. № 379, від 29.07.2011 р. № 468, від 31.08.2011 р. № 541, від 31.10.2011 р. № 599, від 31.10.2011 р. № 591, від 30.11.2011 р. № 651, від 26.11.2011 р., (а.с.43-47, т.1), зауважень щодо відповідності яких вимогам ст.201 ПК України, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", акт перевірки не містить.
З наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с. 36-75 т.9) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.
Факт отримання послуг за договорами підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання - здавання робіт (а.с. 148-163, т.1), які відповідно п. 3.1 договору № 25/02-Р від 25.02.2010 р. мають підтвердити факт виконання послуг.
Вказані акти містять посилання на період у який надано послугу, деталізовано вид послуги, маршрут за яким вчинено останню та відповідно визначено кілометраж тощо. Отже, зі змісту акту вбачається, що він містить чіткий, деталізований перелік наданих послуг, що в свою чергу дозволяє встановити зв'язку витрат на послуги з господарською діяльністю підприємства.
Крім того, на підтвердження отримання послуг за спірним договором позивачем надані товарно-транспортні накладні, копії яких містяться у матеріалах справи.
Враховуючи, що перелічені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а тому є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.
Надаючи оцінку висновку суду першої інстанції щодо посилань податкового органу на порушення позивачем положень п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та положень п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 187.1 ст. 187 ПК України, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
З акту перевірки видно, що при проведенні перевірки фахівцями податкового органу встановлено, що 03.09., 06.09., 09.09., 13.09., 15.09., 17.09, 22.09, 27.09, 29.09., 20.09 2010 р. та 03.03., 28.03.2011 р. до каси підприємства надійшли кошти за раніше отримані ТМЦ, які враховані податковим органом як суми, що не включені до складу валових доходів та податкових зобов'язань відповідних періодів (а.с.37-39, 64-65, т.1), що на призвело до порушення положень п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та положень п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.187.1 ст.187 ПК України, проте суд не погоджується з позицією відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до положень п.187.1 ст.187 ПК України, які є аналогічними положенням пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Із долучених до матеріалів справи бухгалтерських довідок до звіту форми z, звітів електронних журналів, видаткових накладних (том 8, а.с. 1-21, т.9) встановлено, що в момент відвантаження ТМЦ позивач передав право власності на вказані товари та відповідно відбулася перша подія, передбачена вказаними нормами, що обумовило право підприємства на відображення вказаних у звітах сум відповідно у складі валових доходів та зобов'язань з ПДВ.
При цьому суд першої інстанції правильно вказує, що якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру.
Крім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 р. у справі 2а-10674/12/2070 скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0004542305 від 15.05.2012 р., винесене згідно акту перевірки від 28.04.2012 р. за № 1367/2201/34859198, на підставі якого податковим органом зроблено висновок про непідтвердженість реальності договору транспортних послуг, укладених позивачем з ТОВ "ТОВ "Східбуд" (а.с.75-76,т.1). Рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. (а.с. 121-144, т.1)
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з ТОВ "ТВО "Східбуд" та відповідно неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам із вказаним контрагентом необґрунтованими, а отже податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; від 13.05.2013 р. № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн. підлягають скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн. , колегія суддів зазначає наступне.
Пунктами 3.1, 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 визначено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.
З акту перевірки вбачається, що податковим органом виявлено порушення п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, а саме встановлено не здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі, так згідно фіскального чека № 215 від 19.08.2011 р. сума готівки, яка видана в касу підприємства за допомогою операції "службова видача" склала 5048,00 грн. тоді як в касовій книзі підприємства оприбутковані кошти у сумі 2633,0 грн., отже сума готівки у розмірі 2415,0 грн. позивачем не відображена, прибутковий касовий ордер на вказану суму відсутній (а.с.99, т.1)
Проте вказана позиція відповідача спростовується долученими до матеріалів справи документам, згідно яких судом встановлено, що 19.08.2011 р. в касу підприємства внесена готівка у розмірі 5048 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 215, в т.ч. безвідсоткова фінансова допомога у розмірі 2633,00 грн., оприбуткована в касу згідно прибуткового касового ордеру № 131 та внесена на розрахунковий рахунок в банку, згідно видаткового касового ордеру № 173 та суми виручки за день у розмірі 2415,00 грн., вилученої з каси згідно прибуткового касового ордеру № 132 та видана в якості матеріальної допомоги праці нивкам згідно видаткових ордерів № 171, 172 (а.с152-165, т.7).
За зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення рішення від 22.02.2013 р. № 0000590223 підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 13.05.2013 р. № 0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн., з них основний платіж - 5281,53 грн., штрафні санкції 1445,44 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Актом перевірки встановлено, що при проведенні перевірки виявлено порушення позивачем п.п. 6.3.2 п. 6.3, ст. 6 Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб": працівникам надавались пільги по податку з доходів фізичних осіб, тоді як останні були приватними підприємцями.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати при наявності відповідної заяви працівника про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги та не визначено обов'язку суб'єкта господарювання - юридичної особи перевіряти статус працівників як приватних підприємців.
Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до п. 14.1.180 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податковими та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом ІV цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з липня 2009 р. по червень 2012 р. застосовувало податкову соціальну пільгу без надання працівниками підприємства заяви за формою встановленою центральним податковим органом, у зв'язку з чим підприємство не мало підстав для застосування соціальної пільги, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб, чим порушено пп. 6.1.1 п. 6.1, пп 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (був чинний в редакції на час встановлених порушень), пп 169.1.1 п. 169.1, пп. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 ПК України.
Крім цього, позивачем надані до податкового органу довідки за формою № 1-ДФ, в яких суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків та суми утриманого з них податку у 2-4 кварталах 2011 р., 1-2 кварталах 2012 р. зазначені не в повному обсязі та з недостовірними даними, чим порушено ст. 176 ПК України.
Відповідно до пп «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається
Таким чином, колегія суддів зазначає, що незалежно від того чи був обізнаний позивач про те, що вищевказані працівники зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, чи не був, він зобов'язаний діяти як податковий агент.
За зазначених обставин, апеляційна скарга в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб є обґрунтованою, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 р. підлягає в цій частині скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2013р. по справі № 820/5744/13-а в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 13.05.2013 р. № 0000980172 про збільшення суми грошового зобов"язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 6726,97 грн. скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.
Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Кононенко З.О.
Повний текст постанови виготовлений 22.04.2014 р.