15 квітня 2014 р.Справа № 644/20/14-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бондара В.О.
Суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.
за участю секретаря судового засідання Запара Е.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.02.2014р. по справі № 644/20/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова
про визнання неправомірною відмови у призначенні пенсії та зобов'язання здійснити певні дії,
ОСОБА_1( далі - позивач) звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова ( далі - відповідач) звернулася з позовом до відповідача, в якому просить визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова призначити їй пенсію державного службовця, скасувати рішення УПФУ в Орджонікідзевському районі м.Харкові від 13.11.2013 року про відмову в призначенні пенсії та зобов"язати відповідача призначити з 13.11.2013 року їй пенсію як державному службовцю.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харків від 10.02.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 13.11.2013 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова призначити з 13.11.2013 року ОСОБА_1 пенсію державного службовця.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачені нею судові витрати в сумі 68 грн.82 к.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку і з 22.04.2013 року перебуває на обліку в УПФУ Орджонікідзевського району м.Харкова і отримує пенсію за віком.
24.10.2013 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до відповідача про переведення її на пенсію державного службовця, так як вона досягла пенсійного віку, її страховий стаж складає 38 років, стаж державної служби - 23 роки.
Рішенням УПФУ Орджонікідзевського району м.Харкова від 13.11.2013 року було відмовлено позивачу в призначенні пенсії державного службовця
ОСОБА_1 працює на посаді судді Харківського апеляційного господарського суду безстроково.
В зв"язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що суддя ОСОБА_1 мала право на призначення пенсії державних службовців починаючи з дати подання такої заяви в розмірі, визначеному статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, а після набрання чинності Законом № 3668-УІ 1 жовтня 2011 року, яким внесено зміни до вказаної статті, - на отримання пенсії у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 105 8-І У.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у частині першій статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня. Умови і порядок виплати цього утримання встановлюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
У відповідності до ст. 1 Закону № З723-ХН державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Таким чином, суддя, на якого поширюється дія Закону № 3723-ХН, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.
Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону № 3723-ХН, яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
Аналіз статей 23 та 37 зазначеного Закону дає підстави для висновку, що особи, які досягли пенсійного віку, мають право на отримання пенсії державних службовців (за наявності відповідних підстав) та продовження терміну перебування на державній службі (за наявності погодження Начальника Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України).
У відповідності до ч.4 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ суддя, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналіз статті 43 Закону № 2862-ХІІ свідчить про те, що вона регулює відносини, пов'язані з відставкою судді, яка, у свою чергу, є підставою для виникнення спеціальної правоздатності у судді для набуття особливого соціального забезпечення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що зазначена стаття, як і в цілому Закон № 2862-ХІІ, посилює гарантії незалежності суддів порівняно з іншими категоріями державних службовців, право на пенсію яких передбачено статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. Зокрема, вона передбачає можливість вибору суддею одного з двох варіантів соціального забезпечення у разі виходу у відставку - отримання пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, або неоподаткованого щомісячного довічного грошового утримання.
Виходячи з особливого статусу суддів як носіїв державної влади з притаманним їм спеціальним соціальним захистом та конституційними гарантіями їхньої незалежності слід дійти висновку, що стаття 43 Закону № 2862-ХІІ не суперечить положенням статті 37 Закону № 3723-ХІІ та не обмежує право суддів на отримання пенсії державних службовців, а встановлює для них додаткові гарантії. У зв'язку з цим судді мають право на отримання пенсії на визначених Законом № 3723-ХІІ умовах в разі досягнення ними пенсійного віку.
Так, зазначеною статтею в редакції Закону № 3668-УІ, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 1058-1У, а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 3723-ХІІ.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суддя ОСОБА_1 мала право на призначення пенсії державних службовців починаючи з дати подання такої заяви в розмірі, визначеному статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, а після набрання чинності Законом № 3668-УІ 1 жовтня 2011 року, яким внесено зміни до вказаної статті, - на отримання пенсії у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 105 8-І У.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Оскільки відповідач оскаржував постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенню позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.02.2014р. по справі № 644/20/14-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.
Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калитка О.М.
Повний текст ухвали виготовлений 22.04.2014 р.