Справа: № 826/10961/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.
Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
15 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, -
У липні 2013 року позивач - ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, в якому просила визнати протиправними дії Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області, які полягали у відмові адвокату ОСОБА_2 09 січня 2013 року в побаченні з підзахисним ОСОБА_3.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2013 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли в момент звернення ОСОБА_2 до Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області, а саме - 09.01.2013 року, а тому застосуванню підлягають норми діючого, на той час законодавства, а саме норми Кримінально - процесуального кодексу України від 13.04.2012 року, якими зокрема передбачено, що повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається, а тому відмова Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області в побаченні з підзахисним ОСОБА_3 є протиправною.
Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено в суді першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до начальника Київського слідчого ізолятора Управління Державного департаменту України з питань виконання покарання покарань у м. Києві та Київській області Родчина Р.Й. із заявою від 09.01.2013 року, в якій просила, керуючись ч. 5 ст. 46 Кримінального процесуального кодексу України, дозволити побачення з підзахисним, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в приміщенні Київського СІЗО Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області.
В якості додатків до даної заяви, відповідно до її копії, що міститься у матеріалах справи, зазначено копію договору про надання юридичної допомоги від 09 жовтня 2012 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер від 09 січня 2013 року.
Крім того, позивач звернулася до начальника Київського слідчого ізолятора Управління Державного департаменту України з питань виконання покарання покарань у м. Києві та Київській області Родчина Р.Й. зі скаргою від 09.01.2013 року, зі змісту якої вбачається, що підставою для звернення з нею став факт незабезпечення позивачу побачення з його підзахисним.
Начальник Київського СІЗО полковник вн. сл. Родчин Р.Й. та начальник відділу по контролю за виконанням судових рішень підполковник вн. сл. Овчаренко Н.В. листом від 22.01.2013 року №1197 повідомили позивача, що адвокату ОСОБА_2 було відмовлено в побаченні з підзахисним через недотримання вимог КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення», а саме: згідно з пунктом ХІ Перехідних положень КПК України 2012 року, кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом, за нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року. При цьому, зазначено, що документом, який підтверджував повноваження захисника до вступу в дію КПК України 2012 року було письмове повідомлення органу, в провадженні якого перебуває кримінальна справа про допуск захисника, а після вступу в дію КПК 2012 року - документи перелічені в ст. 50 КПК України. Враховуючи те, що відносно ОСОБА_3 провадження здійснюється за нормами КПК України 1960 року, та у зв'язку з невиконанням обов'язків захисника щодо дотримання норм КПК України 1960 року, а саме: отримання в суді та надання адміністрації СІЗО дозволу на побачення з підсудним ОСОБА_3, позивачу відмовлено у побаченні з підзахисним.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Обговорюючи правомірність позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного.
Колегія суддів звертає увагу, що для правильного вирішення спірних правовідносин основним є визначення нормативно - правового акту, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відносно підзахисного ОСОБА_2 ОСОБА_3 кримінальне провадження здійснюється за нормами Кримінально - процесуального кодексу України, в редакції 1960 року, а тому, відповідно до норм чинного законодавства (в т.ч. п. 11 Перехідних положень КПК України в редакції 2012 року) застосовуватися до даних правовідносин повинні саме норми Кримінально - процесуального кодексу України, в редакції 1960 року.
Так, п. 11 Перехідних положень КПК України ( в редакції 2012 року) передбачено, що кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Правова думка з даного приводу викладена також Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі №1735/0/4-12 від 26.11.2012 року відповідно до якого, кримінальні справи, які згідно з реєстраційним штампом надійшли до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до дня набрання чинності КПК, тобто до 19 листопада 2012 року включно, розглядаються судами першої інстанції відповідно до п. 11 розділу XI "Перехідні положення" КПК лише в порядку та у строки, визначені КПК 1960 року, без будь-яких обмежень і винятків (у тому числі стосовно складу суду, фіксування судового провадження тощо). З наведеного вбачається, що під терміном «порядок розгляду» слід розуміти усі процесуальні дії, які вчиняються у даному провадженні, в тому числі й щодо порядку допуску адвоката до підзахисного.
Порядок надання побачень з особам, які утримуються під вартою та права і обов'язки осіб, які вступають в правові відносини з приводу побачень визначаються ст.ст. 43, 48, 162 КПК України 1960 року та ст.12 Закону України «Про попереднє ув'язнення»
Відповідно до ст. 162 КПК України 1960 року побачення родичів та інших осіб з арештованими може дозволити особа або орган, які провадять справу.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження.
У відповідності до зазначених норм чинного законодавства України, допуск захисника здійснюється з письмового дозволу органу в провадженні якого перебуває кримінальна справа.
Посилання ОСОБА_2 на ч. 5 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» є безпідставним, так як дана норма закону регулює право осіб, взятих під варту у відповідності до Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року.
Варто також зазначити, що матеріали справи містять також копії дозволів ОСОБА_2 на побачення із ОСОБА_3, наданими Києво - Святошинським районним судом Київської області, в тому числі й дозвіл від 09.01.2013 року № 4, що власне, спростовує усі доводи позивача по справі.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було невірно встановлено фактичні обставини справи, надано невірну оцінку дослідженим доказам та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254, 255 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Київського слідчого ізолятора Управління Державної Пенітенціарної Служби України в м. Києві та Київській області - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Є.Пилипенко
Судді Я.Б. Глущенко
С.Б. Шелест
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 15.04.2014 року.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.