23 квітня 2014 року 810/4862/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження,
10 вересня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції (Відділ державної виконавчої служби, ВДВС) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року такий адміністративний позов залишено без розгляду, а ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду таке рішення суду першої інстанції скасовано із направленням для продовження розгляду.
19 березня 2014 року вказана адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та 24 березня 2014 року прийнята до провадження суддею такого суду.
Представник позивача у позовній заяві та в судовому засіданні зазначав, що державним виконавцем під час винесення оскаржуваної постанови перевищено обсяг заявлених до стягнення вимог до боржника, що не відповідає особливостям погашення заборгованості за кредитними договорами, виконання яких забезпечено заставою нерухомого майна. Підкреслював, що у випадку, який розглядається, мало місце не звичайне стягнення заборгованості, а саме предметне стягнення іпотеки, специфіку якого не було враховано органом виконавчої служби. Вказав, що наявність відповідної постанови про арешт майна боржника унеможливлює реалізацію позивачем належного їй майна та, відповідно, виконання зобов'язань по кредитному договору.
Посилаючись на порушення відповідачем положень Конституції України, Законів України «Про виконавче провадження», «Про іпотеку», просив визнати протиправним та скасувати постанову Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 4 жовтня 2011 року, яка прийнята у виконавчому провадженні №18250163.
Представник відповідача у судові засідання не з'явився, жодних заперечень і витребовуваних судом документів не надав.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.
7 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком (АКБ) «Правекс банк» підписано договір про відкриття кредитної лінії №5-108/06Ф, на забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки №5-108/6Ф від 7 вересня 2006 року.
Відповідно до умов договору №5-108/6Ф, позивач передала в іпотеку АКБ «Правекс банк» земельну ділянку площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223186803:02:009:0106 (а.с.8-11).
У зв'язку із виникненням заборгованості перед АКБ «Правекс банк», приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис №886 від 25 вересня 2009 року про звернення стягнення на вищевказану земельну ділянку (а.с12). Також, у виконавчому написі запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації такої земельної ділянки, - задовольнити вимоги АКБ «Правекс банк».
15 жовтня 2009 року Відділом державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження №18250163 на підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса №886 від 25 вересня 2009 року (а.с.13-14). Боржником у такому виконавчому провадженні є ОСОБА_2, а стягувачем - АКБ «Правекс банк».
4 жовтня 2011 року, у межах виконавчого провадження №18250163, з метою виконання виконавчого напису нотаріуса №886 від 25 вересня 2009 року, заступником начальника Відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Прізовим В.І. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на все майно позивача (а.с.15-16).
Суд також зазначає, що на час судового розгляду справи, як і на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №18250163, найменування відповідача - Відділ державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції, а під час прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 4 жовтня 2011 року - Відділ державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції. При цьому, повноваження такого Відділу ДВС у спірних відносин через вказані факти - не змінювалися.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За визначенням, наданим у статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За нормами статті 3 цього ж Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Як закріплено у частині першій статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
За змістом частин першої та другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (частина третя статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).
Разом із тим, питання звернення стягнення на заставлене майно врегульоване статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.
За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, суд приходить до висновку, що до спірних відносин належить застосовувати саме положення статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», які є спеціальними у випадку, який розглядається, на відміну від приписів статті 57 такого Закону.
Крім того, зважаючи на викладене, суд констатує, що, дійсно, при винесенні оскаржуваної постанови Відділом виконавчої служби не було враховано специфіки погашення заборгованості за зобов'язанням, забезпеченим іпотекою; а накладення арешту на все майно позивача не відповідає заявленому стягувачем розміру вимог та унеможливлює реалізацію правомочностей права власності щодо майна, яке не було предметом іпотеки, без належних на те підстав.
За таких обставин, суд погоджується із доводами позивача та протиправністю постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує, що у цьому випадку орган державної виконавчої служби не надав заперечень на адміністративний позов, а також доказів правомірності оскаржуваного рішення, що також, саме по собі, є підставою для задоволення позову.
На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 34,41 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано.
Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.
Керуючись статями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 4 жовтня 2011 року у виконавчому провадженні №18250163.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 сплачену суму судового збору у розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скрипка І.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 квітня 2014 р.