23 квітня 2014 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Лисака І. Н.
суддів: Винту Ю.М., Заводян К.І.
секретар Кусяк М.Д.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» - Кушнірюк Ю.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про визнання кредитних договорів недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2014 року, -
В грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» про визнання кредитних договорів недійсними. Посилалась на те, що 26.06.2006 року вона уклала кредитний договір з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №0606/32МЦ, який разом з додатковими угодами складають його невід'ємну частину та згідно якого позивачка отримала кредит в сумі 117000 дол.США зі сплатою відсотків у розмірі 17% річних терміном на 84 місяці. 15 червня 2011 року вона уклала з відповідачем договір про переведення боргу №0606/33/МЦП, згідно якого первісний боржник ОСОБА_6 за згодою кредитора переводить свої боргові зобов'язання за кредитним договором №0606/33МЦ від 26.06.2006 року на нового боржника - ОСОБА_1 Загальна сума заборгованості первісного боржника ОСОБА_6 на день укладення договору про переведення боргу складає 58 205,71 дол. США. Вважає, що всі кредитні договори та додаткові угоди до них, які складають їх невід'ємну частину повинні бути визнані недійсними, оскільки такі договори встановлюють платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. При підписанні договору вона не мала повну інформацію про отриману продукцію, тобто її було введено в оману банком, договори не містять відповідальності банку, умов про припинення дії договору, не містять детального розпису загальної вартості кредиту, а зміст кредитних договорів суперечить вимогам ч.1 ст.203 ЦК України.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2014 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Посилається на те, що судом першої були порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що оспорювані кредитні договори не містять всіх істотних умов, а тому не є укладеними, оскільки не містять обов'язкової умови про припинення дії договору, не містять детального розпису загальної вартості кредиту, тобто ціни, також не містять умов про відповідальність банку. Вважає, що кредитні договори є недійсними в силу закону, оскільки укладені з нечесною підприємницькою практикою.
В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 як необґрунтовану, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2014 року залишити без змін як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що 26.06.2006 року ОСОБА_1 уклала кредитний договір з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №0606/32МЦ, який разом з додатковими угодами складають його невід'ємну частину та згідно якого позивачка отримала кредит в сумі 117000 дол.США зі сплатою відсотків у розмірі 12,5 % - 15% річних терміном на 84 місяці. 15 червня 2011 року вона уклала з відповідачем договір про переведення боргу №0606/33/МЦП, згідно якого первісний боржник ОСОБА_6 за згодою кредитора переводить свої боргові зобов'язання за кредитним договором №0606/33МЦ від 26.06.2006 року на нового боржника ОСОБА_1 Загальна сума заборгованості первісного боржника ОСОБА_6 на день укладення договору про переведення боргу склала 58 205,71 дол. США.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон ) у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, містить перелік умов, які є несправедливими, однак цей перелік не є вичерпним, а частина 6 вказує на те, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит встановлені статтею 11 Закону, частина 5 якого передбачає, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Позивач ОСОБА_1 погодилася з усіма умовами та підписала кредитний договір, прийняла до використання кредитні кошти. Наявність обману зі сторони банку та наявність умисних дій на це позивачем не доведено.
Ураховуючи наведене, підстави вважати, що укладені сторонами договори є недійсними у зв'язку з невідповідністю його вимогам закону, зокрема ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як такого, що містить несправедливі для позивача умови, відсутні, а тому висновок, якого дійшов суд першої інстанції, є правомірним та обґрунтованим.
Крім того, обґрунтування апеляційної скарги також містять посилання на обставини, які апелянт просить перевірити та встановити з метою визнання оспорюваного правочину не укладеним, що є порушенням встановлених ст.303 ЦПК України меж розгляду апеляційним судом справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
На підставі вищевикладеного, керуюсь ст. 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: