Справа: № 826/1709/14 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
17 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут біохімічних технологій» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000602201 від 27.01.2014 року, № 0000612201 від 27.01.2014 року, № 0000622201 від 27.01.2014 року та № 0000271710 від 29.01.2014 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2014 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інститут біохімічних технологій», код ЄДРПОУ 33789240, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.
Результати перевірки відображено в акті перевірки № 6/26-57-22-01-10/33789240 від 16.01.2014 року, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.27, пп.14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8,п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп.139.1.1, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в сумі 17 842 682,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 1991481,00 грн., І квартал 2011 року у сумі 2123170,00 грн., ІІ квартал 2011 року у сумі 1958792,00 грн., ІІІ квартал 2011 року у сумі 1731212,00 грн., ІV квартал 2011 року у сумі 2679507,00 грн., І квартал 2012 року у сумі 1839630,00 грн., ІІ квартал 2012 року у сумі 1561273,00 грн., ІІІ квартал у сумі 1724189,00 грн. та ІV квартал 2012 року у сумі 2233428,00 грн.; пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 586885,00 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2012 року у сумі 215810,00 грн., за вересень 2012 року у сумі 205187,00 грн., за жовтень 2012 року у сумі 2185,00 грн. та листопад 2012 року у сумі 163703,00 грн.; ст.109, ст. 110, п.п 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, ст. 171 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб у сумі 2426,25 грн.; п.2.6, п. 2.8 та п. 3.5 Положення про Проведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 року № 637 (зі змінами та доповненнями).
За наслідками перевірки 27.01.2014 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві винесено податкові повідомлення-рішення № 0000602201 форми «Р», яким збільшено товариству суму грошового зобов'язання в розмірі 733606,25 грн., з якої: за основним платежем - 586885,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 146721,25 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100, № 0000612201 форми «П», яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 17842682,00 грн., № 0000622201 форми «С» про сплату 6175,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення Положення про Проведення касових операцій у національній валюті в Україні та податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 року № 0000271710 форми «Р», яким збільшено товариству суму грошового зобов'язання в розмірі 2954,13 грн., з якої: за основним платежем - 2426,25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 527,88 грн. за платежем: податок на доходи фізичних осіб, код платежу: 11010101.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернуся до суду з позовом про їх скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення відповідача не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податкове повідомлення-рішення № 0000612201 від 27.01.2014 року винесене на підставі висновку відповідача про порушення позивачем вимог пп. 14.1.27, пп.14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8,п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп.139.1.1, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, відповідно до якого, товариство віднесло відсотки за позикою до складу витрат, замість віднесення цих відсотків до балансової вартості основних засобів та амортизації.
Перевіркою відображеного показника за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року встановлено завищення даного показника у зв'язку з тим, що ТОВ «Інститут біохімічних технологій», до складу валових витрат протягом IV кварталу 2010 - І кварталу 2011 років було включено відсотки по отриманих позиках в сумі 4114652,39 грн., в тому числі: за IV квартал 2010 року в сумі 1991481,87 грн. та за І квартал в сумі 2011 років 2123170,52 грн.
Так, в ході здійснення перевірки показників, відображених у рядку 04.13 Декларацій «Інші витрати, крім визначених у 04.1 - 04.12», встановлено, що порушення виникли згідно наступних договорів.
23.09.2009 року між ТОВ «Компанія з управління активами Інститут портфельних інвестицій», яке діє в інтересах та за рахунок Венчурного закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Дивіденд», з однієї сторони - позикодавець та позичальником - ТОВ «Інститут біохімічних технологій», з другої сторони, було укладено договір позики № П-23/09/09-01.
Підпунктом 2.1 договору встановлено, сума позики за цим договором становить 6118000,00 грн., згідно з п.п. 2.2 процент за користування грошовими коштами встановлюється у розмірі 48 (сорок вісім) процентів річних від суми зазначеної в п.2.1 цього договору.
Підпунктом 3.2 договору передбачено, що остаточною датою повернення позики є 23 вересня 2012 року включно.
Додатковою угодою №1 від 01.09.2011 року до договору позики №11-23/09/09-01 від 23.09.2009 року сторони дійшли згоди внести зміни до п.п.2.2 та виклали його в наступній редакції: «п.п. 2.2 Проценти за користування грошовими коштами встановлюються у розмірі 39 (тридцять дев'ять) процентів річних від фактично наданої суми позики» та змінити п.п. 3.2 та викласти його у такій редакції «п.п. 3.2 Остаточною датою повернення позики є 23 вересня 2015 року включно».
06.10.2009 року між ТОВ «Компанія з управління активами Інститут портфельних інвестицій», яке діє в інтересах за рахунок Венчурного закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду Дивіденд», з однієї сторони - позикодавець та позичальник ТОВ «Інститут біохімічних технологій», з другої сторони, укладено договір позики № П-06/10/09-01.
Підпунктом 2.1 договору - сума позики за цим договором становить 3000000,00 грн., п.п. 2.2 процент за користування грошовими коштами встановлюється у розмірі 48 (сорок вісім) процентів річних від суми зазначеної в п. 2.1 цього договору.
Підпунктом 3.2 договору передбачено, що остаточною датою повернення позики є 06 жовтня 2012 року включно.
Додатковою угодою № 1 від 01.09.2011 року до договору позики № П-06/10/09-01 від 06.10.2009 року, сторони дійшли згоди внести зміни до п.п. 2.2 та викласти його в наступній редакції: «п.п. 2.2 Проценти за користування грошовими коштами встановлюються у розмірі 39 (тридцять дев'ять) процентів річних від фактично наданої суми позики» та змінити п.п. 3.2 та викласти його у такій редакції «п.п. 3.2 Остаточною датою повернення позики с 6 жовтня 2015 року включно».
09.09.2010 року 09.09.2010 року ТОВ «Компанія з управління активами Інститут портфельних інвестицій», яке діє і інтересах та за рахунок Венчурного закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Дивіденд», з однієї сторони - позикодавець та позичальник ТОВ «Інститут "біохімічних технологій», з другої сторони, уклали договір позики № П-09/09/10-01.
Підпунктом 2.1 договору передбачено, що сума позики за договором становить 5000000,00 грн., п.п.2.2 процент за користування грошовими коштам встановлюється у розмірі 48 (сорок вісім) процентів річних від суми зазначеної в п. 2.1 цього договору.
Згідно з підпунктом 3.2 договору остаточною датою повернення позики є 09 вересня 2013 року включно.
У Додатковій угоді № 3 від 17.09.2012 року до договору позики № П-09/09/10-01 від 09.09.2010 року, сторони дійшли згоди внести зміни до п.п. 3.2 та викласти його у такій редакції.: «п.п. 3.2 Остаточною датою повернення позики є 09 вересня 2016 року включно».
14.04.2010 року між ТОВ «Компанія з управління активами Інститут портфельних інвестицій», яке діє і інтересах за рахунок Венчурного закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Дивіденд», з однієї сторони - позикодавець та позичальник ТОВ «Інститут біохімічних технологій», з другої сторони, уклали договір позики № П-14/04/10-01.
Підпунктом 2.1 договору - сума позики за цим договором становить 5000000,00 грн., п.п.2.2 процент за користування грошовими коштами встановлюється у розмірі 48 (сорок вісім) процентів річних від суми зазначеної в п. 2.1 цього договору.
Підпунктом 3.2 договору передбачено, що остаточною датою повернення позики є 14 квітня 2013 року включно.
Додатковою угодою №1 від 01.09.2011 року до договору позики №П-14/04/10-01 від 01.09.2011 року сторони дійшли згоди внести зміни до п.п.2.2 та викласти його в наступній редакції: «п.п. 2.2 Проценти за користування грошовими коштами встановлюються у розмірі 39 (тридцять дев'ять) процентів річних від фактично наданої суми позики».
26.09.2011 року між ТОВ «Компанія з управління активами Інститут портфельних інвестицій», яке діє і інтересах і за рахунок Венчурного закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Дивіденд», з однієї сторони - позикодавець та позичальник ТОВ «Інститут біохімічних технологій», з другої сторони, уклали договір позики № П-26/09/11-01.
Підпунктом 2.1 договору - сума позики за цим договором становить 5000000,00 грн., п.п. 2.2 процент за користування грошовими коштами встановлюється у і 39 (тридцять дев'ять) процентів річних від фактично наданої суми позики.
Підпунктом 3.2 у передбачено, що остаточною датою повернення позики є 26 вересня 2014 року включно.
Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками перевірки відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Інститут біохімічних технологій» позику, отриману за вказаними вище договорами, фактично використовувало на будівництво основних засобів (об'єкт незавершеного виробництва, завод по виробництву медпрепаратів розташований у м. Обухів, вул. Київська, 127 (завод по виготовленню медичних препаратів).
Виходячи з цього, контролюючий орган прийшов до висновку, що позивач при нарахуванні відсотків відповідно до п. п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування з прибутку підприємств», повинен проводити дооцінку об'єкта незавершеного виробництва, на всю суму нарахованих відсотків по кредиту (позиках) наступною їх амортизацією.
Спростовуючи наведені доводи відповідача, позивач вказував, що позика була надана товариству для поповнення обігових коштів (як зазначено в Акті перевірки та договорах) та використовувалась для придбання товарів, сплати різних адміністративних витрат (витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи, плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку, винагороду за консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги та інше) тощо.
На підтвердження використання кредитних коштів на вказані цілі в межах здійснення господарської діяльності, позивачем надано копії договорів позики (а.с. 8 - 32 том 2), копію договору поставки товару від 01.01.2011 № 1101-01/08 (а.с.33-36), видаткових накладних (а.с. 37, 38, том 2), копію договору поставки від 12.11.2012 № 01-2012 (а.с. 39-42, том 2), копію копії видаткових накладних (а.с. 43-49, том 2), копію договору поставки від 12.11.2012 № 12/11 (а.с. 49-52, том 2), копії видаткових накладних (а.с. 53-54, том 2), договір поставки від 12.11.2012 № 93 (а.с. 55-58, том 2), копії видаткових накладних (а.с. 59-61, том 2), копію договору поставки від 12.11.2012 № 0101-2012 (а.с. 62 - 65, том 2), копії видаткових накладних (66-72, том 2), копію договору поставки від 01.11.2012 № ІТ/12-11-1 (а.с. 73-76, том 2), копії видаткових накладних (77-80, том 2), копію договору про надання послуг від 03.11.2006 року № 59/751 (а.с. 81-86, том 2), копію рахунків (а.с. 87-90, том 2), договір про надання послуг від 04.01.2012 № 16 (а.с. 91-94, том 2), акти виконаних робіт (а.с. 95-98, том 2), копію договору відповідального зберігання від 01.07.2010 року № 2/ВЗ-1Л/10 та додаткових угод (а.с.99 - 102, том 2), акти виконаних робіт (а.с. 103-106, том 2), копію договору відповідального зберігання від 01.07.2010 № 2/ВЗ-К/09 та додаткових угод (а.с. 107-110, том 2), акти здачі-прийняття робіт (а.с. 111-114, том 2), копію договору про постачання електричної енергії від 12.02.2007 року № 777 (а.с. 115-124, том 2), акти передачі-прийняття електричної енергії (а.с. 125-128, том 2), договір на створення (передачу) науково-технічної, проектної та іншої продукції (роботи, послуги) від 27.03.2012 № 162-12 (а.с. 129-131, том 2), акт приймання-передачі (а.с. 133-134, том 2), копії договорів про надання послуг зв'язку від 01.09.2010 № 023-10 та від 07.02.2-7 № 19-07/S та актів приймання-передачі (а.с 135-149, том 2), копію договору оренди від 30.11.2012 № 05/09 (а.с. 150-155, том 2) та первинних документів на його виконання (а.с. 157-177, том 2).
В той же час на посилання податкового органу на використання позивачем кредитних коштів на спорудження основних фондів не підтверджені жодними доказами.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що набрав законної сили з 01.01.2011, визначено, що до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відносяться витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.
Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Отже, з аналізу вказаних правових норм вбачається, що відсотки за кредитами включаються до складу витрат суб'єкта господарювання лише в тому випадку, якщо витрати не включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.
Капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.
Собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.
Виходячи з наведеного, після доведення кваліфікаційного активу до стану, в якому він придатний для використання, капіталізація фінансових витрат припиняється.
Положеннями п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» зазначено, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).
Відповідачем не доведено, що отриману позику позивачем було використано на спорудження основних фондів, які є кваліфікаційним активом відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати».
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно пп. 139.1.1 та 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону).
З матеріалів справи встановлено, що нарахування відсотків за користування кредитними ресурсами відповідно до умов діючих кредитних угод з доповненнями, що є передумовою для складання первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджено розрахунковими документами, що містяться в матеріалах справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 0000612201 від 27.01.2014 року.
Перевіряючи законність та обгрунтованість податкового повідомлення-рішення № 0000602201 від 27.01.2014 року, колегія суддів виходить з наступного.
Вказаним рішенням відповідачем було збільшено позивачу суму податку на додану вартість за порушення вимог пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України у зв'язку з встановленням заниження податку на додану вартість на загальну суму 586885,00 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2012 року у сумі 215810,00 грн., за вересень 2012 року у сумі 205187,00 грн., за жовтень 2012 року у сумі 2185,00 грн. та листопад 2012 року у сумі 163703,00 грн.
До такого висновку відповідач прийшов на підстави висновків перевірки, до якої, виходячи з позиції відповідача, позивачем не було надано оригінали первинних документів, які б підтверджували податковий кредит по вказаних періодах.
Позивачем було надано суду копії податкових накладних, на підставі яких було сформовано податковий кредит у період серпень 2012 - листопад 2012, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 62-151, том 1), що відповідають встановленим вимогам.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем податкові накладні підтверджують правильність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у спірний період. Інших доводів щодо неправильного формування позивачем податкового кредиту (відсутність первинних документів, не здійснення господарських операцій) відповідачем не надано.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000602201 від 27.01.2014 року.
Перевіряючи висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000271710 від 29.01.2014 року, колегія суддів виходить з наступного.
Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст. 109, ст.110, п.п 168.1.1 п. 168.1 ст.168, ст.171, ст.177 Податкового кодексу України, відповідно до якого, позивачем не оподатковано доходи, виплачені наступним суб'єктам підприємницької діяльності: ОСОБА_2 на суму 1950,00 грн., ОСОБА_3 на суму 12100,00 грн. ОСОБА_4 на суму 2125,00 грн., 1481,00 грн., 707,00 грн.
Відповідно до п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України - особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до пп. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
З матеріалів справи встановлено, що фізичні особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про державну реєстрацію та свідоцтв про сплату єдиного податку (а.с. 151-10, том 1).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при взаємовідносинах з вищевказаними суб'єктами підприємницької діяльності ТОВ «Інститут біохімічних технологій» не виступає в якості податкового агента, як наслідок не зобов'язане утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб за СПД ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, а отже, в податковому розрахунку форми 1-ДФ не зобов'язаний був відображати доходи, виплачені вказаним особам, як наслідок підстав для застосування штрафних санкцій у податкового органу не було.
Виходячи з цього, податкове повідомлення-рішення № 0000271710 від 29.01.2014 року винесене відповідачем незаконно.
Як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення № 0000622201 від 27.01.2014 року винесене на підставі висновку відповідача про порушення позивачем пункту 3.5 Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».
Підставою для застосування до позивача оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням фінансових санкцій стало встановлення факту перевищення ліміту залишку готівки в касі на суму 2500,00 грн. 16.12.2010 року, у зв'язку з відсутністю підпису одержувача ОСОБА_5 у відомості на виплату грошей № А-47 від 16.12.2010 року.
Скасовуючи зазначене податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафу за порушення норм регулювання обігу готівки після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.
Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Отже, штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення норм з регулювання обігу готівки, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.
Статтею 250 ГК України (в редакції на час вчинення правопорушення) було передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як встановлено судом першої інстанції, порушення позивачем вимог пункту 3.5 Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» відбулось при здійсненні ним господарської діяльності у 2010 році, а тому штрафні (фінансові) санкції в розмірі застосовано відповідачем до позивача поза межами визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000622201 від 27.01.2014 року винесене відповідачем неправомірно, а тому підлягає скасуванню.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2014 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Грибан
О.А. Губська
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.