04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" квітня 2014 р. Справа№ 910/1024/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
секретар: Шевченко Я.А.
за участю представників:
від позивача: Омельченко О.В.;
від відповідача: Глухенька Я.В.;
третьої особи-1: ОСОБА_4;
третьої особи-2: ОСОБА_4;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Енергоконтракт"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.02.2014р.
у справі №910/1024/14 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Енергоконтракт"
до Приватного акціонерного товариства "Торговий
дім Морозівський"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_5
2) ОСОБА_6
про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному
капіталі недійсними
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоконтракт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства „Торговий дім Морозівський" (далі - відповідач) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі позивача від 29.03.2013р., 30.05.2013р., 13.06.2013р., 25.06.2013р., які були укладені між відповідачем та ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача не було належного обсягу повноважень для укладення договорів. Окрім того, позивач вважає, що спірні договори мають ознаки удаваних правочинів, що в свою чергу є передумовою для визнання їх недійсними на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, наголошуючи на наступному:
- суми активів, які виступали предметами оскаржуваних договорів, не перевищували 10% активів відповідача, у зв'язку з чим обов'язковість погодження їх вчинення Наглядовою радою була відсутня;
- відповідач мав достатній обсяг цивільної дієздатності для укладання договорів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6;
- позивачем не доведено того, що укладені договори є удаваними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 1-2), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі було залучено як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 (далі - третя особа-1) та ОСОБА_6 (далі - третя особа-2).
Треті особи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, письмових пояснень по суті спору не надали, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/1024/14 в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/1024/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:
- договір про відчуження відповідачем корпоративних прав позивача підписано не уповноваженою особою;
- судом не було застосовано ч.2 ст. 52 Закону України „Про акціонерні товариства" та не прийнято до уваги, що засідання Наглядової ради відповідача було проведено одноособово головою цієї ради, що є порушенням названої статті закону;
- судом не було з'ясовано обставин щодо удаваності спірних договорів, оскільки останні були укладені з метою приховання іншого правочину, а саме: відчуження значної кількості активів відповідача (більше ніж 10% вартості активів) за відсутності спеціального на те дозволу Наглядової ради товариства, що є порушенням ст. 52 Закону України „Про акціонерні товариства";
- поза увагою суду залишились доводи позивача про: короткий проміжок часу, протягом якого було здійснено відчуження часток у статутному капіталі позивача; пов'язаність у розумінні Податкового кодексу України третіх осіб, які є подружжям; відсоткове відношення відчуженої частки до розміру статутного капіталу відповідача, що складає 12,7 %.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.04.2014р.
14.04.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: від відповідача - відзив на апеляційну скаргу, від третіх осіб - пояснення на апеляційну скаргу.
Окрім того, до вказаних письмових пояснень третіх осіб було долучено додаткові докази, які не подавались під час розгляду справи Господарським судом міста Києва, оскільки спір у даній справі було вирішено місцевим господарським судом в першому судовому засіданні, а треті особи не змогли забезпечити явку свого представника в судове засідання з незалежних від них причин та не змогли реалізувати своє процесуальне право на подання пояснень по суті спору і доказів на підтвердження своєї позиції.
В судовому засіданні 14.04.2014р. представник третіх осіб просив суд врахувати додаткові докази, подані третіми особами, під час перегляду даної справи.
Оскільки третіми особами відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від них, колегія суддів вирішила залучити до матеріалів справи докази, додані до пояснень третіх осіб.
В судовому засіданні 14.04.2014р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/1024/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судовому засіданні 14.04.2014р. представники відповідача та третіх осіб заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та в письмових поясненнях на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 14.04.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
29.04.2013 р. між відповідачем, як продавцем, та третьою особою-1, як покупцем було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі позивача (том справи - 1, аркуші справи - 17-18), за умовами якого (п.1.1) предметом договору є частка статутного капіталу позивача у розмірі 16% статутного капіталу, що складає 48 000,00 грн., яку продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і зобов'язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.
На виконання умов договору від 29.04.2013р. відповідач передав, а третя особа-1 прийняла частку статутного капіталу позивача у розмірі 16% та оплатила її вартість, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №3197852 від 30.04.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 72).
30.05.2013р. між відповідачем, як продавцем, та третьою особою-2, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі позивача (том справи - 1, аркуші справи - 20-21), за умовами якого (п.1.1) предметом договору є частка статутного капіталу позивача у розмірі 16% статутного капіталу, що складає 48 000,00 грн., яку продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і зобов'язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.
На виконання умов договору від 30.05.2013р. відповідач передав, а третя особа-2 прийняла частку статутного капіталу позивача у розмірі 16% та оплатила її вартість, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №72892 від 03.06.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 74).
13.06.2013р. між відповідачем, як продавцем, та третьою особою-1, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі позивача (том справи - 1, аркуш справи - 19), за умовами якого (п.1.1) продавець продав, а покупець купив належну продавцю частину частки у статутному капіталі позивача розміром 16% статутного капіталу, що еквівалентно 48 000,00 грн.
На виконання умов договору від 13.06.2013р. відповідач передав, а третя особа-1 прийняла частину частки статутного капіталу позивача у розмірі 16% та оплатила її вартість, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №614979 від 14.06.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 73).
25.06.2013р. між відповідачем, як продавцем, та третьою особою-2, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі позивача (том справи - 1, аркуш справи - 22), за умовами якого (п.1.1) продавець продає, а покупець купує частину частки у статутному капіталі позивача, що становить 16% статутного капіталу номінальною вартістю 48 000,00 грн.
На виконання умов договору від 25.06.2013р. відповідач передав, а третя особа-2 прийняла частину частки статутного капіталу позивача у розмірі 16% та оплатила її вартість, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №443756 від 09.07.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 75).
Всі вищевказані договори були нотаріально посвідчені та зареєстровані в реєстрі, про що свідчать відповідні відмітки на останніх аркушах договорів.
Відповідні зміни до установчих документів позивача щодо визначення складу учасників товариства були зареєстровані реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.
Позивач просив суд визнати недійсними всі вищезгадані договори купівлі-продажу, посилаючись на те, що вони були укладені від імені відповідача особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень для їх укладання. Також позивач стверджував про те, що оспорювані ним договори є удаваними.
Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним.
В ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відносно посилання позивача на те, що спірні договори купівлі-продажу були укладені директором відповідача ОСОБА_7 з перевищенням наданих їй повноважень, судом було встановлено наступне.
У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, необхідно враховувати, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно з положеннями ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів визначає Закон України „Про господарські товариства", відповідно до ст. 58 якого вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.
Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю наведена в ст. 59 Закону України „Про господарські товариства".
Згідно зі ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
В ч.2 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" зазначено, що дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним законом та установчими документами.
В ст. 154 Цивільного кодексу України передбачено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.
Згідно з п.10.1 Статуту відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 82-91) органами управління товариства є: загальні збори акціонерів, Наглядова рада, директор (виконавчий орган), ревізор.
В п.п.10.2.7.21 п.10.2.7 Статуту відповідача передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25% вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства.
Відповідно до п.п.10.3.5.13 п.10.3.5 Статуту відповідача до компетенції Наглядової ради належить вирішення питань, передбачених Законом України „Про акціонерні товариства", Статутом, Положенням про Наглядову раду товариства, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами товариства. До виключної компетенції Наглядової ради належить затвердження договорів (угод) укладених директором щодо відчуження товариством основних засобів та нематеріальних активів на суму, що перевищує 50 000,00 грн.
Рішенням загальних зборів акціонерів відповідача, оформлених протоколом №2 від 22.03.2011р., було затверджено Положення про Наглядову раду відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 99-101), згідно з п.п.1.1, 3.2 якого Наглядова рада відповідача є органом Товариства, який представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів акціонерів товариства, здійснює захист прав акціонерів товариства і, в межах компетенції, визначеної статутом та законодавством, контролює та регулює діяльність виконавчого органу товариства. За рішенням загальних зборів на Наглядову раду може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів, за винятком тих, які згідно з законом віднесено до виключної компетенції загальних зборів. За рішенням Наглядової ради повноваження, що не належать до її виключної компетенції, можуть бути делеговані директору.
В п.п.10.4.1, 10.4.6 Статуту відповідача передбачено, що директор (виконавчий орган) здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Директор має право без довіреності діяти від імені товариства, у тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочин від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма представниками товариства.
Рішенням загальних зборів акціонерів відповідача, оформлених протоколом №2 від 22.03.2011р., було затверджено Положення про виконавчий орган відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 97-97), згідно з п.1.1, п.п.3.3.7 п.3.3, п.4.1, п.п.1 п.4.2 якого назване Положення визначає основні засади діяльності директора відповідача, який є колегіальним виконавчим органом. Директор діє від імені товариства в межах, передбачених законодавством та Статутом, зокрема, приймає за погодженням з Наглядовою радою рішення про здійснення інвестицій у статутні (складені, пайові) капітали інших юридичних осіб шляхом вступу до складу учасників юридичних осіб, про припинення участі, вирішення усіх питань та реалізації усіх прав, що випливають з володіння цими корпоративними правами. Директор уповноважений керувати поточними справами товариства, виконувати рішення загальних зборів та Наглядової ради, представляти товариство в його відносинах з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі іноземними; українськими та іноземними громадянами та будь-якими іншими третіми сторонами; вести переговори та укладати будь-які правочини, договори (контракти тощо) від імені товариства, у тому числі зовнішньоекономічні (в межах, визначених статутом та законом). Директор відповідає за ефективну діяльність товариства в цілому, координацію діяльності із Наглядовою радою та іншими колегіальними органами. Директор має право надавати пропозиції загальним зборам та Наглядовій раді за всіма напрямками діяльності товариства. До компетенції директора, зокрема, належить: вчиняти від імені товариства правочини (в межах визначених Статутом та Законом України "Про акціонерні товариства") та здійснювати всі юридично значимі дії; підписувати будь-які договори та зовнішньоекономічні контракти (в межах, визначених Статутом та Законом); здійснювати інші юридично значимі дії в межах компетенції, визначеної Статутом товариства, рішеннями загальних зборів та Наглядової ради.
З вищенаведеного вбачається, що до компетенції директора відповідача, зокрема, належить укладення від іменні товариства будь-яких правочинів, вартість яких не перевищує 10% вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства чи 50 000,00 грн., рішення про вчинення яких не віднесено до виключної компетенції загальних зборів та Наглядової ради. Окрім того, директор відповідача наділений повноваженнями підписувати правочини, які виникають з розпорядження відповідачем корпоративними правами та частками в статутних капіталах третіх осіб, в тому числі в статутному капіталі позивача.
Як було встановлено судом, оскаржувані позивачем договори купівлі-продажу є договорами про відчуження корпоративних прав відповідача в статутному капіталі позивача, вартість кожного з яких становить 48 000,00 грн.
Отже, ціна спірних договорів купівлі-продажу не перевищує 50 000,00 грн. на не є більшою, ніж 10% вартості активів відповідача, що в свою чергу свідчить про те, що на дату укладання договорів директор відповідача ОСОБА_7 діяла в межах повноважень, визначених в Законі України „Про акціонерні товариства", Статутом відповідача та Положенням про виконавчий орган відповідача.
Посилання позивача на те, що вартість (ціна) спірних договорів купівлі-продажу є значною, не може бути прийнято до уваги, оскільки в матеріалах справи наявний висновок суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою діяльністю „Глобал Апрайзер Груп" від 31.03.2013р. про вартість об'єкта незалежної оцінки, згідно з яким ринкова вартість 16% корпоративних прав позивача складає 42 500 грн.
В ст. 70 Закону України „Про акціонерні товариства" передбачено, що правочин є значним, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25% вартості активів за даними останньої річної звітності акціонерного товариства.
Вартість активів відповідача станом на 31.12.2012р. складала 1 753 000,00 грн., тобто 16% відчужених за спірними договорами купівлі-продажу часток у статутному капіталі позивача складає 2,42%. Ринкова вартість всіх відчужених за спірними договорами часток у статутному капіталі позивача складає 170 000,00 грн., що становить 9,68% від вартості активів відповідача за даними останньої річної звітності станом на 31.12.2013р.
Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Місцевим господарським судом правомірно не прийнято до уваги доводи позивача про недійсність рішення Наглядової ради відповідача, оформлене в п.7 протоколу засідання Наглядової ради від 18.03.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 95-96), у зв'язку з прийняттям цього рішення неповноважним складом Наглядової ради, тобто одноособово головою ради.
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в п.4.8 Положення про Наглядову раду відповідача (том справи - 1, аркуш справи - 100) передбачено, що Наглядова рада може приймати рішення шляхом проведення заочного голосування (опитування).
З тексту протоколу засідання Наглядової ради від 18.03.2013р. вбачається, що рішення на вказаному засіданні було прийнято за наслідками заочного опитування та голосування Голови Наглядової ради і члена Наглядової ради.
Відносно посилання позивача про пов'язаність третіх осіб, які є подружжям, та відповідно їх зацікавленість в укладенні спірних договорів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 71 Закону України „Про акціонерні товариства" особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім'ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім'ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім'ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак: є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину; отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину; внаслідок такого правочину придбаває майно; бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами).
Укладаючи оспорювані позивачем договори купівлі-продажу, треті особи виступали як комісіонери в інтересах інших осіб, а саме: ОСОБА_9, ОСОБА_10
Наведені обставини підтверджуються наданими третіми особами договорами комісії від 22.04.2013р., від 21.05.2013р., від 03.06.2013р. та від 18.06.2013р.
Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
З наведеної правової норми вбачається, що треті особи, як комісіонери, є посередниками у правовідносинах із комітентами (ОСОБА_9, ОСОБА_10), але у правовідносинах із позивачем на підставі спірних договорів купівлі-продажу посередництва не здійснюють. Окрім того, треті особи не отримували винагороди ані від відповідача, ані від комітентів за договорами комісії від 22.04.2013р., від 21.05.2013р., від 03.06.2013р. та від 18.06.2013р.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що договори купівлі-продажу були укладені третіми особами від свого імені, але за рахунок та в інтересах комітентів, тому саме комітенти фактично є особами, які набувають корпоративні права позивача за оспорюваними договорами, а не треті особи.
Відповідно до ч.1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Натомість позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що оспорювані ним договори є удаваними.
В силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження існування обставин, які б зумовлювали визнання недійсними оспорюваних ним договорів купівлі-продажу.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для її задоволення відсутні.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 42, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоконтракт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/1024/14 - без змін.
2. Матеріали справи №910/1024/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.М. Новіков