Справа № 454/2874/13 Головуючий у 1 інстанції: Пахут С.О.
Провадження № 22-ц/783/2085/14 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи:32
14 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Зверхановської Л.Д. і Шеремети Н.О.,
при секретарі Ясиновській Я.М.,
за участю адвоката ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4;
Дац Н.І. - представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2013 року,
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства „Львіввугілля" (в подальшому - „ДП") та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області (в подальшому - „Фонд"), у якому просив суд стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання, з Фонду - 20 000 грн., а з ДП - 15 000 грн.
Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що він працював на ДП гірничим робітником і був звільнений з роботи 04.03.2002 року по п.2 ст. 40 КЗпП (по стану здоров'я). В подальшому, 04.06.2002 року, висновком МСЕК йому вперше було встановлено ІІІ групу інвалідності та 35 % втрати професійної працездатності. 06.03.2007 року МСЕК йому було встановлено 60 % втрати професійної працездатності безтерміново, а 30.03.2010 року МСЕК йому було встановлено 65 % втрати професійної працездатності безтерміново (а.с. 2-4).
Оскаржуваним рішенням вище згаданий позов частково задоволено та стягнуто на користь позивача на відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання: з Фонду - 600 грн., а з ДП - 400 грн. Вирішено питання судових витрат (а.с. 69-72).
Дане рішення оскаржили, як позивач, так і Фонд.
Позивач просить рішення суду змінити та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на його незаконність та необгрунтованість.
Вважає, що суд при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідачів на його користь, не врахував ступінь його фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість та наслідків, що наступили внаслідок ушкодження здоров'я.
Фонд просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що на день звернення позивача до суду з даним позовом спору щодо відшкодування моральної шкоди взагалі не існувало, оскільки в період дії положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", які передбачали відшкодування моральної шкоди, позивач не звертався до Фонду з приводу призначення йому виплат у зв'язку з спричиненням моральної шкоди, а також не подав висновку медичних органів про стрес, якого він зазнав в результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання або їх наслідків.
Звертає увагу на те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" вже не було передбачено (з 01.01.2008 року), що Фонд здійснює відшкодування моральної шкоди.
Державне підприємство „Львіввугілля" (яке рішення суду першої інстанції не оскаржувало), будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 89), явку свого представника в судове засідання не забезпечило, що (у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фонду до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга позивача ОСОБА_4 - підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 (з відповідними змінами) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" судам роз'яснено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Як стверджується матеріалами справи (а.с. 18, 25) та не заперечується жодною із сторін даного спору, вперше позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності 35 % (хронічна рецидивуюча пояснично-крижова радикулопатія) з 04.06.2002 року.
В подальшому, а саме - 06.03.2007 року, позивачу було встановлено стійку втрату професійної працездатності 60 %, яка складалася з вже раніше встановлених 35 % (хронічна рецидивуюча пояснично-крижова радикулопатія) та нововстановлених 25 % хронічного бронхіту (а.с. 26), до яких 30.03.2010 року вперше додалося ще 5 % втрати професійної працездатності пов'язаної з нещасним випадком на виробництві (а.с. 27).
За вище наведених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що до спірних правовідносин підлягає до застосування закон, що діяв на момент їх виникнення (04.06.2002 року), а саме: Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", частиною 3 ст. 34 якого обов'язок відшкодувати моральну шкоду покладається саме на Фонд.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року встановлено, що положення частини третьої статті 34 цього Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності.
За вище наведених обставин доводи апеляційної скарги Фонду висновків оскаржуваного рішення не спростовують, а відтак ці доводи до уваги прийматися не можуть.
Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача з відповідачів (з Фонду - 600 грн., а з ДП - 400 грн.), суд зазначені розміри мотивував тим, що на момент працевлаштування позивач усвідомлював несприятливі та шкідливі умови праці, однак не звільнився та продовжував працювати, а також тим, що „відшкодування моральної шкоди не може слугувати підставою для збагачення позивача".
Однак з вище наведеними висновками суду щодо розміру моральної шкоди в повній мірі погодитись не можна, виходячи з наступного.
Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається саме на власника або уповноважений ним орган.
У відповідності до роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3) і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - п.9).
Втрата позивачем 65 % (за сукупністю) працездатності безтерміново безспірно призвела до заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки останній тривалий час відчуває фізичні страждання, потребує амбулаторного та стаціонарного лікування, в зв'язку з чим вимушений проходити обстеження та лікування у медичних закладах. За наведених обставин, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до висновку про необхідність збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідачів на користь позивача: з Фонду - до 7 000 грн., а з ДП - до 6 000 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п. 3, 314 ч.2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 грудня 2013 року змінити та збільшити розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь ОСОБА_4:
- з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області - до 7000 (семи тисяч) грн.;
- з Державного підприємства „Львіввугілля" - до 6 000 (шести тисяч) грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя:
Судді: