Дата документу 16.04.2014
Справа № 517/824/13-ц
16 квітня 2014 року смт. Фрунзівка Одеської області
Фрунзівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Тростенюк В.А.
при секретарі Грабовій І.Г.
з участю:
позивача ОСОБА_1 представника позивача адвоката ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру, поділ спільного майна,
Позивач у вересні 2013 року звернувся до суду із зазначеним позовом, який уточнив 25 листопада 2013 року і у остаточній редакції позовних вимог просить встановити факт його спільного проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_3 у період з 1995 року по січень 2011 рік, визнати частково недійсним щодо особи покупця посвідчений 15 травня 2002 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_3 та визнати цю квартиру його спільною власністю з ОСОБА_3 визнавши за кожним із них право особистої приватної власності на ? частину цієї квартири.
Просить також провести поділ спільного майна і стягнути з ОСОБА_3 та передати йому у власність майно на загальну суму 11 050 гривень: набір м'яких меблів (диван, 2 крісла, журнальний столик) - 1500 грн.; диван розкладний - 2300 грн.; тумбочка під телевізор - 400 грн.; журнальний столик - 200 грн.; пральна машина-автомат «Sumsung» - 2700 грн.; холодильник «LG» - 3500 грн.; мікрохвильова піч «LG» - 450 грн.; а також грошову компенсацію за частину майна в натурі 875 гривень.
В обґрунтування позову вказує на те, що він з ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами і проживали спільно однією сім'єю починаючи з 1995 року до січня 2011 року - спочатку у будинку по АДРЕСА_2 а потім у придбаній за рахунок спільних коштів квартирі за АДРЕСА_1.
Квартира була придбана 15 травня 2002 року за ціною 10760 гривень і він особисто вніс на її придбання грошові кошти в сумі 6500 гривень, які отримав від Фрунзівського відділення відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за кредитним договором № 424 від 13 травня 2002 року. Для забезпечення виконання кредитного договору між ним, банком та заставодавцем ОСОБА_5 14 травня 2002 року було укладено та нотаріально посвідчено договір, за яким у заставу був переданий належний заставодавцю житловий будинок по провулку АДРЕСА_3.
Стверджує, що після придбання квартири за рахунок спільних коштів зробили в ній ремонт і придбали майно на загальну суму 23 850 грн.: душова кабіна - 4000 грн.; набір меблів для вітальні - 1200 грн.; набір кухонних меблів - 1500 грн.; меблева стінка - 3000 грн.; набір м'яких меблів (диван, 2 крісла, журнальний столик) - 1500 грн.; диван розкладний - 2300 грн.; тумбочка під телевізор - 400 грн.; журнальний столик - 200 грн.; пральна машина-автомат «Sаmsung» - 2700 грн.; холодильник «LG» - 3500 грн.; мікрохвильова піч «LG» - 450 грн.; витяжка «Ardo» - 400 грн.; кондиціонер - 2000 грн.; супутникова антена з тюнером - 700 грн..
У квартирі стали проживати з кінця 2002 року, він не був присутнім при нотаріальному посвідчені договору її купівлі-продажу, відповідачка ОСОБА_3 під час спільного проживання у квартирі стверджувала, що вона оформлена на них обох, а після припинення сімейних стосунків у січні 2011 року він дізнався, що квартира оформлена по праву власності тільки на ОСОБА_3, яка відмовила йому у поділі квартири і майна, що у ній знаходиться, посилаючись на документально оформлене її одноосібне право власності на квартиру.
Вважає, що дійсна (ринкова) вартість квартири, за яку вона може бути продана на теперішній час, становить 100 000 грн., а загальна вартість набутого за час спільного проживання сторін майна становить 123 850 грн..
У судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримують повністю, а також просять поновити строк позовної давності, бо вважають, що він пропущений з поважних причин.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник позов не визнали і суду пояснили, що ОСОБА_3 з позивачем ніколи не проживала, у них періодично виникали певні стосунки, але їх не можна назвати сімейними бо вони ніколи не вели спільного господарства, завжди мали різні бюджети. Квартиру та майно, що у ній перебуває, вона придбала за особисті кошти та кредитів банку до спільного проживання у квартирі. Участі у витратах на утримання житла позивач не надавав, комунальні платежі вона сплачувала сама. Вона прописала позивача до себе у гуртожиток на його прохання, бо його мати не хотіла прописувати його до себе.
У заяві від 30 вересня 2013 року та доповненнях до заперечень на позовну заяву від 16 жовтня 2013 року відповідачка ОСОБА_3 просить застосувати строк позовної давності посилаючись на те, що позивачу було відомо про порушення, на його думку, прав і законних інтересів з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири 15 травня 2002 року.
Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, заперечень проти позову не надала.
Під час розгляду справи судом дослідженні наступні докази, щодо яких сторонами не заявлено заперечень щодо їх достовірності та належності.
У розділі «Сімейний стан» паспорту позивача і ОСОБА_3 відсутні відмітки про їх перебування у зареєстрованому шлюбі у період з 1999 року по січень 2011 року.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу виданого на підставі запису № 5 від 07.02.1996 року складеного відділом реєстрації актів громадянського стану Фрунзівського району Одеської області, був розірваний шлюб ОСОБА_3 з ОСОБА_6.
За довідкою Фрунзівської селищної ради № 538 від 26 грудня 2012 року, наймач ОСОБА_3 з 13.02.1990 року до 17.02.2004 року, її донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, вибула разом з матір'ю 17.02.2004 року, позивач як її чоловік з 08.12.2000 року до 02.04.2012 року, проживали та були зареєстровані у будинку по АДРЕСА_2. У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають власник ОСОБА_3 з 17.02.2004 року по теперішній час, її донька ОСОБА_7 з 17.02.2004 року до 28.08.2006 року та з 26.09.2006 року по теперішній час.
За кредитним договором № 424, укладеним 13 травня 2002 року позивачем з Фрунзівським відділенням відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», банк зобов'язався надати позивачу кредит у сумі 6500 гривень на придбання житла з його поверненням до 13 травня 2005 року.
Для забезпечення виконання цього кредитного договору між позивачем, банком та заставодавцем ОСОБА_5 14 травня 2002 року було укладено та нотаріально посвідчено договір, за яким у заставу був переданий належний заставодавцю житловий будинок по провулку АДРЕСА_3.
За довідкою вказаного банку № 404 від 27 травня 2013 року, позивач отримав вказаний кредит 13 травня 2002 року в сумі 6500 гривень і погасив його у грудні 2003 року.
Згідно договору, посвідченого 15 травня 2002 року Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області ОСОБА_3, як покупець, придбала за ціною 10760 гривень у продавця ОСОБА_4 квартиру за АДРЕСА_1 (далі - квартира).
У цьому договорі та матеріалах нотаріальної контори щодо його посвідчення відсутні будь-які посилання на позивача та його підписи.
Квартира 01 червня 2002 року була зареєстрована Фрунзівським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 за номером запису 1282 у книзі 10.
25.07.2006 року це право також зареєстровано у електронному реєстрі за реєстраційним номером 15498900, що підтверджено станом на 19.03.2014 року інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області.
За кредитним договором № 014/0081/82/74145 укладеним 04 травня 2007 року ОСОБА_3 з відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», банк зобов'язався надати їй кредит на споживчі цілі в сумі 15000 гривень на строк по 04 травня 2010 року.
Для забезпечення виконання цього кредитного договору між позивачем, банком та ОСОБА_3 04 травня 2007 року було укладено договір поруки № 014/0081/82/74145, за умовами пункту 1.2. якого позивач, як Поручитель, взяв на себе зобов'язання перед банком в повному обсязі відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_3, які виникають із умов зазначеного вище кредитного договору.
За довідкою цього банку від 04 жовтня 2013 року, вказаний кредит було погашено 04 жовтня 2008 року.
Допитані судом свідки дали наступні показання:
ОСОБА_8, що позивач і ОСОБА_3 проживали як чоловік і жінка біля 15 років, він проживає через два будинки від них і постійно бачив їх разом, а також працював з позивачем і бував у них у гостях. Позивач за місцем роботи замовляв вікна і він встановлював їх у квартирі, де проживали вказані особи, а також біля трьох років тому він допомагав позивачу купувати диван і разом заносили його до цієї ж квартири.
ОСОБА_9, що позивач і ОСОБА_3 проживали зразу у гуртожитку, а потім разом купили квартиру і перейшли проживати до неї. Ця квартира розташована навпроти його квартири і він бував у них 3-4 рази у квартирі, де вони проживали разом і у них були меблі, холодильник, телевізор, комп'ютер. Вони жили разом як сім'я, проте він не знав, що вони «не розписані».
ОСОБА_10, що позивач є її сином, який з 1995 року став проживати однією сім'єю з ОСОБА_3. Спочатку вони проживали у АДРЕСА_2 а потім придбали на цій же вулиці квартиру у будинку за номером АДРЕСА_1, для чого він взяв кредит у банку під заставу будинку її матері, тобто бабусі позивача. У придбаній квартирі вони зробили ремонт і вона клеїла у ній шпалери. Після ремонту у квартирі залишалось тільки старе трюмо, а всі інші меблі і побутова техніка були придбані заново - меблеві набори у кімнаті і кухні, диван, м'який куток, холодильник, телевізор та інше. Для придбання квартири та меблів вони брали кредити, які потім разом сплачували і вона їм у цьому допомагала. Позивач з ОСОБА_3 проживали разом у цій квартирі, він займався справами прийомної доньки - ходив у школу на батьківські збори, їздив з нею коли вона поступала в інститут. Позивач їй говорив, що квартира оформлена на обох - на нього і ОСОБА_3, але коли вони розходились біля 2,5 років тому то з'ясувалось, що квартира оформлена тільки на ОСОБА_3.
ОСОБА_11, що позивач з ОСОБА_3 за 2000 доларів США приблизно весною-літом 2002 року купили у його матері ОСОБА_4 квартиру номер АДРЕСА_1. Він у матері єдиний син і вона приносила додому 2000 доларів США і розповідала, що у позивача не було всієї суми і вони ходили в банк де він отримав ще гроші. До нотаріуса він з матір'ю не ходив. Після продажу матір'ю квартири він додав їй приблизно ще 1500 доларів США і купили для неї будинок.
Згідно свідоцтва про народження, виданого Фрунзівським відділом ЗАГС Одеської області на підставі запису № 82 від 14 вересня 1963 року, матір'ю свідка є ОСОБА_4.
ОСОБА_12, що мати чоловіка ОСОБА_4 весною 2002 року приходила до них і розповідала, що хоче купити будинок і тому продає свою квартиру по АДРЕСА_1 ОСОБА_1, тобто позивачу мати якого ОСОБА_10 на той час проживала з ОСОБА_13. Через деякий час мати чоловіка розповіла, що була з позивачем у банку і він біля каси віддав їй гроші за квартиру в сумі 2000 доларів США. Говорила також, що позивач купує квартиру разом з жінкою ОСОБА_3. До отриманих за квартиру грошей вони з чоловіком додали ще 1800 доларів США і мати чоловіка придбала собі будинок по АДРЕСА_4.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу, виданого відділом ЗАГС Фрунзівського райвиконкому Одеської області на підставі запису № 54 від 31 серпня 1989 року, свідок уклала шлюб зі свідком ОСОБА_11.
ОСОБА_14, що знає давно ОСОБА_3 і позивача, який хрестив його доньку і є йому кумом. Вказані особи проживали разом як звичайна сім'я у нормальних відносинах приблизно з 1997 до 2011 року - спочатку у гуртожитку, а потім позивач йому розповідав про придбання квартири і він у ній робив ремонт стелі. Потім у цю квартиру він 5-6 разів на рік приходив до них у гості, а також приносив їм «вечерю» разом зі своєю жінкою та донькою, а ОСОБА_3 їх пригощала. Він також бував у матері ОСОБА_3 та допомагав їй. Позивач з ОСОБА_3 жили добре як нормальна сім'я, завжди разом, купували у квартиру побутову техніку та меблі.
ОСОБА_15, що проживав у сусідстві біля 8 років з позивачем та ОСОБА_3, які проживали разом як чоловік і жінка та завжди були разом. Спочатку вони проживали у гуртожитку, а потім у двокімнатній квартирі яку купили за рахунок кредиту, що брав позивач. Про це він знає від самої ОСОБА_3, яка про це розповідала у дворі і з нею він раніше разом працювали на пошті, на кого оформлені документи на квартиру йому невідомо. У цій квартирі позивач зробив хороший ремонт і він йому у ньому допомагав - оббивав стіни «вагонкою», виносили старі шафи. Квартира обставлена меблями, холодильником, телевізором та іншим.
Щодо зазначених вище доказів відповідачка ОСОБА_3 заперечень не заявила і підтверджені ними обставини не спростувала.
На підставі оцінених у сукупності описаних вище доказів суд визнає встановленим те, що позивач з відповідачкою ОСОБА_3 з 08.12.2000 року по січень 2001 року проживали разом однією сім'єю без шлюбу. В період цього проживання 15 травня 2002 року за ціною 10760 гривень разом у спільну власність придбали квартиру АДРЕСА_1. На придбання цієї квартири позивач особисто вніс грошові кошти в сумі 6500 гривень, які він отримав за кредитним договором № 424, укладеним 13 травня 2002 року з Фрунзівським відділенням відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Вказані обставини підтверджуються їх спільним проживанням та реєстрацією у гуртожитку, подальшим постійним спільним проживанням у придбаній квартирі без реєстрації позивача, наявністю спільного побуту та бюджету з отриманням та наступним погашенням банківських кредитів, спільним веденням домашнього господарства, спільним проведенням ремонту у квартирі та придбання до неї меблів і побутової техніки.
Оцінюючи на підставі встановлених обставин правовідносини, що склались між сторонами, суд виходить з чинних на час придбання квартири положень частини другої статті 112 ЦК Української РСР 1963 року, якою визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток, а також частини першої статті 17 Закону України "Про власність" про те, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.
Оскільки, судом встановлено обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а також те, що спірна квартира була придбана внаслідок спільної праці сторін, як сім'ї, і позивач вніс на її придбання грошові кошти у сумі, що перевищує половину її вартості - то наявні підстави визнати цю квартиру спільною власністю позивача і відповідачки ОСОБА_3 та визнати за кожним із них права власності на половину квартири.
Статтею 12 чинного на той час Закону України «Про власність» було встановлено, що праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Положеннями чинної на час придбання квартири статті 224 Цивільного кодексу Української РСР було встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 48 цього Кодексу було передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) зазначених вище вимог є підставою недійсності правочину.
Оскільки, у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 15 травня 2002 року її одноосібним покупцем зазначена тільки відповідач ОСОБА_3 хоча вона була придбана нею разом з позивачем і за рахунок внесених ним грошових коштів, то в цій частині договір не відповідає дійсності і порушує права позивача щодо належного йому права власності на ? частину спірної квартири і позбавляє його можливості оформлення та реєстрації за ним цього права.
З цих підстав оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири необхідно визнати частково недійсним в частині покупця, оскільки її покупцями у рівних частках були як ОСОБА_3 так і позивач.
У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині поділу меблів та побутової техніки, оскільки позивач не надав суду належних доказів щодо часу та джерела коштів для придбання цього майна, його дійсної вартості та його перебуванні у володінні відповідачки ОСОБА_3 на час припинення сімейних відносин у січні 2011 року.
Вирішуючи заяву відповідачки ОСОБА_3 про застосування позовної давності, суд виходить з наступних положень цивільного законодавства України -
цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року (пункт 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України);
правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України);
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 Цивільного кодексу Української РСР);
перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права (стаття 76 Цивільного кодексу Української РСР);
позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 статті 256 Цивільного кодексу України);
загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина 1 статті 257 Цивільного кодексу України);
перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України);
якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» міститься наступне роз'яснення: «На пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст. 50 Закону "Про власність" і ст. 71 ЦК трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом.
У тих випадках, коли правовстановлюючі документи на майно, придбане кількома особами з метою створення спільної власності, оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном, строк позовної давності для вимог про право на майно учасника спільної власності, не зазначеного у правовстановлюючому документі, обчислюється відповідно до ст. 76 ЦК з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися, що його право на це майно оспорюється, а не з часу оформлення угоди на придбання майна.»
Відповідачкою ОСОБА_3 не спростовані пояснення позивача про те, що він не був присутнім при нотаріальному посвідчені договору купівлі-продажу спірної квартири 15 травня 2002 року, а також те, що йому тільки у січні 2011 року стало відомо про те, що квартира по праву власності була оформлена тільки на неї.
Оскільки, про порушення своїх майнових прав позивач дізнався у січні 2011 року, а із відповідним позовом про поділ квартири та іншого майна і визнання недійсним зазначеного вище договору купівлі-продажу квартири позивач звернувся до суду у вересні 2013 року, то суд вважає можливим визнати поважними причини пропущення ним позовної давності і поновити позивачу цей строк.
Керуючись статтею 112 Цивільного кодексу Української РСР, статтею 17 Закону України «Про власність», статтями 60, 69, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України, статтями 203, 215, 392 Цивільного кодексу України, статтями 208, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити строк позовної давності для захисту порушеного права.
Встановити факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу у період з 08.12.2000 року по січень 2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3.
Визнати частково недійсним щодо особи покупця договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між продавцем ОСОБА_4 і покупцем ОСОБА_3, посвідчений 15 травня 2002 року Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області та зареєстрований 01 червня 2002 року Фрунзівським бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 10 за реєстраційними номером 1282 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 липня 2006 року.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнати за кожним із них право особистої приватної власності на ? частину цієї квартири.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору 621,80 гривень та оплати правової допомоги 2270 гривень, а всього стягнути 2891,80 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Фрунзівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: підпис
Копія вірна: суддя Фрунзівського районного суду Тростенюк В.А.