"15" квітня 2014 р.Справа № 916/3613/13
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Мишкіної М.А.,
Будішевської Л.О.
при секретарі - Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників:
Від позивача: Березнякова І.В.
Від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення господарського суду Одеської області
від 21.02.2014 року
у справі № 916/3613/13
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про стягнення 58 576,21 грн.
У грудні 2013 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 8101,33 грн. за період з 01.11.2010р. по 05.04.2011 року згідно з договором оренди нежитлового приміщення № 56/82 від 22.09.2005р. та неустойки у сумі 50474,88 грн. за період з 06.04.2011р. по 18.07.2012р. за невиконання обов'язку щодо повернення орендованого майна.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.02.2014 року (суддя - Гут С.Ф.) позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 8101 грн. 33 коп., неустойку у розмірі 42062 грн. 40 коп., за вирахуванням податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу неустойки, витрати по сплаті судового збору у сумі 1473 грн. 41коп. В решті позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати орендних платежів у встановлений строк, а також щодо повернення орендованого приміщення після припинення договору оренди, що є підставою відповідно до ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та відповідно до ст. 785 ЦК України для стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням за час прострочення. Разом з тим, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 8 412,48 грн., оскільки відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України неустойка не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 8 412,48 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права. Із змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення місцевого суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог в розмірі 8 412,48 грн. - розмір податку на додану вартість, який був включений позивачем до неустойки.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. 98 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте судову ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду, надіслану на адресу відповідача, зазначену як у позовній заяві, так і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підприємством поштового зв'язку було повернуто до суду назад з довідкою про те, що відповідач за зазначеною адресою не проживає.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2011р. у справі № 12/188-10-5290 за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 12 670,44 грн. позов задоволено. Договір оренди № 56/82 від 22.09.2005р., укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 розірвано. Виселено фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 68,8 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 11959 грн. 07 коп. заборгованості по орендній платі, 711 грн. 37 коп. пені, 211 грн. 70 коп. витрат зі сплати державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вказаною постановою Одеського апеляційного господарського суду, що набрала законної сили, встановлені наступні факти: 22.09.2005 року між Представництвом (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 56/82, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху, загальною площею 69,6кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.
За умовами даного договору, за орендоване приміщення орендар зобов'язався сплачувати орендну плату, що становила за перший місяць після підписання договору оренди - 1633,58 грн., без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар зобов'язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Відповідно до акту приймання - передачі приміщення від 22.09.2005р. ФОП ОСОБА_3 прийняв об'єкт оренди за договором.
Додатковим погодженням від 06.07.2009р. до даного договору розмір орендної плати було встановлено в сумі 1370,15 грн., строк дії договору встановлено до 31.12.2009р.
Матеріалами справи, зокрема обґрунтованим розрахунком заборгованості, підтверджується не внесення відповідачем орендної плати за користування орендованим нежитловим приміщенням протягом 8 місяців, а саме з березня по жовтень 2010 року включно, у зв'язку з чим у нього утворилася прострочена заборгованість по орендній платі перед позивачем в сумі 11 959,07 грн., що є істотним порушенням умов договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Представництва про розірвання спірного договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 11 959,07 грн. є правомірними і підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 785 ЦК України у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Таким чином, відповідач підлягає виселенню з орендованого нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 68,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Частиною 2 ст. 35 ГПК передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Вищевказані факти встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі де брали участь ті самі сторони, а тому вони не повинні доводитися знову в даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Положенням про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. № 384-VI, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради і є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.
Згідно з умовами п. 4.7 договору оренди № 56/82 від 22.09.2005р., після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язався у 15-ти денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Відповідно до пункту 4.10 договору, у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
В силу ст. 105 ГПК України, з дня прийняття Одеським апеляційним господарським судом постанови від 05.04.2011р. по справі № 12/188-10-5290, договір оренди № 56/82 від 22.09.2005р. припинив свою дію, тобто 05.04.2011 року.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вимогами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Водночас, відповідно до п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 за N 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акту приймання-передачі. У разі не виконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Разом з тим, судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач свої договірні зобов'язання щодо своєчасного і у повному обсязі внесення орендної плати не виконував, внаслідок чого у нього утворилася прострочена заборгованість по орендній платі перед позивачем за період з 01.11.2010 року по 05.04.2011 року у розмірі 8101,33 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Департаменту про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 8101,33 грн. є обґрунтованими і правомірно задоволені місцевим судом.
А також, в порушення вимог п. 4.7 договору оренди, ст. ст. 525, 526, 785 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідачем після припинення договору добровільно не виконано у 15-ти денний термін зобов'язання по передачі позивачу орендованого приміщення за відповідним актом приймання - передачі. Фактично таке повернення відбулося 18.07.2012 року в порядку примусового виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2011р. у справі 12/188-10-5290 в частині виселення ФОП ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 68,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом державного виконавця від 18.07.2012р., відповідно до якого приміщення звільнено від боржника та його майна. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Департаменту щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період прострочення повернення приміщення з 06.04.2011р по 18.07.2012р. є законною і обґрунтованою.
Водночас, як вбачається з наявного у справі розрахунку неустойки, позивач при обчисленні розміру неустойки включив до її складу податок на додану вартість в розмірі 20% від ставки орендної плати, а саме на суму 8 412,48 грн.
У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки згідно з умовами договору оренди та ч. 2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.
Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.
Оскільки неустойка не є об'єктом оподаткування ПДВ, то позивачем у даному випадку неправомірно включено до позовних вимог 8412,48 грн. ПДВ і відповідно суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткову відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в цій частині.
При цьому, колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах щодо стягнення неустойки (постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2013р. у справі № 5017/1355/2012, від 21.11.2013р. у справі № 916/763/13).
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони висновків місцевого господарського суду не спростовують, а є наслідком помилкового довільного тлумачення позивачем змісту норм ст. ст. 230, 231 ГК України, ст. ст. 258, 549, 785 ЦК України, ст. ст. 170, 185, 188 ПК України та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
Рішення господарського суду Одеської області від 21 лютого 2014 року у справі № 916/3613/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повна постанова складена 16.04.2014р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мишкіна М.А.
Будішевська Л.О.