27 березня 2014 рокусправа № 804/2778/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.
суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.
за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року в адміністративній справі
за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль»
до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та скасування постанови,-
До суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» , в якому позивач просить визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Макушевої Т.П. по винесенню постанови від 4 січня 2013 року про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3629, виданого 26 грудня 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_2, та постанови про стягнення виконавчого збору від 14 січня 2013 року з примусового виконання виконавчого напису № 3629, виданого 26 грудня 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_2, такими, що суперечать чинному законодавству; скасувати постанову від 4 січня 2013 року про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3629, виданого 26 грудня 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_2, винесеної державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Макушевою Т.П.; скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 4 січня 2013 року з примусового виконання виконавчого напису № 3629, виданого 26 грудня 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_2, винесеної державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Макушевою Т.П.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року позов задоволено частково. Скасовано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 14 січня 2013 року в виконавчому провадженні № 34171153. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач - Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою державного виконавця ВДВС Заводського РУЮ м. Дніпродзержинська від 02.04.2004 було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису, виданого 26.12.2003 приватним нотаріусом ОСОБА_2 про стягнення з ВАТ «ДДТЄЦ» боргу в загальній сумі 101120 грн. на користь ВАТ «Дніпрообленерго» та запропоновано боржнику в строк 3 дні з часу отримання постанови добровільно виконати рішення суду.
Дана постанова була направлена на адресу боржника простим відправленням, що підтверджується відповідним аркушем журналу вихідної кореспонденції, копія якого міститься в матеріалах справи.
Згідно з постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 12.11.2012 виконавче провадження було зупинено до розгляду по суті справи, згідно з якою ПАТ «ДТЕЦ» внесено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.01.2013 поновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 3629 від 26.12.2003 згідно з п. 3.4 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» та винесено постанову від 14.01.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору.
Приймаючи оскаржуване рішення про стягнення виконавчого збору державний виконавець керувався статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», обґрунтовуючи його тим, що боржником не виконано добровільно виконавчий напис нотаріуса № 3629 у строк, визначений в постанові про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2004.
Надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності вищезазначеного рішення суб'єкта владних повноважень суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса № 3629 від 26.12.2003, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідним листом простою кореспонденцією.
Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (ст. 30 Закону).
У разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувану за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Аналіз викладених норм права, які діяли станом на момент відкриття виконавчого провадження, дає можливість дійти висновку, що на державного виконавця законом було покладено низку обов'язків, за умовами послідовного дотримання яких у останнього виникало право на стягнення виконавчого збору: прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження > направлення такої постанови боржнику > встановлення обставин щодо отримання боржником такої постанови > вчинення виконавчих дій для забезпечення виконання виконавчого документу > констатація факту повного виконання виконавчого документу.
В редакції Закону України «Про виконавче провадження», чинній на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, стаття 31 регламентує, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Під час апеляційного розгляду справи представником відповідача не доведено належними доказами факту того, що державний виконавець після направлення постанови про відкриття виконавчого провадження пересвідчився у її отриманні боржником.
Доводи апелянта ґрунтуються лише на припущеннях, що з 2004 року боржник мав достатньо часу для отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, які не можуть бути взяті судом як доказ в адміністративній справі.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, частиною 2 статті 30 вищевказаного Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Натомість після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не проведено виконавчі дії протягом встановленого законом строку, а постанову про зупинення виконавчого провадження винесено в 2012 році, тобто по закінченню майже 8 років.
При цьому поновлюючи виконавче провадження державний виконавець не встановив нового строку для добровільного виконання виконавчого документа, що не дає підстави суб'єкту владних повноважень застосовувати ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», адже норма цієї статті в чинній редакції застосовується до правовідносин, які виникли після відкриття виконавчого провадження в спірних правовідносинах.
Окрім того колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України в абзаці третьому пункту 5 мотивувальної частини Рішення послався на свої попередні правові позиції, які пояснюють принцип незворотності дії законів в часі, які цілком збігаються з відповідними положеннями теорії права, а саме : «закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом» (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Приймаючи оскаржуване рішення суб'єкт владних повноважень поставив у правову невизначеність боржника, адже виконавче провадження було відкрито відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка суттєво відрізнялася від нині діючої, в тому числі щодо підстав та порядку стягнення виконавчого збору, а тому приймаючи спірне рішення державний виконавець мав привести свої дії у відповідність до вимог чинного на цей час законодавства, дотримуючись при цьому принципу пропорційності та розсудливості, визначивши новий строк для добровільного виконання виконавчого документа.
Враховуючи сукупність викладених обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору носить протиправний характер.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року в адміністративній справі № 804/2778/13-а - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.
Повний текст ухвали складений 01 квітня 2014 року.
Головуючий: О.В. Головко
Суддя: А.В. Суховаров
Суддя: Т.І. Ясенова