21 січня 2014 року справа № 2а-10520/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Туркіної Л.П. Дурасової Ю.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області
на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2011 року по справі № 2а-10520/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області
про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -
Заявлено позов про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання останнього здійснити нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст..6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має статус дитини війни, якій за ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30% розміру мінімально пенсії за віком, але всупереч вказаним нормами відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.
Ухвалою від 30.03.2011 року вимоги за межами шестимісячного строку позовної давності залишено без розгляду.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено: визнано бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язано останнього здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закон України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 30.09.2010 року по 31.03.2011 року з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову повністю. Апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Перевіривши судове рішення в межах апеляційних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Фактичні обставини справи сторонами не оспорюються. Позивач відноситься до соціальної категорії "дитина війни", перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду та має право на пільги, встановлені законодавством України. Так, згідно зі ст.6 Закону №2195-ІV (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, з матеріалів справи вбачається, що у вищезазначеному періоді визначена допомога в повному обсязі позивачу не виплачувалась.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України за ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Виходячи з наведених норм обов'язок по нарахуванню та виплаті позивачу як дитині війни доплати до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Таким чином, відповідач у даній справі є належним і у своїй діяльності має виконувати покладені на нього функції.
Щодо застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід зазначити наступне. Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку вищезазначених доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням норм ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" матеріалами справи підтверджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Із застосуванням строку звернення позивача до суду висновки суду першої інстанції відповідають нормам вищезазначеного законодавства та підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства
України, суд:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді Кіровоградської області на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2011 року по справі № 2а-10520/11 залишити без задоволення.
Постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2011 року по справі № 2а-10520/11 залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна
Суддя: Ю.В. Дурасова