"27" грудня 2013 р. справа № 0417/2а-3661/2011
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська
на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2011 р., прийняту у порядку скороченого провадження,
у справі № 0417/2а-3661/2011
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська ,
про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -
31 серпня 2011 року позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом, в якому просив: відновити пропущений строк звернення до суду за захистом порушеного права на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.03.2011 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиконанню з 01.03.2011 року приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо не нарахування позивачеві щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком; визнати право на отримання невиплаченого підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.03.2011 року, зобов'язавши відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії за вказані періоди часу з подальшим щомісячним нарахуванням та виплатою надбавки до пенсії а розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, довічно.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2011 р. позовні вимоги позивача задоволено в частково, а саме: визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачеві підвищення до пенсії за період з 03.03.2011 року по 22.07.2011 року; зобов'язано відповідача здійснити позивачеві відповідно до вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи із розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і провести відповідні виплати за період з 03 березня 2011 року по 22 липня 2011 року включно з урахуванням виплачених сум; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни і має право відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2011 році дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що права позивача були порушені.
Однак, вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції не прийняв до уваги наступне.
Згідно п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" органи Пенсійного Фонду України звільнені від сплати державного мита.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Частиною 3 ст. 94 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову в частині, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з викладенням абзацу четвертого резолютивної частини наступного змісту: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у сумі 3 грн. 40 коп.
В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 198, ст.201, ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська - задовольнити частково.
Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2011 р. у справі № 0417/2а-3661/2011 в частині розподілу судових витрат - змінити, виклавши абзац четвертий постанови у наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у сумі 3 грн. 40 коп.".
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: Чередниченко В.Є.
Суддя: А.О. Коршун