Крим.провадження № 1кп/619/26/14 Головуючий 1 інстанції:
Провадження № 11кп/790/363/14 ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.286 КК України Доповідач: ОСОБА_2
08 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:
- головуючого ОСОБА_2 ,
- суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
- при секретарі ОСОБА_5 ,
- за участю прокурора ОСОБА_6 ,
- потерпілого ОСОБА_7 ,
- представника потерпілого ОСОБА_8 ,
- обвинуваченого ОСОБА_9 ,
- захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження № 11кп/790/363/14 за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 , на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 16 січня 2014 року,-
Цим вироком
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст.286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з випробувальним строком на 1 рік, та покладенням на нього низки обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 - 4974 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 20 000 грн.- моральної шкоди та 4000 грн. - судові витрати, пов'язані з оплатою правої допомоги представника потерпілого.
Як встановив суд, 26 травня 2012 року близько 18 год. ОСОБА_9 , керуючи автомобілем ВАЗ-2121, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі «Дергачі-Козача Лопань» з боку м. Дергачі Харківської області в напрямку с. Козача Лопань Дергачівського району Харківської області.
В районі 8 км+200 м вказаної автодороги ОСОБА_9 , грубо порушуючи вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України, проявляючи необережність, не впевнившись у тому, що своїми подальшими діями він не створить небезпеку та перешкоду іншим учасникам руху, змінив напрямок руху свого транспортного засобу ліворуч, виїхав на зустрічну полосу руху, де допустив зіткнення з мотоциклом «ІЖ Юпітер-5», без реєстраційного номеру, під керуванням ОСОБА_7 , який рухався у зустрічному напрямі.
В результаті ДТП водій ОСОБА_7 отримав садини на обличчі та волосяній частині голови, забито-рвані рани підборіддя, розрив лонного зчленування тазу, перелом лівої сідничної кістки та перелом бокової маси хрестця ліворуч, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
В апеляційних скаргах:
- представник потерпілого - адвокат ОСОБА_13 ставить питання про скасування вироку у зв'язку з м'якістю призначеного ОСОБА_14 покарання, посилаючись на те, що обвинувачений, як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні своєї винуватості не визнав, після вчинення ДТП, заходів до відшкодування потерпілому завданої матеріальної і моральних шкоди не вжив, тобто у вчиненому не розкаявся, а тому ці обставини унеможливлюють застосування положень ст.ст.75, 76 КК України. Просить постановити апеляційним судом вирок, яким призначити ОСОБА_14 за ч.1 ст.286 КК України покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки та стягнути з ОСОБА_14 на користь потерпілого ОСОБА_15 матеріальну шкоду в розмірі 4974 грн., моральну шкоду в розмірі 20000 грн., судові витрати за надання правової допомоги в сумі 4000 грн., а всього 28974 грн.;
- обвинувачений ОСОБА_14 посилається на неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказав, що судом не дано належної оцінки його показанням та показанням свідка ОСОБА_16 про те, що причиною ДТП стала раптово виникла несправність автомобіля-руйнування шарової опори правого колеса, в результаті чого автомобіль повело вліво на зустрічну смугу руху, де і трапилося зіткнення з мотоциклом, запобігти якому він не мав технічної можливості, не дивлячись на вжиті ним заходи екстреного гальмування, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за яке його засуджено. Вважає, що висновки автотехнічних, трасологічних експертиз необ'єктивні та суперечливі у зв'язку з їх неповнотою. Зазначає про безпідставність задоволення судом цивільного позову потерпілого в частині стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на відсутність доказів на підтвердження його розміру та медичних рекомендацій про призначення зазначених в чеках і квитанціях ліків для лікування Новохоцького, які були надані суду потерпілим; відсутність документальних доказів про понесення потерпілим витрат на оплату правової допомоги своєму представнику. На думку обвинуваченого розмір моральної шкоди за позовом потерпілого повинен був бути значно меншим, оскільки судом не було враховано порушення самим потерпілим правил Дорожнього руху України, тяжкий стан його, ОСОБА_14 , здоров'я, так як в результаті ДТП він став інвалідом 3 групи, проживає з непрацездатною матір'ю. Просить вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
- захисник ОСОБА_10 наводить аналогічні доводи. Просить вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 закрити у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілого і його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, про скасування вироку і залишення скарги представника потерпілого без задоволення, прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 і захисника ОСОБА_17 підлягають задоволенню частково, а в задоволенні апеляційної скарги представника потерпілого належить відмовити.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_14 у порушенні правил безпеки дорожнього руху за викладених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення, підтверджені розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованими.
Наведені в апеляційних скаргах обвинуваченого і його захисника доводи про невинуватість ОСОБА_14 , неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не містять у собі необхідних і достатніх підстав для скасування вироку і спростовуються сукупністю доказів, які належним чином були дослідженні і оцінені судом.
Потерпілий ОСОБА_15 в суді показав, що 26 травня 2012 року, коли він, керуючи мотоциклом, слідував по автодорозі «Дергачі-Козача Лопань», на смугу його руху виїхав автомобіль ВАЗ і зіткнувся з мотоциклом, яким він керував.
Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим ОСОБА_15 в результаті ДТП, як про це зазначено у вироку, підтверджується висновками судово-медичної експертизи.
Доводи апеляційних скарг захисника і обвинуваченого про його невинуватість з посиланням на те, що ДТП виникла в результаті раптового руйнування нижньої шарової опори правого колеса, що призвело до виїзду автомобіля вліво на зустрічну смугу руху і зіткнення з мотоциклом, безпідставні.
Згідно висновків судової транспортно - трасологічної та автотехнічної експертизи №8803/10114, при умові, якщо остаточне руйнування нижньої шарової опори правого переднього колеса автомобіля ВАЗ-2121 сталося до моменту зіткнення з мотоциклом «ІЖ-Юпітер-5», то ця несправність ходової частини автомобіля не могла призвести до його відведення вліво. Дії водія автомобіля ВАЗ-2121 ОСОБА_14 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку із виникненням події даної пригоди (а.с.74-81).
До таких висновків експерт дійшов на підставі проведеного, з використанням низки літературних джерел та затверджених галузевих методик, всебічного дослідження і аналізу всіх зібраних у справі доказів, в їх сукупності, в тому числі, з урахуванням проведених оглядів транспортних засобів, експертиз та показань ОСОБА_14 , а тому ці висновки є об'єктивними, повними і обґрунтованими.
У зв'язку з цим доводи апеляційних скарг обвинуваченого і захисника про суперечливість, необ'єктивність і неповноту проведених судово-автотехнічних, трасологічних експертиз, позбавлені підстав.
Позбавлені підстав також твердження обвинуваченого і його захисника про те, що ОСОБА_14 були вжиті заходи до екстреного гальмування.
Із даних протоколу огляду місця дорожно-транспортної пригоди, схеми до нього і фототаблиці, складених за участю понятих і водія ОСОБА_14 , на проїзній частині автодороги, де сталася ДТП, сліди гальмування відсутні (а.с.32-39).
Посилання обвинуваченого на невідповідність схеми до протоколу огляду місця дорожно-транспортної пригоди фактичним обставинам є безпідставними, оскільки ОСОБА_14 власноруч, письмово засвідчив своїми підписами об'єктивність наведених в цьому документі відомостей.
Таки чином, належним чином дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов обґрунтованого висновку про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.286 КК України.
Вважати цей висновок неправильним, як про це зазначено в апеляційних скаргах обвинуваченого і його захисника, підстав не вбачається.
Даних, які б свідчили про неповноту судового розгляду, не встановлено.
Що ж стосується посилання обвинуваченого і захисника на відсутність у вироку рішення про долю речового доказу - автомобіля ВАЗ-2121 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить обвинуваченому ОСОБА_14 , то це не є істотним порушенням кримінального процесуального закону і підставою для зміни чи скасування судового рішення, оскільки питання щодо речового доказу можливо вирішити, згідно п.14 ч.1 ст.537 КПК України, під час виконання вироку, в порядку, передбаченому ст.539 того ж КПК.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи, наряду з іншим, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно положень ст.414 КПК України, явно несправедливим внаслідок м'якості визнається покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого за своїм видом чи розміром.
Як слідує зі змісту вироку покарання обвинуваченому ОСОБА_14 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України.
При цьому враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості і необережним за формою вини, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, займається трудовою діяльністю, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на своєму утриманні матір, є інвалідом ІІІ групи, після ДТП переніс інсульт.
Суд також взяв до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання, а тому з урахуванням перелічених вище обставин призначив ОСОБА_14 основне і додаткове покарання, яке, на думку колегії суддів, за своїм видом та розміром є необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому, враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, зазначені вище дані про особу обвинуваченого, обставини справи, в тому числі необережний характер та мотиви допущених ОСОБА_14 порушень Правил дорожнього руху, наслідки, які настали, суд дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення останнього без відбування призначеного йому покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою і виконанням покладених на нього обов'язків, що узгоджується з положеннями ст.ст.75, 76 КК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_14 є справедливим і підстав для застосування до нього більш суворого покарання не вбачає.
Що ж стосується посилання в апеляційній скарзі представника потерпілого на невизнання ОСОБА_14 своєї винуватості і невжиття заходів до відшкодування завданої потерпілому шкоди, то ці обставини самі по собі, при наявності вищевказаних обставин, не є підставами для призначення обвинуваченому більш суворого за своїм розміром покарання чи незастосування положень ст.ст.75, 76 КК України.
З огляду на наведене, підстави для задоволення апеляційної скарги представника потерпілого, відсутні.
Разом з тим, доводи апеляційних скарг обвинуваченого і його захисника про порушення судом вимог кримінального процесуального закону при вирішенні цивільного позову потерпілого, є обґрунтованими.
Частиною першою статті 128 КПК України надано право особі, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, пред'явити під час кримінального провадження цивільний позов до підозрюваного або обвинуваченого.
Згідно ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до положень ч.1 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійсненні ним процесуальні витрати, які документально підтверджено.
Згідно ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.
Як слідує із матеріалів провадження суд, у порушення вимог ч.1 ст.129, ч.1 ст.124,- п.2 ч.3 ст.374 КПК України, в мотивувальній частині вироку не навів доказів на підтвердження доведеності підстав та розміру позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної з витратами, понесеними потерпілим на придбання лікувальних препаратів у сумі 4 974 грн., а також витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представника потерпілого у сумі 4000 грн. Не навів також суд відповідних розрахунків сум, які підлягають стягненню з обвинуваченого та не послався на норми цивільного законодавства, що регулюють майнову відповідальність за спричинену громадянам матеріальну і моральну шкоду.
Вищевказані порушення кримінального процесуального закону, які допущені судом, згідно ч.1 ст.4212 КПК України, є істотними, що відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України тягне скасування вироку в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, ч.2 ст.376 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 і захисника ОСОБА_10 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 - скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в цій частині в порядку цивільного судочинства в тому ж суді, в іншому складі суду.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: