Справа: № 2а/2370/4469/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Кульчицький С.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
13 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Гром Л.М.
Міщука М.С.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області про зобов"язання вчинити дії, -
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання неправомірними дії відповідача та зобов'язання звільнити позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з січня 2012 року, як пенсіонера за віком.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 16 січня 2012 року.
Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного внеску Серія НОМЕР_2 позивач є платником єдиного податку.
26 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області із заявою, в якій просила звільнити її від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 16 січня 2012 року, як пенсіонера за віком та фізичну особу-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування.
Листом від 30 жовтня 2012 року № 12713/03 відповідач надав відповідь про те, що оскільки позивач як фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію, призначену відповідно до інших законів України ніж Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то їй необхідно сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на загальних підставах.
Не погоджуючись даною відмовою відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
06 серпня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 7 липня 2011 року №3609-VI яким доповнено частиною четвертою статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та відповідно до якої, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В силу п.п. 4 та 5 ст. 4 вищевказаного Закону, платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності; особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-VI, "пенсіонер" - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Так, частиною 1 ст. 26 даного Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Водночас, ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII закріплено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ч. 2 ст. 55 вищевказаного Закону, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Так, абзацом 11 ч. 2 ст. 55 даного Закону встановлено, що призначення та виплата пенсії названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1, виданим Пенсійним фондом України 14 жовтня 2008 року.
Крім того, як вбачається з посвідчення Серія НОМЕР_3, виданого 21 грудня 1992 року, позивач є громадянином, який постійно проживає, або постійно працює на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 займається роздрібною торгівлею та є фізичною особою - підприємцем, яка обрав спрощену систему оподаткування.
Враховуючи вищенаведене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач, скориставшись правом виходу на пенсію закріпленого ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в силу абз. 11 ч. 2 ст. 55 даного Закону отримує пенсію за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому підпадає під визначення терміну "пенсіонер" наведеного в ст. 1 цього Закону та перебуває на пенсії за віком.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.
Міщук М.С.
Повний текст ухвали виготовлено 19.03. 2014 року.
.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.
Міщук М.С.