09 квітня 2014 року Чернігів Справа № 825/958/14
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Якуш І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про скасування рішення,-
ФОП ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд скасувати рішення відповідача № 3572 від 07.08.2013 та задовольнити скаргу повністю; визнати безпідставним стягнення відповідачем 404,76 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27.03.2013 було проведено звірення розрахунків за період з 01.03.2009 по 25.03.2013 та складено акт № 48 від 27.03.2013. Стверджує, що жодних зобов'язань з 25.03.2013 перед відповідачем не виникло, всі штрафні санкції та пеня погашені. Крім того, зазначає, що рішення визначає нормативно-правову підставу нарахування штрафу та пені пункт 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте зазначена норма втратила чинність з 01.01.2011 і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача та письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач як платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Вказує, що позивач несвоєчасно сплатив єдиний внесок за 2011, а тому відповідачем на підставі картки особового рахунку, було винесене оскаржуване рішення № 3572 від 07.08.2013, яким було нараховано штрафні санкції та пеня.
Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.
Фіксування судового засідання, відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Чернігові з 01.03.2009, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довідкою від 09.04.2014 (а.с. 29, 30).
09.03.2012 позивачем до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011, згідно якого позивачем самостійно нараховано 1747,25 грн. єдиного внеску (а.с. 28).
Як вбачається з копії картки особового рахунку, яка міститься в матеріалах справи, позивач обов'язку щодо своєчасної сплати єдиного внеску за 2011 не виконав, а саме протягом 2012 позивачем було сплачено кошти в сумі 836,67 грн.
07.08.2013 відповідачем на підставі пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», було винесено рішення № 3572 (а.с. 5) про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким зобов'язано позивача сплатити штраф та пеню на загальну суму 404,76 грн.
Вказане рішення було надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 09.08.2013 за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте 26.08.2013 даний лист повернувся до відповідача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
25.02.2014 позивачем було оскаржено рішення № 3572 від 07.08.2013 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, однак скаргу позивача було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку оскарження, про що свідчить копія рішення № 1089/10 від 03.03.2014 (а.с. 15-16).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
В силу частини одинадцятої статті 8 Закону, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
З урахуванням викладеного, відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач є платником єдиного внеску та несе обов'язки з нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску в установлені строки та в повному обсязі.
За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску Територіальний орган Пенсійного фонду накладає на платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 % своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 % суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина десята статті 25 та пункт другий частини одинадцятої статті 25 Закону).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач обов'язку щодо своєчасної сплати єдиного внеску в повному обсязі не виконав, а саме при сплаті єдиного внеску в сумі 1747,25 грн., сплатив лише 836,67 грн.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем правомірно було винесено оскаржуване рішення № 3572 від 07.08.2013, яким застосовано до позивача штраф та пеню.
Твердження позивача, як на підставу протиправності оскаржуваного рішення відповідача, що пункт 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратив чинність з 01.01.2011 і не діяв на дату прийняття рішення № 3572 від 07.08.2013, судом до уваги не приймаються, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач керувався Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», положеннями якого передбачено право відповідача застосовувати до платника єдиного внеску штрафні санкції та пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача на акт звірення розрахунків № 48 від 27.03.2013, який, на думку позивача, свідчить про відсутність жодних зобов'язань перед відповідачем, оскільки дану звірку проведено по внесках за загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а оскаржуване рішення прийняте на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому відповідач, приймаючи рішення № 3572 від 07.08.2013, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про скасування рішення - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.О. Непочатих