05 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/688/13-а
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Джабурія О.В, Шляхтицького О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон-Ойл ЛТД» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення, -
13.02.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю «Легіон-Ойл ЛТД» (надалі - ТОВ «Легіон-Ойл ЛТД») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо призначення та проведення позапланової невиїзної документальної перевірки та визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з контрагентами, переліченими в акті перевірки №105/22-200/36487214 від 14.01.2012р.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2013р. №0001480231.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2013р. позов задоволений частково; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.01.13 №0001480231.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що з 04.01.2013р. до 08.01.2013р. посадовими особами відповідача відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Легіон-Ойл ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Глициния» за лютий-квітень 2010 року, ТОВ «ОЛС Вест» за жовтень-грудень 2010 року, ТОВ « 1-ша Компанія» за жовтень 2010 року; ТОВ «Ламберт-Н» за грудень 2010 року, ТОВ «Авангард-Інвест» за грудень 2010 року, «Торговий Дім Агрінол» за січень 2011 року, ТОВ «Юні Трейд Компані» за травень 2011 року, за результатами якої складений акт від 14.01.2013р. №105/22-200/36487214.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п.7.4.1 п.пп.7.4.5 п.704, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 83034грн. /т.1 а.с.10-50/
На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2013р. №0001480231 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 83034грн. та штрафними санкціями на суму 15790,25грн. /т.1 а.с.10-14/
Колегія суддів вважає оскаржене податкове повідомлення-рішення правомірним з наступних підстав.
Згідно із п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.п.7.4.5 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (п.7.7. 3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).
Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
Як вбачається з матеріалів справи, у контрагентів позивача податковою встановлено відсутність в фінансово-господарської діяльності фактів передачі та постачання товарів (послуг); неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення господарських операцій; здійснення правовідносин з підприємством створеним фізичними особами за виногороду та без мети використання підприємства у господарської діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності; відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, безтоварність господарських операцій, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом. /т.1 а.с.58-143/
Перевіривши матеріали справи судова колегія дійшла до висновку, що взаємовідносини між підприємствами не спричиняють реального настання правових наслідків, а віднесений позивачем до складу податкового кредиту ПДВ підлягає зменшенню, оскільки, необхідних документальних доказів, які підтверджують факт реального надходження товару (паливо-мастильних матеріалів), надання позивачу транспортних послуг та використання їх в господарській діяльності з метою отримання економічної вигоди суду взагалі не надано. /т.1 а.с.192-234/
Отже, спірні правочини з контрагентами, а також операції з оплати позивачем ненаданих послуг контрагентами, мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту.
Укладення договорів та інших бухгалтерських документів за таких обставин, не створює правового підґрунтя для покриття позивачем власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету.
Ненадання позивачем документів (договорів, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, платіжних доручень та інш.), що підтверджують реальний характер вчиненого їм з контрагентами правочинів є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи помилково застосував норми матеріального закону, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.202 КАС України підлягає скасуванню.
Керуючись, ст.ст.197, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року в частині задоволення позовних вимог скасувати.
Прийняти у цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2013р. №0001480231.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: