18 березня 2014 р. Справа № 804/3013/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Пополітові І.М., за участю представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - Філімонової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області
про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області № 25-к від 12.02.2014 року про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель, поновлення ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач наказом Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області № 25-к від 12.02.2014 року був звільнений з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із прогулом без поважних причин 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року (самовільно без погодження з керівництвом Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області використав відпустку у зв'язку з навчанням). Позивач вважає вищевказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки його дії не можна розцінювати як дисциплінарний проступок та застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Крім того, була порушена процедура звільнення, а саме, профспілковою організацією було розглянуто звернення відповідача щодо звільнення позивача без його участі.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши при цьому, що на 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року позивач був відсутній на робочому місці, про що складено акти, на телефонні дзвінки керівництва не відповідав, заяви про надання йому відпустки у зв'язку з навчанням та довідка - виклик до навчального закладу від нього не надходило, використання відпустки у зв'язку із навчанням з керівництвом не погоджено. 10.02.2014 року на адресу відповідача поштою надійшла заява позивача про звільнення за згодою осіб з 07.02.2013 року. При цьому, відповідач листом відмовив ОСОБА_3 у звільненні його за згодою осіб, у зв'язку з відсутністю підстав. Поряд з тим, відповідач звернувся із поданням до профспілкової організації Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області про надання згоди на звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України. 12.02.2014 року ОСОБА_3 наказом № 25-к був звільнений з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із прогулом без поважних причин 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв'язку з чим, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 згідно наказу № 216к від 10.09.2013 року був призначений на посаду головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель.
Наказом Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області № 25-к від 12.02.2014 року позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель за прогул без поважних причин 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року (самовільно без погодження з керівництвом Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області використав відпустку у зв'язку з навчанням), відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Як вбачається з даного наказу, підставою його винесення зазначено: службова записка начальника управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_4 від 07.02.2014 року та від 11.02.2014 року, акт про відсутність на роботі від 07.02.2014 року, 08.02.2014 року, 10.02.2014 року, 11.02.2014 року, пояснення головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_3, протокол засідання профспілкової організації Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області від 11.02.2014 року № 1.
Позивач вважає наказ про звільнення протиправним, оскільки 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року він знаходився на навчанні у Національному гірничому університеті, що є поважною причиною його відсутності на робочому місці в ці дні.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Частиною 3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Дана норма Закону при звільненні працівника може бути застосована лише за умов недоведеності наявності поважних причин нез'явлення працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня. Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Відсутність на робочому місці позивача 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року підтверджується актами, складеними посадовими особами Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області. Позивач своєї відсутності на робочому протягом цих днів не заперечує, зазначає, при цьому, що його відсутність обумовлена перебуванням на навчанні, про що керівник був повідомлений, оскільки позивачем була подана заява про надання учбової відпустки.
При цьому, суд звертає увагу на те, що підтвердженням наявності обумовленої угоди між працівником та власником або уповноваженим ним органом є наказ як організаційно-розпорядчий документ, який породжує права та обов'язки для сторін з моменту його видання та ознайомлення осіб, яких він стосується, а не заява, яка є лише підставою для прийняття наказу.
Крім того, згідно роз'яснення Міністерства соціальної політики України № 2/12/116-13 від 02.01.2013 року, для отримання додаткової оплачуваної відпуски у зв'язку з навчанням працівнику - студенту необхідно надати роботодавцю довідку - виклик навчального закладу на сесію та написати заяву про надання такої відпустки.
Зі змісту наданих під час судового засідання позивачем пояснень та долученої до матеріалів справи копії довідки - виклику на сесію вбачається, що її було отримано позивачем лише 14.02.2014 року, тобто вже після його звільнення із займаної посади, будь - яку іншу довідку про виклик на сесію з 27.01.2014 року по 15.02.2014 року позивач не отримував і відповідачу не надавав.
Таким чином, судом встановлено, що наказ про надання учбової відпустки позивачу складений не був, оскільки позивач не звертався до роботодавця із заявою разом із відповідною довідкою - викликом навчального закладу. При цьому, суд звертає увагу на те, що самостійне використання відпустки без належного оформлення не є поважною причиною відсутності позивача на робочому місці.
Щодо твердження позивача про порушення процедури надання згоди його звільнення профспілкою, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 16.10.2013 року прийнято в члени первинної профспілкової організації Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області.
Згідно протоколу № 1 засідання профспілкового комітету Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області на якому вирішено погодити звільнення ОСОБА_3 за прогули без поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що у разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Відповідач зауважує на тому, що профспілковою організацією було розглянуто звернення відповідача щодо звільнення позивача без його участі, що в свою чергу свідчить про незаконність таких дій.
Суд звертає увагу на те, що профспілкові організації не підзвітні і не підконтрольні роботодавцям і є незалежними у своїй діяльності, в тому числі при прийнятті рішень, тому надання згоди є дискреційними повноваженням профспілки, при цьому, юридичне значення такого рішення не матиме значення лише в разі, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення (п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Протокол засідання профспілкового комітету Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області свідчить про дотримання вимог наявності кворуму, а рішення прийнято по суті подання. Недотримання профспілковою організацією порядку надання згоди в частині не відкладення засідання на думку суду не ставить під сумнів виконання відповідачем обов'язку отримання згоди перед звільненням, при цьому, суд враховує, що в силу ст. 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач не має повноважень контролю діяльності профспілкового комітету, в тому числі проведення засідань.
Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі у разі звільнення без законної підстави.
Відповідно до наказу Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області № 25-к від 12.02.2014 року «Про звільнення ОСОБА_3» підставами для його прийняття є: службова записка начальника управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_4 від 07.02.2014 року та від 11.02.2014 року; акт про відсутність на роботі від 07.02.2014 року, 08.02.2014 року, 10.02.2014 року, 11.02.2014 року, пояснення головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_3, протокол засідання профспілкової організації від 11.02.2014 року № 1. Також, свою відсутність на робочому місці 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року позивач підтвердив у судовому засіданні.
Суд вважає, що зазначені документи у своїй сукупності підтверджують факт прогулу позивача без поважних причин 7, 8, 10, 11 лютого 2014 року, що є законною підставою для звільнення позивача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
З огляду на те, що судом встановлено правомірність видання відповідачем наказу № 25-к від 12.02.2014 року про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді та скасування наказу, то необхідно відмовити і в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до винесення судового рішення та моральної шкоди в сумі 5000 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач довів суду правомірність оскаржуваного наказу, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 160 - 162, 167 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 24.03.2014 року.
Суддя М.В. Дєєв