Справа: № 810/409/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
27 березня 2014 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРСМ-НАФТА" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРСМ-НАФТА" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів в Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА», звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 жовтня 2013 року №0001452201/379 із визначенням грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 8334 грн. і штрафних санкцій у сумі 918 грн. і №0001462201/383, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16752 грн. й штрафні санкції - 4188 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "БРСМ-НАФТА" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підприємстві у період з 21 серпня по 4 вересня 2013 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам із Товариством з обмеженою відповідальністю «Росукрбуд» за лютий, березень, жовтень 2010 року.
За висновками цього Акта, товариством «БРСМ-НАФТА» порушено: пункт 5.1, підпункт 5.2.2 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 16752 грн. (за 2 квартал 2010 року на 6335 грн., за 3 квартал 2010 року на 6335 грн., за 4 квартал 2010 року на 16752 грн.); статті 1, 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, статтю 1, пункт 2 статті 3, статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункт 7.4.1, підпункт 7.4.5 пункту 7.4, підпункти 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 13402 грн. (за квітень 2010 року на 3568,00 грн., за травень 2010 року на 1500 грн., за грудень 2010 року на 3667 грн., за січень 2011 року на 4667 грн.).
Оскільки з моменту вчинення порушення за другий квартал 2010 року пройшло більше 1095 днів, відповідно до положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, податкові зобов'язання за такий період не були нараховані.
Висновки про порушення вищевказаних законодавчих приписів податковим органом зроблені у зв'язку із недоліками у наявних первинних документах, відсутністю документів на підтвердження транспортування, приймання, оприбуткування, зберігання товарів та наявністю вироку суду у кримінальній справі, яким визнано винним у фіктивному підприємництві директора контрагента позивача ТОВ «Росукрбуд» і встановлено факт діяльності такого підприємства для проведення фіктивних безтоварних операцій.
На підставі Акта перевірки 02 вересня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0001452201/379 із визначенням грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 8334 грн. і штрафних санкцій у сумі 918 грн., податкове повідомлення-рішення №0001462201/383 та визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16752 грн. й штрафні санкції - 4188 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що здійснені позивачем господарські операції з контрагентом не носять реальний характер, а отримані послуги (товар) не використані в межах господарської діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» є юридичною особою, зареєстроване 27 березня 2002 року (а.с.93-96), перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції в Обухівському районі та є платником податку на додану вартість. Тобто є суб'єктом господарської діяльності.
Основними видами діяльності підприємства є: роздрібна торгівля пальним; будівництво житлових і нежитлових будівель; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; діяльність приватних охоронних служб (а.с.93).
У ході судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що у 2010 році між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росукрбуд» укладено усний договір купівлі-продажу товарів (захисних відбійників, відбійників з н/ж, обводки контура островка) та монтажу відбійників.
На підтвердження виконання такого договору позивачем надано засвідчені копії наступних документів: видаткові накладні (а.с.58-60); податкові накладні (а.с.63-65); платіжні доручення (а.с.105-107); картку рахунку 631 по контрагенту «Росукрбуд».
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХГУ із змінами та доповненнями зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В той же час, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, суд першої інстанції обгрунтовано зазначено, що інших первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі договору, зокрема: товарно-транспортні накладні або ж інші документи на підтвердження перевезення товару, акти приймання-передачі продукції та наданих послуг/виконаних робіт, не подано і документи щодо навантажувально-розвантажувальних робіт, приймання продукції по кількості і якості, складського зберігання позивачем не надано.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у наданих видаткових накладних відсутні відомості стосовно місця складання таких документів, а також щодо місця приймання товару; не вказано прізвища і посади осіб, які проставили свій підпис у графі «Відвантажив» та графі «Одержав».
Крім того, в матеріалах справи міститься копія вироку цього ж суду від 3 лютого 2012 року у справі №1-273/12, який набув чинності 21 лютого 2012 року (а.с.109-113) і яким ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205 (фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу України.
Також у вироку вказано, що у судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненому злочині визнав повністю, розкаявся у вчиненому і пояснив суду, що у 2009 році ОСОБА_3 запропонував йому зареєструвати на його паспортні дані підприємство, пояснивши, що вести фінансово-господарську діяльність товариство не буде, лише буде готувати документи про нібито проведення цим підприємством фінансово-господарських операцій з різними суб'єктами підприємницької діяльності з метою мінімізації своїх податкових зобов'язань. За проведення безтоварних документальних операцій такі особи повинні були отримувати відсоток від суми операцій у розмірі 5-7 %. У квітні 2009 року ОСОБА_2 перереєстрував на свої паспортні дані у Солом'янський райдержадміністрації ТОВ «Росукрбуд», оформив необхідні документи та відкрив рахунок товариства; печатка цього підприємства знаходилась у ОСОБА_3 Протягом квітня 2009 року - жовтня 2010 року вони разом із ОСОБА_3 імітували активну фінансово-господарську діяльність, укладали договори з суб'єктами підприємницької діяльності на проведення різних господарських операцій. Ці документи готував ОСОБА_3 та передавав йому на підпис. ОСОБА_2, як директор ТОВ «Росукрбуд», лише підписував договори, акти виконаних робіт, податкові та видаткові накладні. Всі ці документи стосувались того, що ТОВ «Росукрбуд» надавало послуги різним підприємствам переважно в сфері будівництва. У жовтні 2010 року, з метою приховування слідів такої діяльності, вказане товариство було перереєстроване на громадянина іншої держави.
Будучи допитаним в судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 також свою вину у вчиненому злочині визнав повністю, розкаявся у вчиненому і дав суду аналогічні показання.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що Солом'янським судом досліджувався період діяльності товариства «Росукрбуд», який охоплює собою і співпрацю позивача із таким контрагентом.
Суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що долучені до матеріалів документи були підписані ОСОБА_2
Стосовно наданих на підтвердження використання придбаних товарів у господарській діяльності документів (договору між «БРСМ-НАФТА» та «БП-Групп» про надання послуг, актів здачі-прийняття робіт/надання послуг, податкових накладних, відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт - а.с.68-89), то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неможливо ідентифікувати, що використані у ході виконання договору позивача із ТОВ «БП-Групп» матеріали придбані саме у товариства «Росукрбуд».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за результатами дослідження наявних матеріалів справи судом не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між спірних правочинами та наведеними первинними та іншими документами, оформленими (отриманими) позивачем в ході здійснення господарської діяльності.
Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської Операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника додатку.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про підтвердження факту перевезення, так як відповідачем в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції надано документи, що автомобіль, на якому позивач стверджує здійснювалось перевезення товару, на час здійснення господарських операцій не був зареєстрований в органах державної автомобільної інспекції.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції по контрагентом позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, автомобільного транспорту, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що економічно необхідне для виконання умов договору.
Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.
Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.
Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені ним господарські операції з контрагентом не носять реальний характер.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.
З огляду на те, що позивачем не підтверджені витрати на придбання послуг належними первинними і розрахунковими документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, віднесення сум податку на додану вартість з вартості таких послуг до податкового кредиту, є безпідставним, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність донарахування податковим органом позивачу суми податку на додану вартість із застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.
Надані суду апеляційної інстанції документи не можуть бути прийняті до уваги, так як не підтверджують реальність та товарність укладених договорів.
Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факт товарності угод, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.
Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.
Отже суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.
При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРСМ-НАФТА" - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 01 квітня 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Н.І. Горбань
М.В. Межевич
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.