Справа: № 823/4074/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
03 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.07.2013р. №0001811720 та №0001831720.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.
В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.02.2013р. зареєстрована як фізична особа-підприємець з 02.06.2009р. за реєстраційним номером НОМЕР_1.
З 01.01.2012р. позивач перейшла на другу групу платників єдиного податку зі сплатою єдиного податку в розмірі 20 відсотків від мінімальної заробітної плати, перебувала на спрощеній системі оподаткування по 01.01.2013р., сплачувала єдиний податок у сумі 214 грн.60 коп. щомісячно за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. та у сумі 229 грн. 40 коп. щомісячно за період з 01.01.2013р. по 31.03.2013р.
З копії свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач має право здійснювати оптову торгівлю твердим паливом, газоподібним паливом і подібними продуктами за кодом діяльності 46.74 згідно з КВЕД ДК 009:2010.
Посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивачаз питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.03.2013р..
Результати перевірки відображено в акті від 16.07.2013р. №824/17/НОМЕР_1, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:
- п.п. 291.5.1.5 п. 291.5 ст. 291, п.п. 293.4.4 п. 293.4 ст. 293, п.п. 298.2.3.5 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено єдиний податок у сумі 819 грн. 60 коп. , в т.ч. збільшено за 1 квартал 2012 року на 1800 грн. та зменшено за 11-1У квартали 2012р. на суму 1931 грн. 40 коп., за 1 квартал 2013 р. на суму 388 грн. 20 коп.;
- п. 177.2, п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено оподатковуваний дохід за період з 01.04.2012р. по 31.03.2013р. на суму 527591 грн. 32 коп. та донараховано податкові зобов'язання з податку на доходи від підприємницької діяльності в сумі 87523 грн. 10 коп., в т.ч. за 11-1У картали 2012р. на суму 65376 грн. 64 коп., за 1 квартал 2013 року на суму 22146 грн. 46 коп.;
- п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 26864 грн. 30 коп., в т.ч. за січень 2013р. на 5540 грн., за лютий 2013р. на суму 7792 грн. та за березень 2013р. на суму 13532 грн.
Виходячи з позиції податкового органу, вказані порушення допущені внаслідок того, що позивачка уклала з Бабанською селищною радою договір №15 про закупівлю вугілля від 20.03.2012р., на виконання якого відповідно до накладної №РН-0000001 від 20.03.2012р. передала вугілля марки ДРГ у кількості 16 тон на загальну суму 12000 грн., тому відповідно до п.п. 291.5.1.5 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не могла бути платником єдиного податку.
Відповідно до п.п. 298.2.3.5 ст. 298 Податкового кодексу України фізична особа-підприємець зобов'язана була перейти на сплату інших податків і зборів з 01.04.2012р., тому єдиний податок за вказаний період у сумі 2619 грн. 60 коп. нарахований та сплачений позивачем безпідставно і підлягає зменшенню.
Згідно з п.п. 293.4.4 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України для платників єдиного податку встановлено ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків від суми доходу, одержаного від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. Таким чином, від здійснення господарської операції з продажу кам'яного вугілля на суму 12000 грн. позивачка зобов'язана була нарахувати та сплатити єдиний податок у сумі 1800 грн. (розрахунок: 12000грн. х 15% = 1800 грн.).
Внаслідок вказаного порушення відповідач прийшов до висновку, що позивачем занижено оподатковуваний дохід за період з 01.04.2012р. по 01.04.2013р. на суму 527591 грн. 32 коп., в т.ч. за 11-1У квартали 2012р. в сумі 395933 грн. 15 коп. та за 1 квартал 2013р. на суму 134321 грн. 50 коп. та відповідно заниження податку на доходи фізичних осіб за вказаний період на суму 87523 грн. 10 коп., в т.ч. за 11-1У квартали 2012 року на суму 65376 грн. 64 коп. та за 1 квартал 2013 року на суму 22146 грн. 46 коп.
Крім цього, податковим органом в акті перевірки встановлено, що у грудні 2012 року сукупна сума здійснених позивачем господарських операцій перевищила 300000 грн., а тому позивач не мала права перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Виходячи з цього, податковий орган прийшов до висновку, що позивач, починаючи з 01.01.2013р. підлягала обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість, однак здійснила таку реєстрацію лише з 01.04.2013р.
Відповідачем встановлено, що за 1 квартал 2013р. позивачем здійснено продаж товарів на загальну суму 134321 грн. 50 коп., а тому податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, складають 26864 грн. 30 коп., в т.ч. за січень 2013р. - 5540 грн., за лютий 2013р. - 7792 грн. та за березень 2013р. - 13532 грн. 20 коп.
На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013р. №0001811720, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 109403 грн. 88 коп., в т.ч. 87523 грн. 10 коп. за основним платежем та 21880 грн. 78 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013р. №0001831720, яким позивачці збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 33580 грн. 38 коп., в т.ч. 26864 грн. 30 коп. за основним платежем та 6716 грн. 08 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася до суду з позовом про їх скасування.
Приймаючи рішення про скасування податкового повідомлення-рішення №0001811720, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивач здійснювала придбання та продаж кам'яного вугілля, а не його видобуток, висновок відповідача про те, що остання не має права застосовувати спрощену систему оподаткування, є хибним, та прийшов до висновку, що визначення відповідачем грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на підставі п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, відповідно до якого об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, є незаконним.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як встановлено судом, в періоді, що перевірявся, ФОП ОСОБА_2 здійснювала реалізацію продукції - вугілля кам'яного марки ДРГ.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №0001811720, посилався на пп. 298.2.3 (п.5) п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, відповідно до якого платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми. Згідно з п.п. 291.5.1.5 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення.
Перелік корисних копалин загальнодержавного значення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року № 827, серед яких, зокрема, кам'яне вугілля.
Поняття корисної копалини визначене п.п. 14.1.91 п. 14.1 статті 14 ПК України, а саме: корисними копалинами є природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки.
Видобування корисних копалин, а саме вугілля кам'яного відбувається в Україні шахтним шляхом, а центральні збагачувальні фабрики - це фабрики, які переробляють, збагачують корисну копалину - вугілля кам'яне, поділяють його на фракції та сортименти, крім того видаляючи склад золи та вологи в сторону зменшення, а вуглецю в сторону збільшення.
Таким чином, фактично після переробки корисних копалин - вугілля кам'яного як сировини, отримуються та в подальшому реалізуються вироби з цих корисних копалин - тверде паливо, яке, по суті, є одним із всіх виробів із корисних копалин - кам'яного вугілля.
Отже, сам по собі товар, що реалізовувався позивачем, а саме: вугілля марки ДРГ є товаром - паливом, а не корисною копалиною.
Всі копалини: вугілля - бурі, кам'яні та антрацити є корисними копалинами тільки під час їх видобутку з шахти, кар'єру тощо, а корисні копалини, піддані будь-якому впливу (збагачення, термічна обробка, отримання вуглеродних матеріалів тощо) в результаті стають продукцією чи товаром.
Відповідно до п.291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з п.п. 291.5.1 п. 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення.
Відповідно до п. 293.1 статті 293 ПК України ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Згідно з п. 2 пп. 293.2 п. статті 293 ПК України фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць для другої групи платників єдиного податку - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до п.п. 4 п. 293.4 статті 293 ПК України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п'ятої груп у розмірі 15 відсотків до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
Отже, суд приходить до висновку, що вугілля, яке реалізовувалась ФОП ОСОБА_2, не відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення, а є продукцією.
Виходячи з цього, податковий орган не мав підстав для донарахування позивачу ставки єдиного податку у розмірі 15 %.
Крім цього, відсутні підстави для застосування до позивача наслідків п.п. 291.5.1.5 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України у вигляді переходу на загальну систему оподаткування.
Згідно з п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення відповідачем грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0001831720 від 31.07.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 33580 грн. 38 коп., в т.ч. 26864 грн. 30 коп. за основним платежем та 6716 грн. 08 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, колегія суддів виходить з наступного.
Обґрунтовуючи правомірність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податковий орган посилався на ту обставину, що ФОП ОСОБА_2 до 10.01.2013 року повинна була подати до Уманської ОДПІ реєстраційну заяву та зареєструватися платником ПДВ у зв'язку з тим, що перевіркою встановлено, що сума від здійснення операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню, ФОП ОСОБА_2 протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищила 300 000 грн. (без урахування ПДВ), а саме у грудні 2012 року.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок здійснювати перехід на загальну систему оподаткування.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пунктом 291.2 ст.291 Податкового кодексу України визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до пп.294.1.2 п.291.1 ст. 291 Податкового кодексу України до другої групи платників єдиного податку відносяться фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.
За змістом пп.293.2.2 п.293.2 ст.293 Податкового кодексу України для другої групи платників єдиного податку - встановлюється ставка податку у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Пунктом 293.4. ст. 293 Податкового кодексу України передбачено, що ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п'ятої груп у розмірі 15 відсотків:
1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2, 3 і 5 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу;
2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;
3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;
4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
Згідно п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пп.293.8.2 п.293.8 ст.293 Податкового кодексу України платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у п. 291.4 статті 291 цього Кодексу, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої або п'ятої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування.
Такі платники до суми перевищення зобов'язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків за заявою, яка подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу.
За змістом п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Разом з тим, відповідно до пп.294.1.2 п.291.1 ст. 291 Податкового кодексу України та виходячи з системного аналізу наведених норм убачається, що за умови здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування вся сума отриманих коштів оподатковується шляхом сплати єдиного податку в межах допустимих 1 000 000 гривень та не являється сумою, яка враховується під час обов'язкової реєстрації платником податку на додану вартість.
Зазначеними положеннями Податкового кодексу України встановлено підставу для обов'язкової реєстрації особи платником податку на додану вартість, а саме - досягнення визначеної законом суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі перебування фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування, така особа не стає платником податку на додану вартість. Винятком з вказаного права є перевищення таким платником єдиного податку встановлених Податковим кодексом України критеріїв, а саме: обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не більше 1 000 000 гривень та за умови перебування у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем, включаючи членів його сім'ї, протягом року не більше 10 осіб. Лише в такому разі, ФОП повинен перейти на загальну систему оподаткування та, як наслідок, зареєструватися платником податку на додану вартість з відповідними обов'язками нарахування та сплати даного податку до бюджету.
З матеріалів справи судом не встановлено наявності критеріїв, що є підставою для переходу позивача на загальну систему оподаткування, а тому визначення оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0001831720 від 31.07.2013 року ФОП ОСОБА_2 податкових зобов'язань з податку на додану вартість є протиправним.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
О.А. Губська
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Беспалов О.О.
Губська О.А.