Справа № 820/827/14
26 березня 2014 р. м. Харків
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевченко О.В.,
при секретарі - Тріпутень М.Ю.,
за участі позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Лук'янцева С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0000021702, та рішення про застосування штрафних санкцій №0000031702 від 09.01.2013 року.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що на час проведення перевірки мав в наявності документи, які податкове законодавство пов'язує з правом платника податків на формування податку з доходів фізичних осіб. Стверджує, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт" склалися в межах звичайної господарської діяльності, мали реальний характер та підтверджені належними документами.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги адміністративного позову не визнав з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. Просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Суд, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, з'ясувавши фактичні обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за наслідком аналізу змісту норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав та мотивів.
В ході розгляду справи судом з'ясовано та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт", результати якої оформлені актом перевірки №1805/1702/НОМЕР_1 від 09.12.2013 р. (а.с. 9 - 18).
Як свідчать матеріали справи, висновками акту документальної позапланової виїзної перевірки №1805/1702/НОМЕР_1 від 09.12.2013 р. встановлено порушення суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1: п.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених від імені ФО-П ОСОБА_1 у періоді з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р. з зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями. Перевіркою встановлено нікчемність правочинів з покупцями продукції (послуг) (ТМЦ) на загальну суму ПДВ - 28333,34 грн., а саме: ПП "Будівельна компанія "Ікон", та нікчемність правочинів по постачальникам товару на загальну суму ПДВ 14750,00 грн., а саме: ТОВ "ПГ "Інтерпласт"; порушено п.167.1 ст. 167, п.177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого у вересні 2012 р. було занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 11062,51 грн.; порушено ст. 4 та ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у зв'язку з чим єдиний соціальний внесок у періоді за вересень 2012 р. повинен складати 6500,70 грн.
На підставі висновків акту перевірки №1805/1702/НОМЕР_1 від 09.12.2013 року, відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення №0000021702 від 09.01.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання позивачу по податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 16593,77 грн., з яких: 11062,51 грн. - основний платіж, 5531,26 грн. - штрафна (фінансова) санкція; рішення про застосування штрафних санкцій №0000031702 від 09.01.2014 року, яким у зв'язку із заниженням суми єдиного внеску на 4383,73 грн. застосовано штрафну санкцію у сумі 438,37 грн. (а.с. 67 - 68).
В ході розгляду справи судом встановлено, що не погоджуючись з актом перевірки №1805/1702/НОМЕР_1 від 09.12.2013 р., позивач оскаржив його шляхом звернення до ГУ Міндоходів у Харківській області. Рішенням ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 30.12.2013 року висновки оскаржуваного акту перевірки залишені без змін, а скарга без задоволення (а.с. 40 - 44).
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення - рішення про збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, та рішення про застосування штрафних санкцій в межах заявлених позовних вимог, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Як з'ясовано в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на доводах про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "ПГ "Інтерпласт", та безпідставність включення позивачем до складу валових витрат по взаємовідносинам з вказаним суб'єктом господарювання.
Суд з такими висновками відповідача не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що документально не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи.
За приписами п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Згідно положень ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України. Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З урахуванням наведених норм суд зазначає, що визначальною ознакою валових витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Судом встановлено, що взаємовідносини між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ "ПГ "Інтерпласт" склалися в межах наданого ТОВ "ПГ "Інтерпласт" (Продавець) ФО-П ОСОБА_1 (Покупець) рахунку - фактури (а.с. 49), який вміщує перелік товарно - матеріальних цінностей, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (розміри товару і т.д.), а також відомості про постачальника і одержувача.
Факт придбання позивачем у ТОВ "ПГ "Інтерпласт" ТМЦ підтверджується видатковою накладною (а.с. 55).
Як вбачається з матеріалів справи, доставка товару здійснювалась автотранспортним підприємством - ПП Глебов (за замовленням ТОВ "ПГ "Інтерпласт"), що підтверджується товарно - транспортною накладною (а.с. 56).
Вартість придбаного товару була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок свого контрагента - ТОВ "ПГ "Інтерпласт", що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи (а.с. 57 - 61).
ТОВ "ПГ "Інтерпласт" було виписано на адресу ФО-П ОСОБА_1 податкові накладні (а.с. 50 - 54).
Після отримання позивачем у ТОВ "ПГ "Інтерпласт" продукції, вона була реалізована позивачем ПП "Будівельна компанія "Ікон", про що свідчать надані до суду рахунок - фактура (а.с. 45), податкові накладні (а.с. 46 - 48), копії платіжних доручень (а.с. 58 - 59, 61).
В судовому засіданні позивач надаючи пояснення з приводу вказаного в товарно - транспортній накладній пункту розвантаження (Харківська область, м. Чугуїв) придбаних ним у ТОВ "ПГ "Інтерпласт" згідно рахунку - фактури ТМЦ, зазначив, що придбану у ТОВ "ПГ "Інтерпласт" продукцію позивач, в свою чергу реалізовував згідно рахунку - фактури своєму контрагенту - ПП "Будівельна компанія "Ікон", який на час поставки такої продукції на підставі договору виконував підрядні роботи з реконструкції каналізаційного колектору в м. Чугуєві Харківської області, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано наступні документи: договір про закупівлю робіт за державні кошти від 29.10.2010 р., укладений між ПП "Будівельна компанія "Ікон" (Підрядник) та КП "Чугуївввода" (Замовник), довідки про вартість виконаних за вищевказаним договором будівельних робіт за період з вересня по листопад 2012 року, акти приймання виконаних будівельних робіт, відомості ресурсів до актів, розрахунки до актів.
Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
При цьому суд зауважує, що долучені до матеріалів справи та досліджені судом копії документів позивача по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом були досліджені податковим органом при проведенні перевірки позивача, про що зазначено в акті перевірки без встановлення будь-яких недоліків щодо їх складання або достовірності даних (арк. акту перевірки 6).
У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Посилання відповідача на висновки акту перевірки контрагента ТОВ "ПГ "Інтерпласт" від 13.09.2013 р. №482/26-54-22-03-07/36630664 "Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПГ "Інтерпласт" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р.", складеного ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та надісланого на адресу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку з доходів фізичних осіб в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01 2009 у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
З досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлено відсутність в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутність факту завищення валових витрат та заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, а також зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Висновки відповідача викладені в акті перевірки не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкового повідомлення - рішення та рішення про застосування штрафних санкцій дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення №0000021702, та рішення про застосування штрафних санкцій №0000031702 від 09.01.2014 р., винесені ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) з Державного бюджету України 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. сплаченого судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 31 березня 2014 року.
Суддя Шевченко О.В.