Справа: № 825/2331/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
27 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Костюченка М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства «Аверс-Плюс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Аверс-Плюс» до Головного управління юстиції у Чернігівській області про зобов'язання вчинити дії,-
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та письмові пояснення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2010 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції Н.І. Міщенко прийнято постанову ВП № 21467552, якою від відкрито виконавче провадження з метою виконання виконавчого напису № 4743, виданого 06.09.2010 приватним нотаріусом Чернігівського МНО ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно ПП «Аверс-Плюс».
У зв'язку з невиконанням виконавчого документа в встановлений строк, 17 вересня 2010 року керуючись статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження», головним державним виконавцем було винесено постанову ВП № 21467552 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 59061 грн 64 коп.
Головним державним виконавцем, у зв'язку з обставинами, які обумовлюють повернення виконавчого документа на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято постанову ВП № 34981518 від 29.10.2012 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови ВП № 21467552 від 17.09.2011.
24 квітня 2013 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, накладено арешт на кошти боржника у межах суми 59061 грн 64 коп.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку виконавчого органу та з метою їх відновлення позивач звернувсь за захистом до суду.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки після відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен у повному обсязі вчиняти виконавчі дії, направлені, у першу чергу, саме на виконання виконавчого документа, у тому числі, здійснювати накладення арешту на майно боржника, суд приходить до висновку, що дії відповідача є правомірними, вчиненими на виконання Закону України «Про виконавче провадження». А тому, підстав для визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 21467552 від 17.09.2011 немає.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» ( надалі - Закону) встановлено обов'язок державного виконавця вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надано відстрочку виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення строку відстрочки в межах строку, встановленого для його пред'явлення. У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої ст. 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.
Пунктом 3.7.4. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за № 489/20802, передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. Відповідно до частини першої статті 30 Закону, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Аналізуючи текст статті, а саме пункту 3 частини 1 статті 47 Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, які передбачених статтею 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, підтвердженням вище викладеного виступає частини 7 статті 28 Закону.
Водночас, судова колегія вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Отже, наведене дає змогу одностайно стверджувати, що за умов вчинення державним виконавцем дій примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, виконавчий збір підлягає стягненню з боржника.
Разом з тим, судова колегія не приймає до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідач своєю постановою фактично спрямував стягнення на кошти позивача, які не є предметом застави при примусовому виконанні виконавчих документів про звернення стягнення на заставлене майно, а є майном, яким позивач не поручався, укладаючи договір іпотеки, адже таке посилання не стосується предмету доказування неправомірності прийняття суб'єктом владних повноважень постанови, саме про стягнення виконавчого збору.
Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Аверс-Плюс» - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Н.М. Троян
Судді: Л.О. Костюк,
В.А. Твердохліб
.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Костюк Л.О.