Справа: № 810/2487/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
Іменем України
20 березня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мамчура Я.С.,
Шостака О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.07.2012 №0000571701 та №0000561701.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що договори про надання кредитів укладені між банками та позивачем як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем, а тому останнім неправомірно включено проценти за такими кредитами до витрат фізичної особи-підприємця, та, як наслідок, занижено суму оподатковуваного доходу. Крім того, зазначає, що перевіркою господарської діяльності позивача також встановлено завищення податкового кредиту у серпні 2010 року та червні 2011 року, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету. На думку апелянта, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та не підлягають скасуванню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі підпункту пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС проведено планову документальну виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено Акт від 16.07.2012 № 220/17-2/НОМЕР_1.
В ході проведення перевірки поатковим органом виявлено, що суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_3 включено до витрат суми процентів, які сплачені банківським установам за користування кредитами, виданими громадянину ОСОБА_3 згідно кредитних договорів, оформлених громадянином ОСОБА_3 У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 530 993,00 грн.
Крім того, перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2010 по 31.12.2011 позивачем задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 1 674 263,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за серпень 2010 року і червень 2011 року за результатами опрацювання відхилень згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту у розрізі контрагентів встановлено безпідставне включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними на загальну суму 5 068,00 грн. за контрагентом ТОВ ПТК «Агромат» у серпні 2010 року на суму 1 148,23 грн. і ТОВ «Інкотрейд» у червні 2011 року на суму 3920,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.07.2012 № 0000561701, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 637 437,00 грн., з них 530 993,00 грн. за основним платежем і 106 444,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 30.07.2012 № 0000571701, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6 335,00 грн., з них 5 068,00 грн. за основним платежем і 1 267,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б засвідчили порушення позивачем податкової дисципліни та неправомірність використання останнім податкових вигод, за період, що перевірявся.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так i ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Згідно зі статтею 2 цього Декрету, об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рiк (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так i за її межами.
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до вищевикладених норм податкового законодавства до витрат платника податку, зокрема, відносяться процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання.
Отже, законодавцем встановлено право платників податків (в тому числі фізичних осіб, які отримують доходи від зайняття підприємницькою діяльністю) відносити до складу витрат процентні витрати за кредитними операціями, за умови використання кредитних коштів у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2005 року між позивачем та АК «Національні інвестиції» укладено кредитний договір від 15.07.2005 № 520-05, предметом якого було відкриття кредитної лінії на 300000,00 дол. США на строк з 15.07.2005 по 14.07.2007, з умовою виплати 15% річних.
Відповідно до додаткової угоди від 05.09.2006 № 1 до кредитного договору від 15.07.2005 №520-05 внесено зміни до основного Договору в частині суми кредиту у розмірі 400000,00 дол. США, за умови поверненню 100000,00 дол. США до 05.02.2007.
Згідно з додатковою угодою від 18.10.2006 № 2 до кредитного договору від 15.07.2005 №520-05 сторонами внесено зміни до основного Договору в частині суми кредиту у розмірі 450000,00 дол. США, за умови часткового повернення і кредиту у сумі 100000,00 дол. США до 05.07.2007.
У Грудні 2009 року між позивачем та АК «Національні інвестиції» укладено кредитний договір від 03.12.2009 № 466-09, предметом якого було відкриття кредитної лінії на 1000000,00 грн. на строк з 03.12.2009 по 26.02.2010, з умовою виплати 25 % річних.
Крім того, у липні 2008 року між позивачем і ЗАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір від 08.07.2008 № 1228 - Ф, предметом якого було відкриття кредитної лінії на 1200000,00 дол. США на період з 08.07.2008 по 07.07.2011, з умовою виплати 14 % річних.
Суми процентних витрат за вищеозначеними кредитними операціями були включені позивачем до складу витрат, оскільки, за його твердженням, дані кошти були використані ним у межах господарської діяльності платника податку. Податковим органом не спростовані вказані вище твердження позивача. Так, а ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, ним не було надано належних та допустимих доказів використання сум за вищеозначеними кредитами поза межами господарської діяльності позивача.
Натомість, податковий орган дійшов висновку про безпідставність формування витрат, лише з ти підстав, що кредити були отримані позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, - що відповідно до чинного законодавства, не тягне наслідків виключення сплачених сум процентних витрат за кредитними операціями до складу витрат.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів виходить з наступного:
згідно з частиною другою статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїй майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Відповідно до частини першої статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Із аналізу наведених норм законодавства вбачається, що чинне законодавство не передбачає відокремлення майна, яке використовується фізичною особою - підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна і не забороняє використання такого майна в підприємницькій діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 у справі № 2а-5189/09/2670 (К-30577/10).
Стосовно висновків податкового органу про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з контрагентами ТОВ ПТК «Агромат» у серпні 2010 року та ТОВ «Інкотрейд» у червні 2011 року колегія суддів зазначає наступне.
До 01 січня 2011 року порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регулювався Законом України «Про податок на додану вартість».
Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, який, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень, визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01 січня 2011 року.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог .
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивачем було придбано у ПТК ТОВ «Агромат» та ТОВ «Інкотрейд» будівельні матеріали.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПТК ТОВ «Агромат» та ТОВ «Інкотрейд» позивачем були надані суду: податкові накладні від 18.08.2010 № 27990 на суму 6889,39 грн. у тому числі ПДВ 1148,23 грн. та від 07.05.2011 № 07 на суму 23520,00 грн. у тому числі ПДВ 3290,00 грн, видаткову накладну від 07.06.2011 №523 та рахунок-фактуру №2121445БЕЛ від 18.08.2010. Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за наявності належним чином оформлених первинних документів та за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів порушення позивачем або його контрагентами податкової дисципліни, позивачем було правомірно сформовано податковий кредит за господарськими операціями з ПТК ТОВ «Агромат» та ТОВ «Інкотрейд» за період, що перевірявся.
Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вищевикладеній нормі процесуально Закону податковим органом як суб'єктом владних повноважень не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин безпідставного формування позивачем витрат та податкового кредиту, за період, що перевірявся, та правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, колегія суддів вважає, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені податковим органом в акті перевірки не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.
Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
.
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Мамчур Я.С
Шостак О.О.