ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2014 року 12:50 № 826/19150/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Соколової О.А., суддів Вєкуа Н.Г. Васильченко І.П. , при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., вирішив адміністративну справу
за позовом Громадянина Ірану ОСОБА_4
до Державної міграційної служби України
проскасування рішення №613-13 від 10.10.2013 року, зобов'язання вчинити певні дії
встановив:
Громадянин Ірану ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач) про скасування рішення про відмову в наданні статусу біженця від 10.10.2013р. №613-13, зобов'язання Державної міграційної служби України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту ОСОБА_4.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, та не погоджуючись з висновком відповідача, вказує, що країна походження - Іран є для нього небезпечною та існує загроза життю та здоров'ю, оскільки в Україні він змінив релігію з ісламу на християнство. Також додав, що останні 8 років він живе в Україні, має дружину та доньку.
Відповідач позов не визнав та зазначив, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження утисків в країні громадянського походження, у зв'язку з чим спірне рішення є правомірним.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Позивач - громадянин Ірану ОСОБА_4 звернувся до органів міграційної служби із заявою про надання статусу біженця або особи , яка потребує додаткового захисту, після чого отримав повідомлення від 21.10.2013 року №282 Головного управління ДМС України у Харківській області про відмову у визнанні біженцем, у зв'язку з рішенням Державної митної служби України від 21.10.2013р. № 613-13.
Із вказаного рішення вбачається, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на думку відповідача, відсутні.
Відповідно до п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного закону вказано, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Обґрунтовуючи відсутність наведених умов відповідач звертає увагу на відсутність доказів на підтвердження обставин та достовірності тверджень, на яких ґрунтується заява позивача.
Разом з тим, зібраними в матеріалах справи доказами підтверджується помилковість таких доводів відповідача, що обумовлюється наступним.
Як встановлено судом, позивач в заяві про надання статусу біженця, анкеті, а також в судовому засіданні представником позивача надані пояснення, що ОСОБА_4 приїхав в України у 2005 році та проживає в цій країні останні 8 років, прийняв християнство від 17.02.2013 року, вказує, що в разі повернення до країни його належності його життю та свободі буде загрожувати небезпека, а самого його можуть затримати, підвергати тортурам, і навіть вбити.
Судом встановлено, що заяву про надання статусу біженця позивач подав 20.03.2013 року, тобто після виникнення обставин, що, на думку позивача, унеможливлюють його повернення до Ірану, про що зазначено вище.
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються ситуацією в країні.
Оцінюючи пояснення позивача, які викладені в матеріалах справи, так і в судовому засіданні, суд вважає їх послідовними, не суперечливими та такими, що містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні за релігійними переконаннями. Тому, на думку суду, висновок відповідача є передчасним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.
Дослідивши наведені обставини та наявні в матеріалах справи докази, а також надані позивачем численні доповіді про ситуацію в Ірані, згідно яких підтверджуються побоювання позивача, суд вважає, що позивач має право на отримання статусу біженця в Україні, в зв'язку з чим звертає увагу на наступне.
Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту регулюється ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На думку суду, відповідачем не повною мірою досліджено питання щодо наявності чи відсутності обставин, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Також може використовуватися інформація про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
Матеріали особової справи, а також матеріали, надані суду, свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача про наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в Ірані.
Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
Відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення позивача та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця.
В матеріалах справи також наявні докази щодо того, що в Ірані можливе гоніння, загроза арешту, фізичні напади, переслідування та навіть застосування смертельної кари до осіб, які змінили віросповідання. (ст. 11-16, 35-36)
Необґрунтоване рішення може поставити під загрозу життя або свободу заявника, піддати його ризику застосування катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню.
У цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку про порушення відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог щодо обґрунтованості оскаржуваного рішення та необхідності переглянути рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_4.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
постановив:
Позов громадянина Ірану ОСОБА_4 - задовольнити.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.10.2013 року №613-13.
Зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_4.
Вступну та резолютивну частини постанови ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено 13 березня 2014 року.
Повний текст постанови виготовлено 19 березня 2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя О.А. Соколова
Судді Н.Г. Вєкуа
І.П. Васильченко