ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 березня 2014 року № 826/20257/13-а
о 12 год. 46 хв.
приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,
при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного
управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення
від 08.08.2013 року №0003352240,
за участю представників сторін:
від позивача Карпенко В.Л.,
від відповідача Власова А.В., -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.06.2013 року № 0000052290.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі хибних висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 08.08.2013 року №0003352240, яке, на думку позивача, є необґрунтованим та таким що підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що за результатом перевірки встановлено відсутність у ПАТ «Бізнес центр Конві» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у контрагента створення правових наслідків. Виходячи з вищевикладеного, відповідач вважає правомірним винесення податкового повідомлення-рішення від 07.06.2013 року № 0000052290.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві» відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві», зареєстровано як юридична особа Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 17.11.1994 року (дата та номер останньої реєстраційної дії 31.05.2012 року №10747770001042541), ідентифікаційний код юридичної особи 22900551, що підтверджено довідкою з ЄДРПОУ, в якому зазначено, що до основного виду діяльності позивача за КВЕД відноситься виробництво паперових канцелярських виробів, друкування іншої продукції, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, надання в оренду інших магазинів, устаткування та товарів, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Підприємство діє на підставі статуту.
На час розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 27.02.2013 року, індивідуальний податковий номер-331569426594, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №200113429.
Відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України)
Керуючись нормами податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну виїзну позапланової перевірки ПАТ «Бізнес центр Конві» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період березень 2013 року по взаємовідносинам з підприємством «Медіа сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій Інвалідів України». За наслідками перевірки було складено акт від 15.07.2013 року №370/22-40/22900551.
У висновках акту зазначено, що документальною позаплановою перевіркою встановлено порушення, зокрема, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 51652,00 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.08.2013 року №0003352240, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 51652,00 грн.
Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПАТ «Бізнес центр Конві» та Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», оскільки сторони не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення валових витрат при відсутності фактичного постачання послуг.
Судом з'ясовано, що на думку відповідача занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за березень 2013 року на суму 51652,00 грн.
Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарської операції між ПАТ «Бізнес центр Конві» та Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», мету придбання послуг і товару, обставини використання придбаних послуг і товару у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Як підтверджують матеріали справи, між позивачем (Замовник) та Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (Виконавець) 01.12.2011 року укладено договір від 20.10.2011 року №20/3.8-10.11 про виконання робіт/надання послуг, та додаткові угоди до даного договору від 21.12.2012 року №1 та від 01.02.2013 року №2, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати за завданнями замовника роботи по ремонту та обслуговуванню поліграфічного обладнання, проведенню налагоджувальних робіт, демонтажу устаткування та його підготовку для транспортування, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи, відповідно до умов даної угоди.
Відповідно до п.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Договір від 20.10.2011 року №20/3.8-10.11 та додаткові угоди від 21.12.2012 року №1 та від 01.02.2013 року №2 підписані генеральними директорами ТОВ «Бізнес Центр Конві» і Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» та скріплений печатками.
На виконання умов договору сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №МС-0000020, №МС-0000021, №МС-0000022, №МС-0000023, №МС-0000024, №МС-0000025, №МС-0000026, №МС-0000027.
Розрахунок між названими суб'єктами господарювання за послуги проводилися у безготівковій формі. Позивачем на підтвердження господарських операцій до матеріалів справи надані платіжні доручення.
Крім того, згідно видаткової накладної від 29.03.2013 року №МС-0000001, позивачем отримано від Підприємства «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» товар на суму 21034,80 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3505,80 грн.
На підтвердження також до матеріалів справи надані податкові накладні від 29.03.2013 року №1, від 31.03.2013 року №4, №5, №6, №7, №8, №9, №11. Дані податкові накладні відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних платника ТОВ «Бізнес центр Конві» за березень 2013 року.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Судом встановлено, що ТОВ «Бізнец центр Конві» здійснює діяльність - виробництво паперових канцелярських виробів, друкування іншої продукції, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, надання в оренду інших магазинів, устаткування та товарів, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, придбані у Підприємства «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» послуги і товар позивачем реалізовано на адресу третіх осіб, як покупців: ТОВ «Видавничий дім «САМ», про що свідчать договори укладені позивачем із вказаними підприємствами та складені на виконання цих угод документи: видаткові накладні, платіжні доручення, довіреності тощо.
Згідно пояснень представника позивача щодо реалізації послуг та товарів, отриманих від спірного конрагента судом встановлено, що позивачем від здійснення зазначених господарських операцій отримано дохід.
З наведеного слідує, що господарські операції між ТОВ «Бізнес центр Конві» та Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту для отримання доходу та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У свою чергу в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.
Відповідачем на спростування реальності господарських операцій вказано на висновки акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної перевірки Підприємства «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ЗАТ «Конві» за березень 2013 року.
Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між ТОВ "Бізнес центр Конві " та Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Відповідач також не надав суду доказів, які б свідчили, що ТОВ «Бізнес центр Конві» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірній операції та не здійснювало фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.
Водночас позивачем надана до матеріалів справи списковий склад підприємства станом на 01.03.2013 року та штатний розпис, відповідно до яких на підприємстві працювало 15 працівників.
Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та підприємством-контрагентом, суд звертає увагу на наступне.
Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В процесі розгляду справи, відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено ним без використання наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними правочини, укладені в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентами, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших первинних документів, а також використання позивачем придбаного товару та послуг у власній господарській діяльності, висновок акту перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковим, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафної санкції - протиправним.
Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Обставина фактичної поставки товару, послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вищеперелічені договори, акти здачі-приймання робіт, видаткові накладні, рахунки-фактури мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних кількісних одиницях, вартості, найменування, дат.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08.08.2013 року №0003352240 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів з Підприємством «Медіа Сервіс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес центр Конві».
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві» - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08.08.2013 року № 0003352240.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес центр Конві» витрати по сплаті судового збору у розмірі 172 гривні 05 копійок.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 13 березня 2014 року.
Постанову у повному обсязі складено 20 березня 2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.
Суддя О.А. Соколова